Яроцький В.Л. ЦІННІ ПАПЕРИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО



ЯРОЦЬКИЙ Віталій Леонідович


УДК 347.457




ЦІННІ ПАПЕРИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО 
РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН


Спеціальність 12.00.03 – цивільне право 
і цивільний процес; сімейне право; 
міжнародне приватне право




АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
   






Харків – 2007
Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Шевченко Ярославна Миколаївна,
 Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідуюча відділом цивільного, трудового і підприємницького права; 

доктор юридичних наук, професор Кузнєцова Наталія Семенівна,
 Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права;

 доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович,
 Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільного правових дисциплін.


Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра цивільного права і процесу, Міністерства освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться “17” травня 2007 р. О10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “14” квітня 2007 р.



Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Д. Гончаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Регламентація будь-яких су¬спільних відносин здійснюється за допомогою відповідних комп¬лексів правових засобів. Для ілюстрації взаємозв’язків між нормами права, закріпленими у них модельними схемами належної поведінки і способами (прийомами) правового регулювання, а також юридичними фактами, правовідносинами, актами реалізації прав і обов’язків й актами застосування права в загальнотеоретичних дослідженнях апробована категорія “механізм правового регулювання”. Останній у його категоріальному значенні охоплює певну сукупність елементів (правових засобів) і стадій універсальної міжгалузевої технології впорядкування суспільних відносин. Екстраполяція надбання теорії права у цій царині в цивілістику дає змогу висвітлити взаємодію статичних (норми права) і динамічних (регулятивні й охоронні правовідносини) аспектів правового регулювання споріднених груп особистих немайнових і майнових відносин. 
Впорядковання майнових відносин забезпечується за рахунок узгодженого регламентаційного впливу як нормативних (положення норм цивільного права), так і ненормативних регуляторів (зокрема, правочинів). Їх взаємозв’язок полягає в реалізації учасниками майбутніх майнових правовідносин управомочуючих приписів норм цивільного права щодо підпорядкування їх належної поведінки нормативно визначеним моделям побудови бажаних для них прав і обов’язків. Вчиняючи відповідний правочин, вони здійснюють фіксацію свого волевиявлення щодо обрання відповідних нормативно сконструйованих типових модельних схем побудови майнових прав, обов’язків і відповідальності (цивілістичних конструкцій). Переведення потенційної (абстрактної) можливості виникнення передбачених відповідною конструкцією майнових прав та обо¬в’язків у площину реальних правовідносин можливе лише шляхом врахування основних елементів цих схем у належній формі й істотних умовах договорів чи односторонніх правочинів або формі та реквізитах цінних паперів. 
Термін “цінні папери” в цій площині позначає конструкцію правовстановлення, що з метою розширення її регулятивного потенціалу легально віднесена до об’єктів цивільних прав. Конструкція цінних паперів, як родове поняття, охоплює всі їх видові конструкції (акції, векселі, облігації тощо), що закріплюються виключно на рівні закону (ч. 2 ст. 195 ЦК). Умовою підпорядкування майбутніх правовідносин правовому режиму цінних паперів є не тільки належна фіксація волевиявлення емітента в їхній формі й реквізитах, а і їх розміщення (видача) й виконання ним та першими правонабувачами інших нормативних вимог. Значущість цих юридично вагомих дій емітента як правочину зумовлена уніфікованістю застосовуваних у приватноправовій сфері правил юридичної техніки (техніки конструювання індивідуальних правових актів). 
Аналіз змісту більшості доступних наукових публікацій показує, що цінні папери досі розглядалися здебільшого лише як об’єкти цивільних прав і правовідносин. Актуальність окреслених проблем обумовлена необхідністю подолання існуючого в сучасній цивілістиці стереотипного й однобічного тлумачення сутності цінних паперів. Урахування специфіки їхнього правового режиму та юридичної природи дає змогу започаткувати інструментальну концепцію цінних паперів — узгоджену сукупність теоретичних положень, що висвітлюють їх місце й роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин, а логічна послідовність її обґрунтування визначає структурну побудову роботи. 
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми кафедр цивільного права №1 і №2 НЮАУ імені Ярослава Мудрого “Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”, № 0186.0.070867. 
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження – з’ясування специфіки цінних паперів як правового засобу (інструмента) реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права щодо можливості встановлення і здійснення посвідчених ними майнових прав.
Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню цієї мети і включають:
1) обґрунтування започаткованої інструментальної концепції цінних паперів; 
2) висвітлення специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів, їх відмежування від інших різновидів матеріальних об’єктів цивільних прав, а також легітимаційних паперів і знаків; 
3) розгляд цінних паперів як цивілістичної конструкції, що забезпечує переведення абстрактної можливості правовстановлення у практичну площину – виникнення і впорядкування майнових правовідносин;
 4) окреслення юридичної технології реалізації управомочуючих приписів норм права щодо застосування цінних паперів у механізмах установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав; 
 5) аналіз положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій стосовно його подальшого вдосконалення.
Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти специфіки правового режиму, юридичної природи й обумовленого ними інструментального призначення цінних паперів у механізмі правової регламентації відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.
Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі і правозастосовні підходи, означені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства Укра¬їни, інших країн, а також судовою практикою та звичаями ділового обороту, які служать підґрунтям окреслення шляхів вирішення теоретико-прикладних проблем, пов’язаних з висвітленням особливостей механізму правового регулювання відносин, у межах яких забезпечується здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами. 
Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дисертаційної роботи є загальнонауковий діалектичний метод. Однак, з урахуванням обраного ракурсу висвітлення інструментальної специфіки цінних паперів, базовою методологічною платформою, що зумовлює логіку змістовної побудови дослідження, є інструментальний підхід. В інтерпретації С.С. Алексєєва він полягає в тому, що предмет наукової розробки становить правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарію як такий. При проведенні окремих етапів дослідження використовувалися також інші методи, зокрема історичний, аналітичний, формально-логічний, нормативно-догматичний, порівняльно-правового моделювання та ін. 
 Теоретичні висновки дисертації базуються на наукових результатах, отриманих українськими та зарубіжними правниками дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: М. М. Агаркова, М. Ю. Алексєєва, С. С. Алексєєва, Є. О. Алісова, Ю. Г. Басіна, І.А. Безклубого, О. А. Бєляневич, С. М. Бервено, В. А. Бєлова, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В.І. Борисової, М. І. Бра¬гінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, В.О. Вітушка, Ю.С. Гамбарова, В. М. Гордона, В. М. Горшеньова, Ю. І. Гревцова, В. П. Грибанова, М.О. Гурвича, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, Л. Г. Єфимової, І. В. Жилінкової, Д. В. Задихайла, В. М. Ігнатенка, О.С. Йоффе, О. І. Камінки, Ф. С. Карагусова, О. Р. Кібенко, Г. М. Колоножникова, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, О. О. Красавчикова, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. О. Лапача, О.Г. Ломідзе, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Ю. В. Мици, В. П. Мозоліна, Д. В. Мурзіна, Н.Й. Нерсесова, О. І. Онуфрієнка, Л. В. Панової, Д. А. Пенцова, В. В. Посполітака, П.М. Рабіновича, М. М. Сібільова, О. Ю. Синенка, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю.К. Толстого, В. І. Труби, Є. О. Харитонова, П. П. Цитовича, Б. Б. Черепахіна, Я. М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки, В. Ф. Яковлєва та ін. 
 Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у цивілістиці комплексним дослідженням теоретичних проблем, пов’язаних із з’ясуванням місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав. 
 Системний і всебічний аналіз правового режиму цінних паперів, їх юридичної природи й регламентаційного призначення в досліджуваному механізмі знайшов вираження в таких теоретичних положеннях: 
1. Уперше започатковано інструментальну концепцію цінних паперів – сукупність теоретичних положень, у яких послідовно (відповідно до структури дисертації) висвітлюються основні ракурси нормативно закріпленого їхнього призначення як однопорядкової (з огляду на їх обопільну правомоделюючу, правовстановлюючу і правопосвідчуючу, а відтак, регламентаційну значущість) з пойменованими договорами й односторонніми правочинами цивілістичної конструкції. 
2. Додатково обґрунтовано, що кожна цивілістична конструкція (визначена нормами права типова модельна схема побудови прав, обов’язків і відповідальності) розрахована на застосування закріплених нею моделей належної поведінки в конкретних правовідносинах за умови настання передбачених нормами права життєвих обставин, які положеннями теорії юридичних фактів визначені як дії (правомірні й неправомірні) та події. Цивілістичними конструкціями, нормативно розрахованими на встановлення майнових правовідносин шляхом здійснення їх потенційними учасниками правомірних дій по реалізації управомочуючих норм права, є договори, односторонні правочини та цінні папери. 
3. Уперше під цим кутом зору цінні папери досліджуються як окрема цивілістична конструкція (модельна схема, що може бути виражена умовною формулою “об’єкт-інструмент”) установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту майнових прав двох можливих (документарної або бездокументарної) форм їх фіксації, участь яких у майновому обороті ґрунтується на односторонніх діях емітента, що є елементом (юридичний факт-дія – юридичний акт – правочин) механізму правового регулювання окремого сегмента майнових відносин, укладення яких у межах єдиного юридичного складу забезпечує фіксацію його волевиявлення (шляхом урахування ним приписів закону стосовно їх форми, реквізитів та інших вимог) на їх підпорядкування закріпленому для них правовому режиму (як об’єктів цивільних прав).
4. Уперше правові наслідки реалізації управомочуючих приписів норм права щодо можливості встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розглядаються в межах фіксації волевиявлення емітента шляхом укладення ним односторонньо-управомочуючого правочину (одного з елементів юридичного складу послідовного накопичення), форма якого набуває значення об’єкта-фікції, квазі-об’єкта, розрахованого на застосування у способах (прийомах) правового регулювання (переважно дозволи), закріплених їх правовим режимом (як об’єктів цивільних прав). 
5. Уперше доведено, що засноване на фікції нормативне встановлення тісного правового зв’язку між майновими правами (об’єкт-благо) і цінними паперами (об’єкт-фікція, квазі-об’єкт) з наданням останнім значення форми-носія інформації юридичного змісту, об’єктивованої в паперових документах або здійснених зберігачем облікових записах, дало змогу сконструювати цілий комп¬лекс модельних схем можливої поведінки, у межах яких вони підлягають застосуванню емітентом і правоволодільцями як конструкція, яка лише легально називається об’єктом цивільних прав, але законодавчо сконструйована як ненормативний регулятор – об’єкт-інструмент прововстановлення, правопосвідчення, правоздійснення, правопередачі, правовідновлення й правозахисту, що забезпечує впорядкування відносин у сфері виникнення і здійснення цих прав. 
6. Уперше з’ясовано, що ускладнення досліджуваного механізму застосуванням конструкції цінних паперів підвищує його ефективність за рахунок розширення діапазону способів правового регулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному “проникненню” форми існування майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта), адже зазвичай правочин є лише підставою (юридичним фактом) виникнення правовідносин, а його письмова чи електронна форма ніколи не набуває значення їх об’єкта.
7. Уперше наголошується на тому, що нормативно визначене “проникнення” цієї правової форми об’єктивації майнових прав у межі регулятивних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) за рахунок їх застосування для конструювання унікальних способів правового регулювання, заснованих на їх легітимаційній здатності й оборотоздатності, забезпечує підвищення (порівняно з конструкціями пойменованих договорів та односторонніх правочинів) регламентаційного навантаження конструкції цінних паперів (з урахуванням її правочинного походження й регламентаційної значущості), а “проникнення” в межі охоронних – можливість правовідновлення (відновлення майнових прав шляхом відновлення прав на пред’явницькі цінні папери й векселі), а також правозахисту (робить можливим захист майнових прав, що становлять зміст відносних, по суті, відносин, правовими засобами, які зазвичай забезпечують абсолютний захист), а зрештою значно розширює регламентаційні можливості стандартних для більшості зобов’язальних правовідносин механізмів реалізації й застосування норм права. 
8. Уперше висвітлюється підпорядкованість інструментально-допоміжних прав “на папери” (право власності на квазі-об’єкт, об’єкт-фікцію – сертифікат документарної форми цінних паперів або право вимоги здійснення зберігачем відповідних облікових записів для їх бездокументарної форми) основним правам “з паперів”, тобто по¬свідченим цінними паперами майновим правам (об’єкт-благо, що зумовлює інтерес правоволодільця і специфіку їх видових конструкцій), механізм установлення яких визначає одномоментність їх виникнення, а наявність і потенційна здійсненність останніх – саму можливість поширення на правову (документарну чи бездокументарну) форму їх об’єктивації правового режиму цінних паперів (як об’єктів цивільних прав).
9. Уперше зроблено висновок про те, що цінні папери документарної форми, які вже не посвідчують майнових прав (після їх здійснення або у зв’язку з настанням їх нездійсненності з тих чи інших причин), втрачають нормативно визначену регламентаційну значущість, а їх сертифікати можуть мати лише доказове значення (наприклад, погашені цінні папери) або набувають правового режиму рухомої речі (приміром, цінний папір – колекційний, нуміз¬матичний чи музейний екземпляр), а здійснені зберігачем облікові записи, що уособлюють їх бездокументарну форму, за вказаних умов взагалі підлягають анулюванню, що найбільш наочно ілюструє сутність цінних паперів як квазі-об’єкта, об’єкта-фікції.
10. Удосконалено доктринальні характеристики сукупності основних ознак цінних паперів, підкреслюється їх інструментальна природа, що дає змогу відмежувати їх від речей, грошей і власне майнових прав як окремих категорій матеріальних об’єктів ци¬вільних прав, називаються критерії розмежування цінних паперів і легітимаційних паперів та знаків.
11. Наводяться додаткові аргументи на підтвердження недоцільності законодавчого віднесення цінних паперів до різновидів речей, у зв’язку з чим ч. 1 ст. 177 ЦК України пропонується викласти в новій редакції: “Об’єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага”.
12. Уперше здійснено аналіз специфіки правового режиму цінних паперів, що за рахунок визначених ним способів правового регулювання – дозволів, розрахованих на їх використання емітентом для реалізації норм цивільного права з метою правовстановлення (або правоволодільцями для ініціювання застосування норм права для відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав), створення Національної депозитарної системи України, системи реєстрації прав власників іменних цінних паперів та можливості здійснення контрольних функцій, передбачених компетенцією спеціального державного органу (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), забезпечує підвищений рівень безперешкодності й мінімізованої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав. 
13. Уперше розкриваються особливості нормативного моделювання змісту цінних паперів (законодавчого визначення їх обов’язкових формально-змістовних параметрів залежно від групи, виду, форми випуску тощо), подається його зв’язок з механізмом індивідуального моделювання (самомоделювання), що за рахунок цінних паперів як конструкції, яка в механізмі правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин забезпечує трансформацію статики (положення нормативно-регламентаційної основи) в динаміку (реальні регулятивні та охоронні правовідносини) його регламентаційного впливу, окреслено їх подібність до пойменованих договорів і односторонніх правочинів, вчинення яких може бути підставою виникнення інших відносин майнової сфери.
14. Уперше окреслюються особливості механізму самомоделювання, що в межах односторонніх, юридично значущих дій емітента щодо врахування нормативно змодельованих абстрактних вимог, які стосуються основних правових характеристик посвідчених ними майнових прав (форми й реквізитів цінних паперів, аналогом яких є форма й істотні умови пойменованого договору), дає можливість ідентифікувати обрану ним їх видову конструкцію завдяки врахуванню емітентом вказаних приписів у формально-змістовних параметрах цінних паперів (одна з необхідних умов їх участі в майновому обороті).
15. Подальшого розвитку набула теза про те, що будь-які майнові права, у формуванні змістовних параметрів яких застосовуються спрямовані на виникнення майнових правовідносин інтелектуально-вольові зусилля їх майбутніх учасників, можуть мати лише правову форму вираження, а значить дії емітента щодо фіксації майнових прав у цінних паперах з врахуванням нормативних вимог щодо їх форми та реквізитів мають значення юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення майнових правовідносин. 
16. Уперше, з огляду на закріплену положеннями п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України невичерпність переліку юридичних фактів, як один із елементів єдиного юридичного складу (юридичний факт, а в системі юридичних фактів-дій – юридичний акт), визначається односторонньо-управомочуючий правочин, правовим наслідком вчинення якого є реалізація потенційним емітентом наданої йому нормами цивільного права абстрактної можливості оформлення майнових прав у вигляді сертифікатів цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) та обігу або виконання нормативних приписів щодо їх можливої бездокументарної фіксації. 
17. Уперше доведено, що засноване на фікції поширення на цінні папери (форму-носій інформації юридичного змісту) правового режиму об’єктів цивільних прав дало змогу забезпечити регулятивні правовідносини унікальними правовими механізмами, розрахованими на реалізацію першим правоволодільцем (або останнім із наступних, за умови наявності актів належної правопередачі) управомочуючих приписів норм цивільного права, що ґрунтуються на таких способах (прийомах) правового регулювання, як дозволи, що розраховані на використання документарних цінних паперів правоволодільцем з метою здійснення посвідчених ним майнових прав у межах моделей поведінки, умовою належності якої є презентація (пред’явлення) документа, його передача іншим особам за умови вчинення на його звороті передавального напису (індосаменту) тощо. 
18. Уперше зроблений акцент на тому, що нормативно визначена можливість знерухомлення, конвертації та зворотної конвертації цінних паперів у межах індивідуальної форми реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права урізноманітнює (порівняно з договірними конструкціями, розрахованими на фіксацію майнових прав та обов’язків) цивілістичний інструментарій і способи (прийоми) правового регулювання майнових відносин.
19. Уперше пропонується об’єднати розрізнені на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери в Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів шляхом створення та організаційно-правового забезпечення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення існуючих та можливих зловживань на фондовому ринку.
20. Уперше звертається увага на те, що механізм розміщення й обігу цінних паперів бездокументарної форми, як і документарної, ґрунтується на тісному правовому зв’язку між майновими правами і формою їхньої фіксації (здійсненими зберігачем обліковими записами), забезпечуючи найбільш оптимальний з точки зору оперативності правопередачі механізм їх оборотоздатності, максимально безпечний як для правоволодільця, так і нового правонабувача.
21. Уперше наведено аргументацію стосовно того, що при ви¬значенні сфери застосування тієї чи іншої видової конструкції цінних паперів у майновому обороті (зокрема, їх допустимості бути об’єктом відповідних цивільних правовідносин, наприклад рентних) необхідно враховувати, передусім їх інструментальні характеристики: форму (документарна чи бездокументарна), строк їх обігу, змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, номінальну вартість і розмір відсотків (для боргових цінних паперів), специфіку встановленого для окремих їх видових конструкцій правового режиму тощо. 
22. Уперше пояснюється специфіка закріплених нормативними приписами напрямків використання правоволодільцем конструкції цінних паперів у механізмі застосування норм права компетентними юрисдикційними органами з метою захисту його порушених майнових прав та інтересів, зокрема шляхом реалізації наданої йому цивільно-процесуальними нормами можливості набути статусу заявника, а згодом і позивача (за умови подачі відповідної заяви до суду держателем втраченого цінного папера) в межах ви¬значених главою 7 ЦПК України процедур застосування унікального для приватноправової сфери механізму правовідновлення – відновлення прав на цінні папери на пред’явника та векселі, який в кінцевому підсумку опосередковує поновлення посвідчених ними майнових прав. 
23. Уперше з урахуванням ефективності застосування окремих видових конструкцій цінних паперів для забезпечення відновлюваності посвідчених ними майнових прав пропонується внести зміни до глави 7 чинного ЦПК, поширивши визначений її положеннями механізм правовідновлення й на інші їх види, правовий режим яких закріплює можливість правопередачі шляхом здійснення бланкового (безіменного) індосаменту.
24. Уперше окреслено інструментальне призначення конструкції цінних паперів у застосуванні адресованої емітентові й нотаріусам заборони здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем (ст. 262 ЦПК України) як превентивно-запобіжного заходу, який на доктринальному рівні пропонується термінологічно визначити механізмом призупинення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов’язків. 
25. Уперше доводиться, що неналежність юридично вагомих, правомірних, односторонніх дій емітента щодо встановлення формально-змістовних параметрів посвідчених цінними паперами майнових прав (у цьому разі документи не є цінними паперами у зв’язку з невідповідністю їх форми й реквізитів вимогам ч. 2 ст. 196 ЦК Укра¬їни) дає підстави визнати їх дефектним юридичним фактом, недій¬с¬ність якого зумовлена вадами їх форми й реквізитів, що за правовими наслідками фактично прирівнюється до вад форми та змісту правочину і має наслідком невизнання цих дій елементом єдиного юридичного складу, який міг би бути підставою виникнення правовідносин, у межах яких правова форма фіксації майнових прав набуває значення об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) цивільних прав і правовідносин. 
26. Уперше наслідки наявності вад форми й реквізитів кожного стандартизованого сертифіката емісійних документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокументарної фіксації майнових прав, що призводять до можливості винесення судом акта застосування права – судового рішення про скасування їх випуску на підставі того, що всі вони не є цінними паперами, обґрунтовуються необхідністю забезпечення узгодженості заснованих на односторонньому акті множинності (Gesammtakt) волевиявлення емітента актів правовстановлення, об’єктивованих у відповідній кількості розміщених ним (або андеррайтером) емісійних цінних паперів документарної або бездокументарної форм обігу, і акту правоприпинення, що, попри розбіжність у часі кожного із множини актів установлення досліджуваних правовідносин, призводить до одночасності їх припинення. 
27. Уперше, з огляду на специфіку правового режиму та юридичної природи цінних паперів, на підставі компаративістського аналізу приписів ч. 2 ст. 196 ЦК України й аналогічних вимог ч. 2 ст. 144 ЦК РФ пропонується здійснити нормотворчу інтеграцію їх основних положень і викласти вказану норму вітчизняного ЦК в такій редакції: “Правочин, у якому спосіб одностороннього волевиявлення емітента не відповідає нормативно визначеним вимогам щодо форми та/або обов’язкових реквізитів (змісту) цінних паперів, є нікчемним. Його нікчемність має наслідком неможливість поширення на цінні папери з вадами форми та реквізитів правового режиму об’єктів цивільних прав”.
28. Сформульовані нові положення стосовно того, що засноване на фікції поширення на сертифікат документарного цінного папера, який у значенні форми посвідчення майнових прав не може розглядатись як річ, режиму рухомої речі (об’єкта права власності) дозволило не тільки забезпечити оборотоздатність посвідченим ними майновим правам (пред’явницьким на рівні рухомих речей), а й, незважаючи на їх переважно зобов’язальний зміст, розширити коло можливих форм і актів застосування права, забезпечивши абсолютний захист, по суті, відносним за змістом відносинам у сфері участі цих прав у майновому обороті (приміром, визнання права власності на документарний цінний папір, його віндикація тощо). 
29. Уперше багатоманітність цивілістичного інструментарію проілюстрована на прикладі конструкції цінних паперів – об’єкта-інструмента реалізації управомочуючих норм права, що у значенні форми правочину дає змогу не тільки зафіксувати факт волевиявлення емітента, спрямованого на поєднання статичного (норми права) і динамічного (реальні правовідносини) складників механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин, а й забезпечити регулятивні й охоронні правовідносини додатковими, ефективнішими (порявняно із суто договірною регламентацією) способами (прийомами) їх впорядкування, отже, вийти на якісно новий рівень безпечності й обмеженої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.
 Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертації можуть використовуватися для подальшої загальнотеоретичної розробки актуальних проблем регламентування сфери розміщення (видачі) й обігу цінних паперів, визначення специфіки механізму правового регулювання інших груп майнових відносин. Висновки й пропозиції автора підлягають використанню для подальшого вдосконалення положень чинного законодавства України про цінні папери, а також при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду й роз’яснень Вищого господарського суду України, наданні консультативно-експертних висновків по запитах судових та інших державних органів стосовно найбільш складних проблем правозастосування у сферах їх розміщення (видачі) й обігу. 
 Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр цивільного права № 1 і № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, отримані в ній основні наукові результати схвалені більшістю присутніх. Деякі положення дослідження були враховані при підготовці й написанні матеріалів (§ 4 глави 9 розділу 2) підручника, рекомендованого Міністерством освіти і науки України — Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – С.180–188. Матеріали дисертаційного до¬слідження використовуються в процесі викладання теми “Об’єкти цивільних прав” у межах навчального курсу “Цивільне право Укра¬їни”. Окремі наукові результати, отримані автором, були предметом обговорення на науково-практичних конференціях, інших наукових форумах. 
 Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у монографії, 25 наукових статтях (загальним обсягом близько 12, 5 друк. арк.), опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого ВАК України та 6 пуб¬лікаціях тез виступів на наукових конференціях.
 Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, семи розділів, які поділяються на 15 підрозділів, висновків наприкінці кожного розділу, загальних ви¬сновків, списку використаних джерел та додатка – порівняльної таблиці. Загальний обсяг роботи становить 442 сторінки, з них основного тексту — 400 сторінок. Список використаних джерел налічує 423 найменування і займає 38 сторінок, додаток – 4 сторінки. 


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються його об’єкт і предмет, мета й основні завдання, сформульовано основні теоретичні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів, розкриваються їх практичне значення й напрямки впровадження з метою подальшого вдосконалення регулятивних механізмів, що забезпечують упорядкування відносин у сфері встановлення й здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами. 
Розділ 1 “Теоретичні положення про цінні папери” складається з трьох підрозділів і присвячується розгляду теоретичних підходів до визначення сутності цінних паперів. 
 У підрозділі 1.1. “Цінні папери в цивілістичній доктрині. Інструментальна концепція” здійснено всебічний аналіз основних положень цивілістичної доктрини про цінні папери. Необхідність подолання існуючої в сучасних дослідженнях однобічності підходів до розгляду їх специфіки дало змогу вперше запропонувати й обґрунтувати інструментальну концепцію цінних паперів. Її теоретичні положення висвітлюють позбавлену належної дослідницької уваги регламентаційну значущість цінних паперів, закріплену їх правовим режимом. Визначений ним тісний юридичний зв’язок майнових прав і правової форми їх фіксації (доктринальна аксіома) зумовлює нерозривну поєднаність двох категорій прав – “на папери” і “з паперів”. У цьому аспекті цінні папери термінологічно позначають окрему цивілістичну конструкцію (типову модельну схему побудови цих взаємоповязаних категорій майнових прав та інших аспектів). Її модельна специфіка окреслюється лаконічною доктринальною формулою: цінні папери – “об’єкт-інструмент” реалізації управомочуючих приписів норм права (починаючи з правовстановлення і закінчуючи правовідновленням і правозахистом). Типова модельна схема і способи (прийоми) правового регулювання, розраховані на застосування цінних паперів у механізмі правового регулювання, обумовлюють унікальність їхньої юридичної природи, яка розкривається через їх поняття та ознаки. 
У підрозділі 1.2.”Поняття й ознаки цінних паперів” висвітлюються основні ознаки цінних паперів, здійснюється аналіз їх відомих легальних та доктринальних визначень, надається їх авторське поняття. Зазначається, що більшість відомих у цивілістиці ознак, які обумовлюють правову природу цінних паперів, характеризують їх у інструментальній площині. Це, зокрема, літеральність, легітимація, абстрактність, публічна достовірність, презентаційність тощо. Як ознаку документарних цінних паперів, пов’язану з їх літеральністю, пропонується розглядати лаконічність формально-реквізитної об’єктивації волевиявлення емітента. Можливість вирізнення такої ознаки цінних паперів обґрунтовується обов’язковістю дотримання емітентом модельних приписів законодавства щодо двох можливих форм їх розміщення (видачі) й обігу і стислості реквізитів (обов’язкових відомостей, що визначають їх змістовні параметри). Як ознаку цінних паперів пропонується розглядати законодавчу пойменованість та уніфікованість їх видових конструкцій, а також форми (документарної або бездокументарної) їх розміщення (видачі) та обігу. Ці ознаки враховують особливості правового режиму та юридичної природи цінних паперів, які полягають в тому, що посвідчені ними майнові права, як комплекс визначених законодавством їх модельних формально-змістовних характеристик, завжди є уніфікованими для відповідного виду й групи, а також форми розміщення (видачі) й обігу.
На підставі аналізу цих та інших ознак цінних паперів сформульовано таке поняття. Цінні папери – це паперові сертифікати або здійснені зберігачем облікові записи конвертаційної (документарної/бездокументарної) форми фіксації майнових прав, що за умови належності формально-реквізитної об’єктивації волевиявлення емітента та їх розміщення (видачі), а також виконання ним і першими правонабувачами інших вимог забезпечують переведення у площину правовідносин абстрактних моделей можливої правомірної поведінки їх учасників, законодавчо змодельованих на рівні видових конструкцій (типових модельних схем), що визначають межі їх застосування у відповідних способах (прийомах) правового регулювання як об’єкта-інструмента правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення, а також закріплюють їх додаткову (порівняно з правочинами) регулятивну значущість у механізмах правоздійснення, правопередачі, правовідновлення та правозахисту за рахунок заснованого на фікції поширення на них правового режиму об’єктів цивільних прав. Це визначення ви¬світлює інструментальну сутність цінних паперів, яка вирізняє їх з-поміж інших об’єктів цивільних прав і визначає напрямки подальшого перебігу дослідження.
У підрозділі 1.3. “Відмежування цінних паперів від інших об’єктів цивільних прав, легітимаційних паперів і знаків” здійснено компаративістський аналіз особливостей їх правової природи. Зауважується, що найбільш наочно сутність цінних паперів окреслюється шляхом їх порівняння з іншими категоріями матеріальних об’єктів цивільних прав з точки зору їх форми. Форма будь-якого об’єкта і його сутнісна специфіка взаємопов’язані. Форма речей у переважній більшості випадків є матеріально-просторовою, у чому й полягає їх найголовніша відмінність від цінних паперів. Спорідненими з урахуванням їх форми є цінні папери та гроші. Зокрема, гроші можуть випускатись у готівковій або безготівковій формі. Цінні папери можуть набувати документарної й бездокументарної форми їх розміщення (видачі) й обігу. 
 Інструментальна природа цінних паперів виявляється шляхом їх порівняння з власне майновими правами як окремою категорією об’єктів цивільних прав. Адже будь-які майнові права не можуть існувати поза їх правовою формою. Наголошується на тому, що для власне майнових прав нею визнається форма договору або одностороннього правочину, в якому змодельовано їх зміст. Як форма-носій правової інформації щодо змістовних параметрів майнових прав, посвідчених цінними паперами документарної форми розміщення (видачі) й обігу, застосовуються паперові сертифікати, а для їх бездокументарної фіксації – глобальні сертифікати й здійснені зберігачем облікові записи. 
 Певну спорідненість з цінними паперами мають так звані легі¬тимаційні папери та знаки, що також відіграють певну посвідчувальну роль. Зауважується, що, на відміну від цінних паперів, вони не є інструментом забезпечення оборотоздатності майнових прав, не підпорядковуються правилам юридичної техніки як конструкція правовстановлення, а відтак не мають інструментального призначення в механізмі правового регулювання майнових відносин. 
 Розділ 2 “Місце й роль цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин” присвячений окресленню положення цінних паперів в технологічно-регламентаційних схемах, охоплених досліджуваним механізмом. 
 У підрозділі 2.1. “Механізм правового регулювання як категорія. Цінні папери в технології реалізації норм права” висвітлено його категоріальну специфіку, а також особливості реалізації емітентом та правоволодільцями управомочуючих приписів норм цивільного права, розрахованих на використання цінних паперів. Проаналізовано взаємодію сукупності правових засобів (інструментів), що забезпечують регламентаційний вплив механізму правового регулювання досліджуваних відносин, співвідношення його стадій і елементів. Проілюстрована інструментальна роль цінних паперів у технології реалізації норм права на кожній із стадій правового регулювання досліджуваних відносин. Стадія їх юридичної регламентації забезпечується механізмом правомоделювання, тобто нормативного моделювання змістовних параметрів майнових прав, посвідчених цінними паперами, а також закріплення в нормах права способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на їх застосування. На стадії виникнення прав та обов’язків цінні папери застосовуються емітентом як конструкція правовстановлення. Стадія здійснення прав та виконання обов’язків забезпечується їх застосуванням правоволодільцем у механізмах правоздійснення й правопередачі, а стадія застосування норм права — можливістю правоволодільця ініціювати активацію механізмів правовідновлення і правозахисту. Йдеться також про умовність поділу єдиної юридичної технології на стадії та окремі механізменні сегменти, адже регламентаційний еффект досягається лише за рахунок їх взаємодії. 
 Наголошується на тому, що технологічно-регламенаційні схеми реалізації досліджуваних норм цивільного права визначені закріпленими у них відповідними способами (прийомами) правового регулювання (переважно дозволи і лише іноді заборони). Визначений ними порядок застосування конструкції цінних паперів на від¬повідних етапах (стадіях) правової регламентації здійснюється не тільки з метою встановлення, але і здійснення, передачі, відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав. Доводиться значення цінних паперів як стрижневого елемента окремої технології регламентації майнових відносин, закріпленої встановленим для них правовим режимом. 
 У підрозділі 2.2. “Правовий режим цінних паперів, місце норм, що його визначають, в системі цивільного права” здійснено аналіз порядку правового регулювання майнових відносин, опосередкованих розміщенням (видачею) й обігом цінних паперів, систематизовано правові норми, які його закріплюють. Зазначається, що в досліджуваному аспекті правовий режим підлягає розгляду як встановлений нормами права певний порядок регламентації суспільних відносин, що виникають з приводу відповідного об’єкта (блага), яким є майнові права, посвідчені цінними паперами. Правовий режим цінних паперів визначають нормативні положення Конституції України, ЦК України й інших актів цивільного законодавства, включаючи поточні закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти саморегулювання, локальні нормативно-правові акти, статути й положення емітентів та інші регулятори. Зокрема, впорядкування досліджуваного сегмента майнових відносин забезпечується застосуванням таких ненормативних регуляторів, як правочини, цінні папери, звичаї тощо. Відзначається, що закріплене правовим режимом цінних паперів надання формі існування майнових прав значення об’єкта прав дало змогу запровадити у сфері їх розміщення (видачі) й обігу додаткові способи (прийоми) правового регулювання. Застосування конструкції цінних паперів, порівняно з конструкціями інших правочинів, розширило регламентаційні можливості механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин. У сфері регулятивних правовідносин цінні папери набули особливої регламентаційної значущості в механізмах правоздійснення й правопередачі, в межах охоронних – у меха¬нізмах правовідновлення й правозахисту. 
 Положення про цінні папери пропонується розглядати як об’єднання правових інститутів. Це пояснюється, по-перше, тим, що вони не можуть розглядатись як інститут речового або зобов’язального права, а по-друге, з урахуванням нинішнього стану і з огляду на динаміку їх формування, вони є більш складним системним утворенням, ніж правовий інститут. Основним критерієм поділу норм, що визначають правовий режим цінних паперів, на правові інститути обрано модельні характеристики посвідчених ними майнових прав. Врахування цього критерію, а також законодавчого розмежування цінних паперів на певні групи, уможливлює виокремлення інститутів пайових, боргових, похідних, товаророзпорядчих, іпотечних, приватизаційних цінних паперів тощо. 
 Розділ 3 “Цінні папери як цивілістична конструкція” присвячений дослідженню базової типової модельної схеми побудови майнових прав, обов’язків та відповідальності, що охоплюється категорією “цінні папери”, а також розгляду їх видових конструкцій. 
 У підрозділі 3.1. “Цінні папери як базова цивілістична конструкція” окреслена технологічно-регламентаційна схема нормативного моделювання формально-змістовних параметрів (реквізитів цінних паперів) посвідчених ними майнових прав, що розрахована на дії емітента стосовно їх остаточної змістовної формалізації шляхом самомоделювання. Моделювання базової конструкції цінних паперів (тобто типової модельної схеми побудови посвідчених ними майнових прав) забезпечується на нормативному рівні. Положення ЦК, Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, а також інших актів цивільного законодавства України (наприклад, Закону України “Про іпотечні облігації”) визначають характер модельної побудови посвідчених ними майнових прав. Механізм установлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розраховано на остаточне конструювання основних їх параметрів на рівні самомоделювання. Адже емітентові належить право до моменту розміщення (видачі) цінних паперів визначити форму їх розміщення (видачі), номінальну вартість, розмір і порядок нарахування й виплати відсотків або дивідендів, інші основні моделі належної поведінки учасників установлюваних правовідносин. Цінні папери, таким чином, опосередковують реалізацію емітентом управомочуючих приписів норм права щодо можливості формування модельних характеристик посвідчених ними майнових прав. Підкреслюється умоглядність розмежування з дослідницькою метою механізмів нормативного моделювання й самомоделювання реквізитів цінних паперів і надання їм форми, закріпленої законом для тієї чи іншої їх видової конструкції.
 У підрозділі 3.2. “Видові конструкції цінних паперів” досліджується специфіка змістовної побудови майнових прав, посвідчених окремими видами цінних паперів. У розглядуваному значенні вони забезпечують видове моделювання посвідчених ними майнових прав за уніфікованими модельними схемами. Їх уніфікованість полягає в однотипності побудови прав “на папери” і загальних засад формування змістовних параметрів прав “з паперів”, що визначають специфіку кожної з їх видових конструкцій. Наприклад, для акцій змодельована одна модельна схема, для інвестиційних сертифікатів – інша, для іпотечних облігацій – притаманна лише їм тощо. Для кожного виду цінних паперів відповідної групи нормативно змодельована своя видова конструкція (окрема модельна схема), для якої закріплена можливість посвідчення лише певного майнового права, змістовні параметри якого (реквізити) стандартизовані. У цій площині цінні папери постають як конструкція, що дає змогу шляхом нормативного й ненормативного моделювання (самомоделювання) втілити в реальних майнових правовідносинах нормативно встановлені модельні схеми їх змістовної побудови. 
Як невирішена проблема розглядається непослідовність нормативного визначення порядку застосування документів, які об’єктивно розраховані на їх застосування в технологічно-регламентаційних схемах, що зазвичай встановлюються для цінних паперів. З урахуванням положень ч. 2 ст. 195 ЦК пропонується на рівні Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” до товаророзпорядчих цінних паперів віднести коносамент і складське свідоцтво, а розрахунковий чек і вексель нормативно визначити як розрахункові цінні папери. Вексель, хоч і віднесений до боргових цінних паперів, але передусім є інструментом, призначеним для здійснення розрахунків. 
Типові модельні схеми, нормативно розраховані на фіксацію майнових прав у боргових цінних паперах (найчисленніша їх група) і договірних конструкціях, що опосередковують виникнення боргу в межах інших відносин, підпорядковані подібним механізмам правомоделювання й правовстановлення. У зв’язку з цим автор доходить висновку щодо того, що цінні папери (і не тільки боргові) в розглядуваній площині є альтернативною (договорам та одностороннім правочинам) цивілістичною конструкцією правовстановлення. 
 Розділ 4 “Цінні папери в механізмі правовстановлення” присвячено окресленню застосування конструкції цінних паперів у технологічно-регламентаційних схемах установлення посвідчених ними майнових прав. 
 У підрозділі 4.1. “Цінні папери як конструкція правовстановлення” розглядається специфіка реалізації емітентом управомочуючих приписів норм цивільного права стосовно можливості установлення досліджуваних майнових правовідносин. Підставою їх виникнення є юридичний склад, центральним складником якого постають односторонні дії емітента щодо фіксації його волевиявлення і формування змістовних характеристик майнових прав, посвідчених цін¬ними паперами. Адже загальна технологічно-регламентаційна схема переведення абстрактної можливості правоволодіння у площину реалізації управомочуючих норм права з метою встановлення майнових правовідносин шляхом вчинення правочинів у приватноправовій сфері є основною. Дії емітента, одним із правових наслідків яких є оформлення цінних паперів через конкретизацію змістовних параметрів посвідчених ними майнових прав (виконання вимог стосовно форми і реквізитів, закріплених ч. 1 ст. 196 ЦК), постають правоутворюючими юридичними фактами – односторонньо-управомочуючими правочинами. С. С. Алексєєв зазначає, що за допомогою вчинення односторонньо-управомочуючих правочинів особа зобов’язує саму себе, надаючи тим самим іншій особі (особам) певні суб’єктивні права. Письмова форма цього правочину знаходить втілення в сертифікатах документарних цінних паперів або глабальному сертифікаті. Останній застосовується в механізмі правовстановлення, що забезпечує фіксацію волевиявлення емітента щодо розміщення й обігу відповідної кількості емісійних цінних паперів бездокументарної форми (здійснених зберігачем облікових записів) одного випуску. Належність всіх цих дій емітента й виконання ним і першими правонабувачами інших нормативних вимог є підставою підпорядкування майбутніх правовідносин правовому режиму цінних паперів. Він насамперед розрахований на забезпечення безперешкодності набуття й здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами, – прав “з паперів”, що актуалізує проблему висвітлення їх співвідношення з правами “на папери”.
 У підрозділі 4.2. “Момент виникнення прав “на папери” і “з паперів”” доводиться одномоментність остаточного встановлення прав “на папери” і “з паперів”, що визначають зміст досліджуваних правовідносин. Підставою їх виникнення є юридичні факти як приватноправового, так і публічно-правового спрямування, які становлять юридичний склад, одним із обов’язкових складників якого є правочини. Усталена в Україні судова практика розгляду спорів, предмет яких пов’язаний з цінними паперами, змушує суддів виходити з того, що саме акти розміщення або видачі і є цими правочинами. Зазначається, що така практика не у всіх випадках відповідає нормативним і доктринальним підходам до форми правочину й сутності розглядуваних технологічно-регламентаційних схем праворегуляції. Більшість правочинів укладаються в певній формі, що є одним зі способів фіксації волевиявлення суб’єкта (суб’єктів), який (які) його вчиняють (ст. 205 ЦК). Лише акт видачі неемісійних цінних паперів не можна прирівнювати до правочину, адже він не забезпечує фіксації волевиявлення емітента. Акт розміщення емісійних цінних паперів здійснюється на підставі договорів (на їх розміщення або андеррайтингу). Однак їх умови містять моделі правомірної поведінки стосовно цінних паперів уже як об’єктів цивільних прав (модельні схеми побудови прав “на папери”) і не забезпечують конструювання прав “з паперів”. За таких умов на практиці невиправдано ігнорується юридичне значення нормативних механізмів моделювання змістовних параметрів прав “з паперів”, які, власне, й забезпечують фіксацію волевиявлення емітента на підпорядкування досліджуваних відносин установленому для них порядку правової регламентації. 
 Закріплена правовим режимом цінних паперів наявність взаємопов’язаних прав “на папери” і “з паперів” визначає подвійність технологічно-регламентаційної схеми їх установлення. Підвалини юридичного складу, який є підставою виникнення розглядуваних правовідносин, визначають два зустрічних, відносно самостійних і взаємопідпорядкованих правочини. Перший є односторонньо-управомочуючим правочином, що вчиняється емітентом і забезпечує фіксацію його волевиявлення в сертифікатах документарних цінних паперів або глобальному сертифікаті. Другий правочин полягає в розміщенні (видачі) емітентом першим правонабувачам цінних паперів уже в значенні підготовленого до участі в майновому обороті об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Акт видачі неемісійного документарного цінного папера пов’язує зафіксоване в документі волевиявлення емітента й зустрічне волевиявлення першого правонабувача. Емісійні цінні папери документарної форми розміщуються за договорами (на їх розміщення або андеррайтингу), об’єктом яких є належним чином підготовлений до участі в майновому обороті документ (паперовий сертифікат). Модельна схема розміщення цінних паперів бездокументарної форми дещо складніша. На підставі оформлення глобального сертифіката та інших необхідних документів зберігач або безпосередньо депозитарій на договірних засадах відкриває емітентові емісійний рахунок у цінних паперах (здійснених зберігачем облікових записах). Розміщення цінних паперів полягає в їх перерахуванні з емісійного рахунку емітента на рахунки перших, а згодом і наступних правонабувачів, на підставі укладення відповідних правочинів, умови яких передбачають передачу посвідчених ними майнових прав. 
 У подальших розділах окреслюється специфіка технології реалізації норм права, у межах якої вже не емітент, а перший і наступний (у разі передачі прав) правоволодільці використовують надану їм можливість застосування цінних паперів з метою здійснення і передачі, а також ініціювання відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав. 
 Розділ 5 “Цінні папери в механізмі правоздійснення” присвячено висвітленню специфіки здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.
 У підрозділі 5.1. “Цінні папери як конструкція правоздійснення” досліджується застосування цінних паперів у механізмі реалізації управомочуючих норм права щодо можливості здійснення посвідчених ними майнових прав. Модельна схема здійснення правоволодільцем належних йому майнових прав, посвідчених цінними паперами, полягає в обов’язковості застосування останніх. Специфіка реалізації управомочуючих норм права, закріплених правовим режимом документарних цінних паперів, полягає в необхід¬ності їх презентації – пред’явлення емітенту з вимогою виконати зобов’язання на користь їх пред’явника. В сучасних умовах цей спосіб (прийом) правового регулювання застосовується переважно у сфері обігу пред’явницьких та ордерних цінних паперів. Наголошується, що законодавче закріплення реєстраційних процедур врахування прав на іменні цінні папери документарної форми роз¬міщення дещо нівелювало значення акту їх презентації для здійснення посвідчених ними майнових прав. Механізм здійснення правових можливостей, посвідчених цінними паперами бездокументарної форми розміщення та обігу, забезпечується застосуванням способів (прийомів) правового регулювання, що ґрунтуються на сучасних (електронних) способах фіксації майнових прав. У цьому значенні вони постають як конструкція (об’єкт-інструмент) правоздійснення, особливості застосування якої визначені відповідними модельними схемами і способами (прийомами) правового регулювання, закріпленими для окремих їх видів та форм розміщення (видачі) й обігу. 
 Здійснення прав “з паперів”, тобто майнових прав, посвідчених цінними паперами, відбувається в межах зобов’язальних (відносних) правовідносин. Зауважується, що остаточний правовий інтерес управомоченої особи полягає в безперешкодному й безризикованому здійсненні зобов’язальних, корпоративних, речових, іпотечних та інших категорій майнових прав, змодельованих у реквізитах цінних паперів. Привнесення цінних паперів у структуру регулятивних правовідносин як їх об’єкта змінило стандартність усталеного в майновій сфері механізму правоздійснення. Закріплення додаткових способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на використання цінних паперів, дало змогу не тільки оптимізувати цей механізм, але й мінімізувати низку ризиків у царині здійснення посвідчених ними майнових прав. 
У підрозділі 5.2. “Роль цінних паперів у мінімізації ризиків сфери правоздійснення” визначається специфіка використання цінних паперів для зменшення вірогідності настання небажаних як для правоволодільців, так і для емітента обставин (ризиків), пов’язаних із здійсненням посвідчених ними майнових прав. Застосування цінних паперів забезпечує зниження ризику виконання емітентом обов’язків, кореляційно підпорядкованих посвідченим ними майновим правам, на користь неналежного кредитора. Визначення належності чи неналежності учасників розглядуваних зобов’язальних правовідносин у момент виконання зобов’язання, заснованого на оформленні й розміщенні (видачі) цінних паперів, залежить від їх легітимаційно-інструментальних характеристик. 
Робиться висновок стосовно того, що кожна видова конструкція цінних паперів тією чи іншою мірою забезпечує мінімізацію таких ризиків. У документарних цінних паперах на пред’явника, наприклад, необхідним і достатнім для здійснення посвідчених ними майнових прав способом легітимації управомоченої в таких правовідносинах особи є їх пред’явлення. В іменних чи ордерних цінних паперах у момент здійснення посвідчених ними майнових прав управомочена особа персоніфікується шляхом вказівки її імені в тексті документа або індосаменту. Застосування емісійних цінних паперів мінімізує ризики сфери правоздійснення за рахунок підконт¬рольних ДК ЦПФР організаційно-правових систем ведення реєстрів власників іменних цінних паперів або врахування прав на емісійні цінні папери в межах Національної депозитарної системи України. Незважаючи на відносно короткий проміжок часу, що минув з моменту інституціоналізації правового забезпечення й реального функціонування цих систем, мінімізація ризиків правоздійснення і оперативність правопередачі в досліджуваній сфері досягла апогею. 
 Розділ 6 “Цінні папери в механізмі правопередачі” присвячений окресленню особливостей застосування цінних паперів для передачі посвідчених ними майнових прав.
 У підрозділі 6.1. “Цінні папери як конструкція правопередачі” підкреслюється інструментальна роль цінних паперів у механізмі передачі посвідчених ними майнових прав іншим особам. Реалізація управомочуючих норм цивільного права, що визначають можливість передачі правоволодільцями посвідчених цінними паперами майнових прав, полягає в підпорядкуванні цих дій тим чи іншим способам (прийомам) правового регулювання, розрахованим на використання відповідних їх видових конструкцій. 
 Модельні схеми, розраховані на використання для правопередачі пред’явницьких цінних паперів (для передачі прав достатньо вручення документа) передбачають одночасність передачі прав “на папери” і “з паперів” (ч. 3 ст. 197 ЦК). Механізм передачі майнових прав, посвідчених документарними ордерними й іменними цінними паперами, забезпечується шляхом слідування модельним схемам, що закріплюють порядок застосування індосаменту. Можливість його оформлення на їх звороті дає можливість один паперовий носій правової інформації (документ) використати не тільки з метою фіксації первісного волевиявлення емітента на установлення посвідчених цінними паперами майнових прав, а й зафіксувати в документі всі факти їх передачі іншим особам кожним наступним правоволодільцем. Жодна інша цивілістична конструкція не дає змоги в одному документі, що є формою фіксації майнових прав, лаконічно викласти правову інформацію щодо всіх наявних юридично вагомих дій, які мали місце стосовно цінного папера у процесі його участі в майновому обороті. Вивчення оформлених на звороті документа індосаментів робить можливим з’ясування в разі потреби загальної кількості актів індосації цінного папера, випадків його передачі під заставу, надання індосату (як представнику правоволодільця за папером) права здійснення посвідчених ним майнових прав за дорученням та інших юридично вагомих дій, передбачених ч. 5 ст. 197 ЦК. Окрема модельна схема визначає можливість застосування правоволодільцем алонжа – додаткового аркуша, що прикріплюється до сертифіката документарного цінного папера (приміром, векселя) і дає змогу продовжити його зворотний бік з метою оформлення передавальних написів (індосаментів).
 Наголошується на тому, що в механізмі передачі майнових прав, посвідчених ордерними цінними паперами, можуть використовуватися ордерний, бланковий, заставний і доручальний індосаменти. Крім них у вексельному обороті використовуються ще кілька різновидів індосаментів. Безоборотний індосамент характеризується тим, що містить застереження індосанта “без оборота на мене (нас)”, наявність якого в його тексті виключає індосанта із безперервної низки векселезобов’язаних осіб. Індосамент інкасовий становить передавальний напис, згідно з яким особа, яка приймає вексель, має право інкасувати суму вексельного боргу, а в разі відмови боржника сплатити його — опротестувати вексель. Індосамент з дорученням містить обмовки “валюта для отримання”, “на інкасо”, “як довіреному” тощо. Векселедержатель, що отримав вексель за таким індосаментом, має право передати його іншим особам тільки в порядку передоручення. Індосамент умовний містить додаткові умови індосанта, в залежність від настання (чи ненастання) яких ставиться дійсність (або відповідно недійсність) акту правопередачі. Досліджуваний механізм правопередачі охоплює не тільки передачу прав “з паперів”, але й прав “на папери”, який забезпечується шляхом вчинення правочинів щодо цінних паперів.
 У підрозділі 6.2. “Правочини та цінні папери у забезпеченні оборотоздатності посвідчених ними майнових прав” розкривається інструментальна роль конструкцій правочинів та цінних паперів у забезпеченні оборотоздатності посвідчених останніми майнових прав. Підкреслюється, що конструкція цінних паперів розрахована на їх застосування в унікальному “подвійному” механізмі правопередачі – передачі прав “на папери” і “з паперів”. Закріплені правовим режимом цінних паперів модельні схеми забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав набули унікальності завдяки знеособленню правового зв’язку між емітентом-боржником і не тільки першим, але — що особливо важливо — і наступними набувачами (на відміну від договірних відносин, у межах яких він чітко персоніфікований). Визначена однією з цих схем відсутність обо¬в’язку письмово повідомити боржника про кожну заміну кредитора, характерного для договірної передачі прав вимоги (ч. 2 ст. 516 ЦК Укра¬їни) обумовила для окремих видів і форм розміщення (видачі) й обігу цінних паперів підвищену оборотоздатність. Остання забезпечується уречевленням майнових прав у цінних паперів документарної форми або шляхом їх бездокументарної (електронної) фіксації у здійснених зберігачем облікових записах. Окремі модельні схеми уможливлюють використання цінних паперів у договірних механізмах правопередачі або передбачають їх участь у майновому обороті на підставі вчинення інших правочинів. У кінцевому підсумку завдяки можливості їх передачі іншим особам забезпечується оборотоздатність посвідчених ними майнових прав, яка не є характерною для їх можливого первісного встановлення в межах договірних (зобов’язальних, персоніфікованих, а тому відносних) відносин. 
 Певну роль у забезпеченні участі цінних паперів у майновому обороті відіграють односторонні правочини. Це, наприклад, заповіт (ст. 1233 ЦК України), прийняття або відмова від прийняття спадщини, яку можуть становити цінні папери, а значить, і майнові права, посвідчені ними (ст. 1268 ЦК України). Крім того, передача цінних паперів у власність відказоодержувача може бути предметом заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України). Для оформлення відносин представництва з метою уповноваження на вчинення правочинів, предметом яких є юридично вагомі дії стосовно цінних паперів, може використовуватися довіреність (статті 244 і 246 ЦК Укра¬їни). Зазначається, що переважна більшість правочинів, вчинення яких забезпечує безпосередню участь цінних паперів у майновому обороті, є договорами. Ключовою інструментальною характеристикою, що впливає на можливість чи, навпаки, неможливість відповідних видів цінних паперів бути об’єктом тих чи інших договірних відносин, є зміст, обсяг, порядок здійснення та інші властивості посвідчених ними майнових прав. 
 Розділ 7 “Цінні папери в технології застосування права” освітлює специфіку забезпечення охорони і захисту порушених прав учасників досліджуваних відносин. 
 У підрозділі 7.1. “Цінні папери як конструкція правозахисту й правовідновлення” розкривається специфіка юрисдикційних процедур відновлення та захисту майнових прав, посвідчених цінними паперами. Зосереджується увага на тому, що необхідність застосування механізмів правовідновлення і правозахисту (в межах охоронних правовідносин) виникає внаслідок неправомірних дій учасників досліджуваних майнових відносин чи інших суб’єктів (при врахуванні абсолютності відносин власності на документарні цінні папери). Випадки недотримання визначених нормами цивільного права заборон є юридичними фактами – неправомірними діями. Ними можуть бути цивільні правопорушення (наприклад, порушення умов договору щодо передачі цінних паперів), злочини (факт ви¬крадення, незаконного виготовлення чи підробки цінних паперів), адміністративні й дисциплінарні проступки тощо. Охоронні правовідносини забезпечуються механізмом застосування норм права, який відрізняється від розглянутих механізмів реалізації останніх тим, що може застосовуватися лише відповідними юрисдикційними органами в межах їх компетенції. Такими органами є, передусім, відповідні суди судової системи України, нотаріуси, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку тощо. Розкривається можливість використання й неюрисдикційних засобів захисту прав та законних інтересів учасників досліджуваних відносин, зокрема механізму самозахисту (ст. 19 ЦК), приміром, шляхом притримання (ст. 594 ЦК) цінних паперів.
 Специфіка досліджуваної конструкції передбачає застосування такого унікального для приватноправової сфери способу захисту прав та інтересів суб’єктів досліджуваних відносин, як відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі. Ця процедура здійснюється виключно в судовому порядку, передбаченому главою 7 чинного ЦПК України й у цивільному процесуальному праві називається “викличним провадженням”. У межах цієї процедури суд може заборонити емітентові цінного папера на пред’явника або зобов’язаним за векселем особам здійснювати виконання за документом, право на який оспорюється. Положення, що закріплюють процедуру застосування вказаної заборони, на доктринальному рівні слід визначити як превентивний механізм призупинення здійснення цивільних прав і виконання обов’язків і розглядати як унікальний забезпечувальний захід, що гарантує високий рівень захисту прав, посвідчених цінними паперами. Виходячи з його ефективності, пропонується закріпити таку можливість у межах процедури розгляду спорів стосовно обох форм розміщення (видачі) й усіх видових конструкцій цінних паперів, що передбачають майнові наслідки визнання вчинених щодо них правочинів недійсними. 
 У підрозділі 7.2. “Визнання недійсними правочинів, учинених у сфері розміщення (видачі) й обігу цінних паперів” окреслено можливі випадки порушення майнових прав учасників досліджуваних відносин та варіанти їх можливої поведінки у здійсненні їх самозахисту чи ініціюванні застосування права компетентними державними органами. 
 Розглядаються правові наслідки наявності вад (відступів від умов дійсності) правочинів, у межах укладення яких установлюються аксіоматичні складники змісту розглядуваних правовідносин – права “з паперів” і “на папери”. Визначаються наслідки порушення вимог чинного законодавства України щодо належної фіксації волевиявлення емітента в правочинах, які забезпечують фіксацію прав “з паперів” у формі й реквізитах цінних паперах документарної або бездокументарної форми їх розміщення (видачі) й обігу. Адже в разі недотримання емітентом нормативних вимог щодо їх форми й реквізитів вони не є цінними паперами (ч. 2 ст. 196 ЦК України). Цей нормативний припис ґрунтується на тому, що неналежність оформлення фактофіксуючих документів (у досліджуваній царині – сертифікатів цінних паперів або глобальних сертифікатів) призводить до дефектності юридичного факта, визначеного законодавством однією з підстав виникнення досліджуваних правовідносин. 
 Зауважується узгодженість технологічно-регламентаційних модельних схем правовстановлення та правоприпинення, застосовуваних у сфері розміщення й обігу емісійних цінних паперів. Єдність заснованого на односторонньому волевиявленні емітента акту правовстановлення (“одностороннього акту множинності” (волевиявлення. – В.Я.) (Gesammtaktа)), що в кінцевому підсумку “розпадається” на визначену емітентом множинність волевиявлень, які об’єктивуються у відповідній кількості розміщуваних емісійних цінних паперів як документарної, так і бездокументарної форми, обумовлює необхідність забезпечення єдності правоприпинення, що знаходить вираження в акті застосування права – судовому рішенні про скасування випуску цінних паперів. Вади бездокументарної форми фіксації майнових прав, посвідчених цінними паперами, призводять до аналогічних правових наслідків, які все ж мають певні особливості. У цих випадках на підставі рішення суду зберігач та/або депозитарій зобов’язаний анулювати здійснені ним облікові записи щодо прав на цінні папери єдиного випуску одного емітента. Правочини, що забезпечують участь цінних паперів у майновому обороті, підпорядковуються визначеним ЦК загальним правилам щодо їх дійсності чи недійсності.

ВИСНОВКИ
 
У дисертації здійснено нове вирішення наукової проблеми, яке полягає у визначенні місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин як однопорядкової з правочинами конструкції, що формується внаслідок закріплення та постійного вдосконалення в нормах цивільного права, які визначають їх правовий режим, одиничних модельних схем і способів (прийомів) правого регулювання, розрахованих на реалізацію емітентом закріплених ними управовомочуючих приписів щодо можливості встановлення посвідчених ними майнових прав і, додатково, правоволодільцем – для їх здійснення й передачі, а також можливості ініціювання останнім застосування норм права з метою відновлення і захисту цих прав, що знайшло теоретичне узагальнення в положеннях інструментальної концепції цінних паперів. У загальних висновках викладено найважливіші наукові результати, отримані дисертантом: 
 1. Конструкція (нормативно закріплена типова модельна схема побудови прав, обов’язків та відповідальності емітента, правоволодільців та інших учасників досліджуваних правовідносин) цінних паперів нормативно розрахована на їх використання емітентами і правоволодільцями в технології реалізації й застосування норм цивільного права, що сприяє досягненню ідеальної мети правового регламентування будь-яких цивільних відносин – безпере¬шкодного здійснення їх учасниками набутих ними прав і належного виконання взятих на себе обов’язків. 
 2. Конструкція цінних паперів визначає їх як приватноправовий регулятор – багатофункціональний інструмент (точніше, об’єкт-інструмент) правореалізації, розрахований на його використання учасниками досліджуваних правовідносин для здійснення дозволених дій з реалізації управомочуючих норм права з метою встановлення, здійснення, передачі, відновлення і захисту посвідчених ними майнових прав. 
 3. Завдяки поширенню правового режиму об’єктів цивільних прав на форму фіксації майнових прав досягається розширення регламентаційного потенціалу конструкції цінних паперів (порів¬няно з правочинами) за допомогою закріплення в нормах ци¬вільного права, що визначають їх правовий режим, додаткових модельних схем та способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на їх використання при реалізації й ініціюванні застосування цих норм учасниками досліджуваного сегмента майнових відносин. 
4. Можливість необмеженого нормативного моделювання майнових прав шляхом закріплення формально-змістовних характеристик нових видових конструкцій цінних паперів (наприклад, іпотечних) дає змогу оперативно реагувати на потреби майнового обороту, а завдяки обов’язковості його поєднання із самомоделюванням емітент дістає можливість зафіксувати основні їх параметри (реквізити) згідно зі своїми потребами й інтересами, а також з урахуванням кон’юнктури фондового ринку. 
5. У механізмі правовстановлення (встановлення посвідчених ними майнових прав) реалізація управомочуючих приписів норм цивільного права щодо належного оформлення цінних паперів і формально-змістовної фіксації посвідчених ними майнових прав є основним правоутворюючим юридичним фактом (односторонньо-управомочуючим правочином) єдиного юридичного складу. Відповідно вади форми й реквізитів сертифікатів цінних паперів як фактофіксуючих документів правовстановлення призводять до дефектності кожного з вказаних правоутворюючих юридичних фактів, що може мати наслідком невизнання неемісійного документа цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК) або скасування всього випуску емісійних цінних паперів. 
6. Механізм правоздійснення, характерний для цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) й обігу, визначається одиничними модельними схемами, що передбачають можливість їх використання в межах дозволеної поведінки, встановленої таким звичаєм ділового обороту (ст. 7 ЦК), як необхідність презентації правоволодільцем документа з метою здійснення посвідчених ним майнових прав, дає змогу знизити ризики повторного виконання кореляційно підпорядкованих цим правам обов’язків, їх виконання на користь неналежного кредитора тощо. 
 7. Нормативно визначена модельна схема, розрахована на застосування правоволодільцем іменних та ордерних документарних цінних паперів з метою реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права щодо можливості передачі посвідчених ними майнових прав шляхом вчинення на їх звороті передаточних написів (індосаментів), забезпечує обмежену ризикованість та підвищену ефективність правопередачі. 
8. Найвищий рівень безпечності та оперативності передачі посвідчених цінними паперами майнових прав досягається за рахунок їх бездокументарної фіксації (при збереженні в більшості випадків можливості їх переведення в документарну форму і зворотної конвертації) із застосуванням реєстраційних і депозитарно-облікових механізмів врахування прав “на папери” й посиленого контролю за їх участю в майновому обороті з боку посадових осіб ДК ЦПФР та інших контролюючих державних органів. 
9. Механізм застосування норм права розрахований на ініціативу правоволодільців у виборі форм захисту (або самозахисту) їх порушених прав, а формування окремих модельних схем правого регулювання, розрахованих на використання цінних паперів у сфері правозахисту, розширило можливості стандартного для зобо¬в’я¬зальних відносин механізму його здійснення. Застосування механізму правовідновлення завдяки можливому відновленню прав на пред’явницькі цінні папери та векселі забезпечує поновлення втраченої правоволодільцем можливості задоволення своїх інтересів шляхом здійснення посвідчених ними майнових прав. Можливість захисту прав учасників досліджуваних відносин шляхом віндикації або визнання права власності на документарні цінні папери є свідченням поширення (неможливих для договірної фіксації майнових прав і обов’язків) речово-правових засобів абсолютного захисту на сферу відносних правовідносин, змістовно визначених посвідченими ними майновими (переважно зобо¬в’язальними) правами та кореляційно підпорядкованими їм обо¬в’язками. 
10. Таким чином, максимально безперешкодне здійснення та підсилений захист належних учасникам досліджуваних відносин майнових прав забезпечується за допомогою закріплення і постійного вдосконалення комплексу визначених правовим режимом цін¬них паперів модельних схем і способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на їх застосування з метою реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права в межах регулятивних правовідносин, а також ініціювання застосування права уповноваженими державними органами в межах охоронних. 

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ 
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія: 
 1. Яроцький В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Монографія.–Х.: Право, 2006. –544 с. 

 Статті в наукових фахових виданнях: 
1. Яроцький В. Л. Місце правових норм, що регулюють випуск та обіг цінних паперів у системі цивільного права // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 42. – С. 68–73. 
2. Яроцкий В. Л. Правовые предпосылки возникновения и развития ценных бумаг как объектов гражданских прав // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 44. – С. 59–64. 
3. Яроцкий В. Л. Проблема разграничения ценных и “легитимационных” бумаг // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 45. – С. 96–102. 
4. Яроцький В. Л. До питання про перехід права власності на акції // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса. – 2001. – Вип. 12. – С. 306–310. 
5. Яроцкий В. Л. Ценные бумаги как документы // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 48. – С. 43–47. 
6. Яроцкий В. Л. Ценные бумаги и иные формы возникновения гражданских правоотношений // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 49. – С. 79–86. 
7. Яроцкий В. Л. Легитимация как признак ценной бумаги // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 50. – С. 62–66. 
8. Яроцкий В. Л. Особенности защиты прав владельцев ценных бумаг // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 54.– С. 39–46. 
9. Яроцкий В. Л. Сделки как основание возникновения имущественных прав, выраженных в ценных бумагах // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 53. – С. 175–183. 
10. Яроцкий В. Л. Сделки как основание возникновения имущественных прав, выраженных в ценных бумагах // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 53. – С. 175–183. 
11. Яроцький В. Л. Цінний папір як різновид правових засобів // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58. – С. 40–46. 
12. Яроцький В. Л. Особливості прав та обов’язків, які визначають зміст правовідносин по документарних цінних паперах // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 60. – С. 78 – 84. 
13. Яроцький В. Л. Індивідуальне регулювання і саморегулювання відносин у сфері випуску й обігу цінних паперів // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 61. – С. 72–78. 
14. Яроцький В. Л. Деякі питання регламентації відносин, пов’язаних із виникненням права власності подружжя на цінні папери // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 63. – С. 36–45. 
15. Яроцький В. Л. Набуття та захист прав на цінні папери як юридична діяльність // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк. – 2003. – № 2. – С. 13–22. 
16. Яроцький В. Л. Поняття і ознаки емісійних цінних паперів // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. – Х.: “Право”. – 2004. – С. 118 – 127. 
17. Яроцький В. Л. Деякі особливості регламентаційного впливу механізму цивільно-правового регулювання на відносини, які виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів в Україні // Бюл. Мін. юст. України. – 2004. – №1. – С. 29–36. 
18. Яроцький В. Л. Правовідносини, які виникають з приводу цінних паперів, як елемент механізму цивільно-правового регулювання // Підпр., госп. і право. – 2004. – №3. – С. 42–46. 
19. Яроцький В. Л. Цінні папери у механізмі цивільно-правового регулювання: Різновид юридичних конструкцій чи правових засобів? // Юрид. Україна. –2004. – №5. – С. 36–41. 
20. Яроцький В. Л. Правовий зв’язок документа і визначеного його змістом майнового права як ознака цінних паперів: ретроспектива і сучасний підхід // Право України. – 2004. – №3. – С. 49–56. 
21. Яроцький В. Л. Механізм цивільно-правового регулювання відносин у сфері випуску й обігу цінних паперів: особливості і співвідношення з іншими засобами правового впливу // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С. 62–70. 
22. Яроцький В. Л. Категорія “об’єкт”: проблеми термінологічного використання у сфері дослідження правової природи цінних паперів // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2004. – № 2 ( 37). – С. 88–98. 
23. Яроцький В. Л. Поняття цінних паперів (аналіз основних законодавчих та доктринальних підходів) // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Одеса: “Юрид. літ.”– 2004.– Вип. 23. – С. 152–158. 
24. Яроцький В. Л. Цінні папери як правовий засіб забезпечення здійснення інвестиційної діяльності в Україні // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій.–Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 66. – С. 45–53. 
25. Яроцький В. Л. Інструментальна концепція цінних паперів: доктринальне наступництво основних положень // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2006. – № 3 ( 46). – С. 125–134. 

Тези наукових доповідей та повідомлень на конференціях:
 1. Яроцький В. Л. Методологічні засади дослідження місця і ролі цінних паперів у механізмі цивільно-правового регулювання // Методологічні проблеми правової науки: Матер. міжнар. наук. конф., м. Харків, 13–14 груд. 2002 р. / Упор. М. І. Панов, Ю. М. Грошевий. – Х.– Право, 2003. – С. 259–261. 
 2. Яроцький В. Л. До питання про момент виникнення права власності на акції // “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми”: Матер. міжнар. наук.-практ. конф., м. Одеса, 15 трав. 2003 р. – Одеса: Астропринт, 2003. – С. 143–145. 
 3. Яроцкий В. Л. Ценные бумаги в механизме правоустановления (установления прав, основанных на владении ими) // “Проблемы унификации гражданского законодательства Беларуси, России и Украины в связи с образованием Единого экономического пространства”: Матер. междунар. науч.-практ. конф., г. Белгород, 2–3 марта 2004.– Белгород: Изд-во БелГУ, 2004. – С. 272–276. 
 4. Яроцький В. Л. Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матер. наук.-практ. конф., (м. Харків, 24–25 трав. 2005 р.) / Відп. за випуск: М. І. Панов. –Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 311–313. 
 5. Яроцький В. Л. Договір у механізмі встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами // Реалізація чинних Ци¬вільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи: Зб. наук. пр. (за матер. наук.-практ. конф., м. Київ, 24 лист. 2005 р.) / Редкол.: О. Д. Крупчан та ін. – К.: НДІ приват. права та підпр-ва АПрН Укра¬їни, 2006. – С. 164–167. 
 6. Яроцький В. Л. Інструментальна концепція цінних паперів і шляхи подолання деяких протиріч між доктринальним та законодавчим підходами // “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч”: Зб. анот. тез Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ: Вид-во КНУ, 2006. – С. 19–20.

АНОТАЦІЇ

 Яроцький В. Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин. – Рукопис. 
 Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2007.
 Дисертація присвячена дослідженню місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин як однопорядкової з правочинами конструкції, що забезпечує переведення абстрактної можливості встановлення і здійснення посвід¬чених ними прав у площину правовідносин. Зауважується, що поширення правового режиму об’єктів цивільних прав на цінні папери (інструмент фіксації майнових прав) здійснюється в регламентаційних цілях. Надання їм значення об’єкта-інструмента розраховано на використання конструкції цінних паперів при реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права й саморегулювання досліджуваних відносин самими їх учасниками. Завдяки цьому цінні папери набувають інструментального значення й підлягають застосуванню не тільки емітентом у механізмах правомоделювання і правовстановлення, а й правоволодільцем у механізмах правоздійснення, правопередачі, правовідновлення і правозахисту. 
 Доведено, що застосування конструкції цінних паперів забезпечує розширення діапазону способів (прийомів) правового регулювання (переважно дозволів) і саморегулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному “проникненню” форми юридичного вираження майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта). Указані та інші аспекти їх значущості зна¬йшли теоретичне узагальнення в положеннях інструментальної концепції цінних паперів. 
 Ключові слова: цінні папери, механізм правового регулювання, правовстановлення, правоздійснення, правопередача, правовід¬новлення, правозахист.

Яроцкий В. Л. Ценные бумаги в механизме правового регулирования имущественных отношений. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридиче¬ских наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2007.
Диссертация посвящена исследованию места и роли ценных бумаг в механизме правового регулирования имущественных отношений как однопорядковой со сделками конструкции, обеспечивающей перевод абстрактной возможности установления и осуществления удостоверенных ими прав в плоскость правоотношений. Отмечается, что распространение правового режима объектов гражданских прав на ценные бумаги (инструмент фиксации имуще¬ственных прав) осуществляется в регламентационных целях. Придание им значения объекта-инструмента рассчитано на использование конструкции ценных бумаг для реализации управомочивающих предписаний норм права в ходе саморегулирования исследуемых отношений самими их участниками. Благодаря этому ценные бумаги приобретают инструментальное значение и подлежат применению не только эмитентом в механизмах правомоделирования и правоустановления, но и правообладателем в механизмах правоосуществления, правопередачи, правовосстановления и правозащиты. Учитывая объективную зависимость между содержанием и формой ценных бумаг, можно утверждать, что они являются инвариантной правовой формой установления и удостоверения (имущественное право не может объективироваться вне формы и содержания фактофиксирующего документа) имущественных прав. Инвариантность формы ценных бумаг проявляется в нормативно закрепленной их конвертационной способности, означающей вариативность двух возможных форм их правовой объективации (неограниченная трансформация документарной в бездокументарную и наоборот) при неизменности юридического содержания соответствующих их видовых конструкций, проявляющейся в унифицированности их реквизитов. 
Доказано, что применение конструкции ценных бумаг обеспечивает расширение диапазона способов (приемов) правового регулирования (примущественно дозволения) и саморегулирования исследуемого сегмента имущественных отношений благодаря нормативно определенному “проникновению” формы юридического выражения имущественных прав в структуру регулятивных и охранительных правоотношений в качестве их объекта (объекта-фикции, квази-объекта). В механизме правопередачи предъявительские ценные бумаги, с учетом мнения Н. О. Нерсесова, приобретают оборотоспособность на уровне реальных движимых вещей. Правовой режим именных и ордерных ценных бумаг определяет возможность передачи удостоверенных ими имущественных прав посредством оформления индоссамента, а значит, их использование как дополнительной (по отношению к договорам и односторонним сделкам) конструкции правопередачи (ст. 197 ГК Украины, ст. 146 ГК РФ). Способы использования ценных бумаг в процессе осуществления удостоверенных ими имущественных прав (ст. 198 ГК Украины, ст. 147 ГК РФ) определены их назначением как конструкции правоосуществления. 
В рамках механизма применения норм права конструкция ценных бумаг позволяет правообладателю применить два дополнительных способа защиты принадлежащих ему прав. В частности, нормы главы 7 ГПК Украины (положения ст. 148 ГК РФ) определяют возможность использования ценных бумаг как конструкции правовосстановления. Определенная ими процедура восстановления ценных бумаг на предъявителя и векселей (в ГК РФ – ордерных ценных бумаг) рассчитана на возможное их использование правообладателем в целях возобновления возможности осуществления удостоверенных ими имущественных прав. Благодаря распространению на сферу размещения и обращения ценных бумаг документарной формы отдельных положений вещного права становится возможной реализация определенных ими управомочивающих нормативных предписаний относительно возможности их виндикации (ст. 387 ГК Укра¬ины, ст. 301 ГК РФ, за исключением случаев, предусмотренных ст. 389 ГК Украины, ч. 3 ст. 302 ГК РФ), а также признания права собственности на ценную бумагу (ст. 382 ГК Украины, ст. 12 ГК РФ). Закрепленные ими модельные схемы и способы (приемы) правового регулирования, рассчитанные на применение ценных бумаг документарной формы в охранительных правоотношениях, позволяют обеспечить абсолютную защиту удостоверенных ими (как правило, относительных, обязательственных) прав. Указанные, а также иные аспекты их регламентационной значимости нашли теоретическое обобщение в положениях инструментальной концепции ценных бумаг. 
Ключевые слова: ценные бумаги, механизм правового регулирования, правоустановление, правоосуществление, правопередача, правовосстановление, правозащита. 

Yarotsky V.L. Securities in the mechanism of legal regulation of the property relations. – Manuscript.
The thesis for obtaining a doctor’s of law degree in field 12.00.03 – civil law and civil procedure; family law; international private law. – National Law Academy of Ukraine, named after Yaroslav the Mudry. – Kharkiv, 2007.
This thesis is devoted to the research of the place and role of securities in the mechanism of legal regulation of the property relations as the construction of the same order as transactions, which ensures the transfer of the abstract possibility of establishing and carrying out of the rights, certified by the securities, to the framework of legal relationship. It is mentioned that dissemination of the legal regime of the objects of civil rights to the securities (an instrument of fixing of property rights) has been made for the purpose of regulation.
The fact that the securities have been attached the meaning of the object and instrument means that the construction of the securities may be used for the realization of the authorizing commands of the legal rules in the process of self-regulation of these relations by the participants thereof. Due to this fact, the securities take instrumental significance and are subject to the application not only by the issuer in the mechanisms of the legal modeling and the establishment of the legal rules but by the possessor in the mechanisms of the realization of law, conveyance, esta¬blishment and protection.
It has been proved that the application of the construction of the securities broadens a range of the ways of legal regulation (mainly, permissions) and self-regulation of the researched segment of the property relations thanks to the normative “penetration” of the form of the legal expression of the property rights into the structure of the regulative and protective legal relations as their object (a fictive-object, quasi-object).
All these aspects have been theoretically generalized according to their significance in the provisions of the instrumental concept of the securities.
Key words: securities, mechanism of legal regulation, establishment of the rights, realization of the rights, conveyance of the rights, re-establishment of the rights, protection of the rights.

















Відповідальний за випуск
кандидат юридичних наук, доцент
В. І. Борисова









Підписано до друку 03.04.2007. Формат 6090 1/16.
Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.
Ум. друк. арк. 1,7. Обл.Bвид. арк. 1,9. Тираж 100. Зам. № 2885
Друкарня Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
61024, Харків, вул. Пушкінська, 77