Кібенко О.Р. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРАВА ЄС, ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ТА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО




КІБЕНКО ОЛЕНА РУВІМІВНА



УДК 346:334.7+347.72



СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ 
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН:

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРАВА ЄС, ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ТА УКРАЇНИ



Спеціальність 12.00.04 – господарське право; 
господарсько-процесуальне право 



АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня 
доктора юридичних наук 




Харків – 2006


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України 


Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін, академік АПрН України;

доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідуюча кафедри господарського права;

доктор юридичних наук, професор Вінник Оксана Мар'янівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри господарського права.


Провідна установа:

Інститут економіко-правових досліджень Національної академії наук України, відділ економіко-правових проблем, м. Донецьк.


Захист відбудеться 23 червня 2006 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77. 

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70. 

Автореферат розісланий 18 травня 2006 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Корпоративне право багатьох країн світу тривалий час розвивалося під впливом ідеї про забезпечення захисту акціонерів та кредиторів товариства від можливих негативних проявів корпоративної форми ведення підприємницької діяльності. Концепція "корпоративної загрози", корені якої криються ще в перших гучних корпоративних скандалах XVIII-XIX ст., на довгі роки забезпечила упереджене ставлення законодавця до цієї форми ведення підприємницької діяльності. До недавнього часу дослідники навіть не замислювались над тим, наскільки задовольняють норми корпоративного права потреби самих товариств і чи сприяють вони здійсненню ефективного бізнесу. Внаслідок такого незбалансованого розвитку корпоративне право наприкінці ХХ ст. перетворилося на тяжкий тягар для товариств, який не тільки не сприяв, а по всіх напрямках гальмував, ускладнював ведення ними підприємницької діяльності. Це призвело до поступового, але незупинного процесу залишення бізнесом, особливо малим та середнім, корпоративної форми. 
Для виходу із цієї кризи сьогодні у світовому масштабі відбувається процес фундаментального реформування корпоративного права. Основним вектором при проведенні реформ є зменшення регуляторного навантаження на товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища. Відставання ж країни у світовій конкуренції корпоративних законодавств погіршує інвестиційний клімат і сприяє витоку національного капіталу за кордон. 
Україна мусить вивчати зарубіжний досвід регулювання корпоративних відносин і сприймати найкраще з напрацьованого іншими країнами в цій сфері. 
Актуальність теми дослідження зумовлена також тим, що за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами наша держава взяла на себе обов'язок адаптувати своє законодавство до законодавства ЄС у пріоритетних сферах, до яких віднесено й законодавство про компанії (тобто корпоративне законодавство). 
У роботах багатьох вітчизняних науковців звертається увага на необхідність приведення законодавства України у відповідність з європейськими стандартами. Але немає жодної наукової праці, яка б містила комплексний порівняльно-правовий аналіз корпоративного права ЄС та України з визначенням чітких пропозицій щодо адаптації. Більшість дослідників, звертаючись до джерел європейського права, не враховують, що саме зараз на рівні ЄС відбувається процес фундаментального реформування корпоративного права. Законодавчі акти ЄС, які обираються за взірець правового регулювання, у сучасній Європі зазнають суттєвої критики, бо внаслідок своєї застиглості, незмінності протягом десятиріч вони фактично перетворилися на гальма для розвитку підприємництва.
Потребують вивчення і процеси реформування корпоративного права, що відбуваються в країнах – членах ЄС на національному рівні. Особливо цікавим є право Великобританії, оскільки саме в цій країні реформи отримали найбільш масштабний характер. Крім того, законодавство ЄС, яке на перших етапах свого існування розвивалося під впливом переважно німецького і французького права, наразі все ширше починає використовувати механізми регулювання, властиві саме британській правовій системі, визнаючи їх більш досконалими й демократичними. 
Приведення вітчизняного корпоративного законодавства у відповідність із сучасними європейськими стандартами дозволить значно поліпшити загальний інвестиційний клімат в Україні, створить умови для залучення іноземних і вітчизняних інвестицій, сприятиме виходу бізнесу з тіньової сфери й запобігатиме витоку капіталу за кордон.
Зв'язок робот з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження обрано згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках комплексної цільової програми "Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)" № 0186.0.070869.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка рекомендацій щодо можливих шляхів удосконалення корпоративного законодавства України з метою зменшення регуляторного навантаження на господарські товариства, урахування потреб малого, середнього й крупного бізнесу, забезпечення збалансованого захисту інтересів як самих господарських товариств, так і їх учасників, працівників, кредиторів і суспільства в цілому, а також досягнення певного ступеня відповідності вітчизняного корпоративного законодавства законодавству ЄС (чинному та/або перспективному). 
Для досягнення поставленої мети в роботі зроблено спробу розв'язати наступні завдання: 
- здійснити всебічний аналіз корпоративного права ЄС як наднаціональної правової системи; 
- провести аналіз корпоративного права держав – членів ЄС, ухваленого відповідно до законодавчих актів ЄС і такого, що має оригінальний (національний) генезис (основним об'єктом дослідження обрано право Великобританії);
- визначити основні тенденції, а також короткострокові й довгострокові перспективи розвитку європейського корпоративного права;
- встановити предмет адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС, розробити методологію адаптування;
- порівняти існуючі й перспективні моделі правового регулювання за окремими інститутами корпоративного права ЄС, Великобританії та України (створення товариств; розкриття інформації про товариства; капітал товариств; корпоративне управління; поглинання; реорганізація; діяльність груп товариств);
- щодо кожного із зазначених інститутів розробити рекомендації стосовно доцільності й можливих шляхів адаптації до законодавства ЄС;
- сформулювати рекомендації щодо вдосконалення чинного корпоративного законодавства України з метою зменшення регуляторного навантаження на господарські товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища. 
Об'єктом дослідження є існуюче й перспективне правове регулювання відносин, пов'язаних зі створенням, діяльністю та припиненням господарських товариств у праві ЄС, Великобританії, інших держав – членів ЄС та України. 
Предметом дослідження обрано: 1) джерела корпоративного права ЄС, Великобританії та інших країн (країн – членів ЄС, США, Канади, Австралії, Росії тощо), а також документи, пов'язані з реформуванням корпоративного права на рівні ЄС і в окремих країнах; 2) джерела корпоративного права України, перспективне законодавство, адміністративна й судова практика, пов'язана з реєстрацією, діяльністю та припиненням господарських товариств. 
Методи дослідження. Основним методом дослідження виступає порівняльно-правовий, який застосовувався для зіставлення підходів, що використовуються різними країнами у сфері правового регулювання корпоративних відносин. Використання історико-правового методу й методу наукових прогнозів було необхідним для виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку європейського корпоративного права. Для тлумачення норм корпоративного права ЄС, його країн-членів та України вжито логіко-семантичний, формально-юридичний, системний методи й метод аналізу і синтезу. Ці ж методи застосовувались і при побудові нових норм, які рекомендуються до запровадження в законодавство України. 
Теоретичним підґрунтям дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, А.В. Асоскова, В.І. Борисової, О.М. Вінник, Г.В. Друзенка, О.А. Дубовицької, Р.М. Ентова, А.П. Єфименка, А. Камінки, Т.В. Кашаніної, А.В. Коровайко, В.М. Кравчука, М.І. Кулагіна, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, В.К. Мамутова, Ю.В. Петровичевої, Г.В. Полковникова, А.Д. Радигіна, О.М. Сиродоєвої, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Д.І. Степанова, В.С. Щербини, О.В. Щербини, Ю.С. Шемшученка, Г.Ф. Шершеневича, Ю.В. Юмашева, У. Батлера, К. Верлоффа, Р. Гамільтона, П. Дейвіса, С. Гу, Д. Леві, Д. Маклентаєра, С. Мейсона, С. Мокка, Ф. Палмера, Д. Прентіса, К. Раєна, К. Тіммерманса, Д. Фаррара, Е. Ферран, Д. Френча, Б. Ханіган, Е. Хігса, К. Хопта та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз регулювання корпоративних відносин у праві ЄС, Великобританії та України, на підставі чого сформульовані загальні рекомендації щодо побудови оптимальної моделі розвитку вітчизняного корпоративного права й запропоновано концептуально нові підходи до регулювання корпоративних відносин в окремих сферах. Основними новими положеннями дисертації є наступні.
1. Вперше у вітчизняній науці визначено термін "корпоративне право ЄС", який може вживатися досить умовно для позначення системи правових норм, що містяться в актах вторинного законодавства ЄС і спрямовані на регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі створенням, діяльністю та припиненням юридичних осіб, шляхом: а) встановлення вимог або рекомендацій по запровадженню в державах – членах ЄС узгодженого правового регулювання; б) прямого регулювання зазначених відносин. 
2. Доводиться, що корпоративне право ЄС знаходиться на стадії фундаментальної реформи, яка має яскраво виражений регуляторний характер і відбувається не тільки в країнах ЄС, а й у світовому масштабі. Основним вектором при проведенні реформ є зменшення регуляторного навантаження на товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища.
3. Вперше аргументовано необхідність проведення комплексної фундаментальної реформи вітчизняного корпоративного права. Розроблено проект Концепції розвитку корпоративного законодавства України. Орієнтиром при проведенні реформування пропонується визначити поточне та перспективне законодавство ЄС. 
4. Вперше у вітчизняній науці опрацьовано методологію адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС. Запропоновано низку адаптаційних заходів у наступних напрямках: регулювання правовідносин щодо створення товариства та розкриття інформації про нього, створення та підтримки розміру капіталу товариства, управління товариством, реорганізації товариств, поглинання товариств, діяльності груп товариств. 
5. Вперше обґрунтовується, що основною функцією системи реєстрації юридичних осіб має бути не безпосередньо реєстраційна, а інформаційна – публічне розкриття інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Для ефективного функціонування реєстраційної системи в Україні пропонується:
- установити обов'язок направляти державному реєстратору рішення загальних зборів, а в окремих випадках – інших органів управління товариством; 
- забезпечити вільний доступ будь-якої заінтересованої особи до документів, що містяться в реєстраційній справі, а не тільки до відомостей, занесених до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі – ЄДР);
- втілити в законодавство концепцію "офіційного повідомлення", згідно з якою треті особи можуть вважатися обізнаними про певні відомості (факти) стосовно юридичної особи, які підлягають включенню до ЄДР, тільки за умови їх офіційного оприлюднення (після перебігу 15 днів з цього моменту); за відсутності останнього до уваги має братися лише фактична обізнаність особи;
- закріпити у законі, що у випадку розбіжностей між дійсними відомостями, відомостями, внесеними до ЄДР та/або оприлюдненими, треті особи мають право посилатися на відомості, внесені до ЄДР та/або оприлюднені; останні повинні мати пріоритет над відомостями, внесеними до ЄДР; 
- уніфікувати систему здійснення повідомлень, які за чинним законодавством підлягають обов'язковому опублікуванню юридичними особами;
- запровадити можливість доступу до ЄДР в режимі “он-лайн” і можливості отримання основних відомостей з реєстру безкоштовно через мережу Інтернет;
- ввести електронну реєстрацію юридичних осіб та електронне подання відомостей для включення до ЄДР. 
6. Вперше доводиться необхідність перегляду функцій статуту товариства (у зв'язку з наявністю ЄДР): а) скасування законодавчої вимоги про обов'язкове затвердження засновниками індивідуального статуту як установчого документа господарського товариства (можливою повинна бути державна реєстрація з модельним статутом, затвердженим уповноваженим державним органом, або ухвалення статуту в усіченій формі: він міститиме лише ті норми, які відхиляються від норм модельного статуту); б) включення низки відомостей, які сьогодні повинні міститися у статуті, тільки до ЄДР; в) закріплення обов'язку з внесення вкладу до статутного капіталу товариства не в статуті, а в договорі.
7. Додатково аргументується потреба в перегляді законодавчої концепції інституту комерційного найменування: пропонується вважати його засобом індивідуалізації підприємства як єдиного майнового комплексу. 
8. Вперше обґрунтовується, що основною функцією статутного капіталу має бути захист інтересів не кредиторів, а учасників товариства. Рекомендується змінити правовий режим капіталу в бік його лібералізації, а для захисту інтересів кредиторів використовувати нові інструменти – тести й декларацію про платоспроможність. 
9. Вперше аргументується доцільність запровадження акцій без номінальної вартості.
10. Вперше доводиться необхідність суттєвого реформування інституту загальних зборів (перетворення їх на факультативний орган замість обов'язкового, модифікація процедури скликання і проведення), а також законодавчого закріплення інших форм волевиявлення учасників: письмового опитування для товариств усіх видів, неформального ухвалення рішень тощо. 
11. Вперше пропонується запровадити у вітчизняне законодавство новий правовий інститут директорів товариства. Запропоновано визначення директора товариства як особи, яка здійснює функції по загальному керівництву товариством і одноосібно чи разом з іншими директорами може ухвалювати рішення, обов'язкові для товариства. Директором має визнаватись особа: 1) обрана до виконавчого органу товариства або наглядової ради (директор де-юре); 2) яка не є законно обраною, але виконує функції директора незалежно від правових підстав для такого виконання (директор де-факто); 3) яка не є директором де-юре чи де-факто, але має можливість приймати рішення з питань загального керівництва товариством, які є обов'язковими для директорів де-юре чи де-факто (тіньовий директор). Окремо пропонується врегулювати статус колишніх директорів. Пропонується ввести в законодавство України нові механізми забезпечення належного виконання директорами своїх обов'язків: а) законодавче закріплення переліку обов'язків директорів; б) запровадження: інституту дискваліфікації директорів, притягнення їх до субсидіарної відповідальності за боргами товариства у випадках, встановлених законом, обов'язкового страхування відповідальності директорів, інституту похідних позовів, механізму розкриття директорами інформації, інституту адміністративних перевірок дотримання норм корпоративного законодавства; 3) введення диференційованої адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення норм корпоративного законодавства. 
12. Вперше доводиться недостатня ефективність захисту прав акціонерів за допомогою інституту наглядової ради. Пропонується на альтернативні основі запровадити однорівневу систему органів управління (дозволити всім акціонерним товариствам формувати єдиний орган – раду директорів) й ввести нові способи захисту прав акціонерів, засновані на підсиленні відповідальності посадових осіб товариства за неправомірні дії та на застосуванні спеціальних механізмів захисту прав меншості (закріплення за міноритарними акціонерами права вимагати (а) розподілу певної частки чистого прибутку, (б) викупу власних акцій у встановлених законом випадках, (в) примусової ліквідації товариства тощо). 
13. Додатково аргументується неефективність діяльності такого органу, як ревізійна комісія. Пропонується запровадити поширену у Європі модель корпоративного управління і покласти функції ревізійної комісії на наглядову раду (наглядових директорів у складі ради директорів). У великих акціонерних товариствах рада зі складу своїх членів може сформувати комітет з аудиту. Основний тягар перевірки фінансового-господарської діяльності товариств має бути покладено на незалежних аудиторів, порядок обрання (заміни) яких має бути врегульований законодавчо. 
14. Вперше доводиться потреба введення в законодавство України механізмів захисту не тільки міноритарних, а й мажоритарних акціонерів (концепція захисту капіталу, що несе основні ризики), для чого пропонується закріпити: (а) право мажоритарного акціонера на витиснення міноритарного акціонера, якому обов'язково має кореспондувати право міноритарного акціонера вимагати у акціонера, який набув контроль над товариством (90% голосуючих акцій), викупу власних акцій; (б) право власника контрольного пакету акцій на прорив до товариства. 
15. Додатково аргументується необхідність запровадження в законодавство нової концепції інституту реорганізації. Пропонується розглядати останню як правонаступництво між юридичними особами, тобто комплексний одночасний перехід усього чи частини майна, прав та обов’язків від одних юридичних осіб (правопопередників), які можуть припинятися чи продовжувати існування, до інших новостворених або існуючих юридичних осіб (правонаступників). Вперше пропонується поширити правовий режим реорганізації на випадки відчуження підприємства як єдиного майнового комплексу або передання його в оренду.
16. Рекомендується запровадити в національне законодавство європейський підхід до регулювання реорганізації акціонерних товариств: (а) віднести питання про реорганізацію до виключної компетенції загальних зборів; (б) запровадити обов'язкове попереднє оприлюднення основних умов реорганізації і встановити перелік документів, з якими можуть знайомитися акціонери до загальних зборів; (в) відмовитися від інституту комісії з припинення і покласти на виконавчий орган юридичної особи відповідальність за проведення реорганізації; (г) втілити принцип мінімального втручання кредиторів у процес реорганізації; (д) установити скорочені строки позовної давності (6 місяців) щодо вимог про визнання реорганізації недійсною. 
17. Додатково аргументується, що у випадку визнання реорганізації недійсною (винесення судового рішення про припинення юридичної особи, створеної внаслідок реорганізації) правовим наслідком має бути не ліквідація юридичної особи-правонаступника, а повернення сторін у первісне становище (відновлення правового статусу припинених юридичних осіб). 
18. Доводиться, що ведення підприємницької діяльності із застосуванням груп юридичних осіб, пов'язаних відносинами контролю-підпорядкування, є звичайною діловою практикою, поширеною в більшості країн світу. Відповідно пропонується змінити правовий режим діяльності груп юридичних осіб, запровадити не тільки обмежувальні заходи, але й механізми, що полегшуватимуть їх діяльність. Першочерговими напрямками вдосконалення правового статусу груп мають бути: (а) запровадження спеціальних норм щодо управління товариствами однієї особи; (б) спрощення правового режиму для внутрішньогрупових правочинів і реорганізації за участю юридичних осіб, що входять до складу групи. 
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження були використані під час виконання обов'язків радника Центру європейського та порівняльного права при Міністерстві юстиції України в проекті "Моніторинг законодавства України у пріоритетних сферах адаптації", у рамках якого здійснено переклад українською мовою 14 законодавчих актів ЄС (директиви й регламенти) в галузі корпоративного права й опрацьовані рекомендації щодо приведення корпоративного законодавства України у відповідність до законодавства ЄС. 
З метою вдосконалення чинного корпоративного законодавства України і приведення його у відповідність до стандартів ЄС підготовлено пропозиції по внесенню змін до Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Господарського кодексу України (далі – ГК), Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі – Закон про державну реєстрацію) та інших законодавчих актів. Розроблено проект Концепції розвитку корпоративного законодавства України. 
Положення дисертації можуть стати підґрунтям для визначення шляхів подальшого розвитку наукової думки в даній царині. Отримані результати можуть бути використані в учбовому процесі при викладанні курсів "Господарське право", "Цивільне право", "Міжнародне приватне право", "Корпоративне право" та "Європейське право". 
Апробація результатів дисертації. Основні висновки дисертації оприлюднювалися на наступних конференціях, наукових семінарах і круглих столах: серія круглих столів "Проблеми корпоративних правовідносин і корпоративного управління" (травень-червень 1999 р., Харків); міжнародна науково-практична конференція "50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні" (19-20 жовтня 2000 р., Харків); міжнародний науково-практичний семінар "Господарські товариства як суб'єкти підприємницької діяльності" (11-15 грудня 2000 р., Київ); міжнародна науково-практична конференція (Перший Харківський економічний форум) "Економічні реформи в Україні: проблеми та перспективи" (19 квітня 2001 р., Харків); бізнес-форум "Нові технології бізнесу. Захист прав і свобод підприємців" (20-22 квітня 2001 р., Харків); наукова конференція "Конституція України – основа модернізації держави та суспільства" (21-22 червня 2001 р., Харків); міжнародна наукова конференція "Корпоративне управління" (18-21 квітня 2002 р., Вілмінгтон, США); друга правнича конференція "Підприємницьке право в сучасній Україні" (1 червня 2002 р., Нью-Йорк, США); круглий стіл "Актуальні питання розвитку корпоративного та інвестиційного права України" (13 червня 2002 р., Балтимор, США); круглий стіл "Правовий статус ЗАТ: проблемні аспекти" (31 березня 2003 р., Київ); міжрегіональна науково-практична конференція „Становлення та розвиток корпоративного права в Україні” (26-27 вересня 2003 р., Івано-Франківськ); науково-практичний семінар „Вивчення проблем корпоративного управління в науково-дослідницькій роботі та учбовому процесі” (9 жовтня 2003 р., Харків); семінар "Корпоративне управління та діяльність спостережних рад" (16 жовтня 2003 р., Харків); семінар "Корпоративное право: практика применения" (16 березня 2004 р., Київ); міжнародна наукова конференція "Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики" (29-30 квітня 2004 р., Харків); науково-практична конференція "Проблеми юридичної особи у цивільному праві України" (21 травня 2004 р., Харків); міжнародна науково-практична конференція "План дій ЄС – Україна у контексті ширшої Європи" (25 травня 2004 р., Київ); міжнародна науково-практична конференція "Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку в контексті європейського вибору" (30 вересня – 1 жовтня 2004 р., Донецьк); науково-практична конференція "Проблеми кодифікації цивільного і господарського права" (18-19 березня 2005 р., Київ); науково-практична конференція "Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні" (24-25 травня 2005 р., Харків). 
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 56 працях, зокрема, у 2-х монографіях, 24 статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та 6-ти тезах доповідей на конференціях, науково-практичних семінарах, круглих столах тощо. 
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, дев'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (497 найменувань), двох додатків. Повний обсяг роботи становить 526 сторінок, із них 430 сторінок – основний текст. 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюються сутність і стан розробки проблеми, розв'язанню якої присвячене дослідження, визначаються його мета й завдання, об'єкт, предмет і методи, формулюються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація. 
У Розділі 1 "Корпоративне право Європейського Союзу: історія та сучасність" розглядається процес становлення корпоративного права ЄС, досліджуються його джерела, визначаються перспективи подальшого розвитку. 
Проведений у підрозділі 1.1. "Поняття корпоративного права ЄС, етапи його розвитку" аналіз свідчить, що розвиток корпоративного права ЄС умовно може бути поділено на три етапи залежно від основної мети і правових засобів регулювання.
На першому етапі (60-ті – кінець 80-х років ХХ ст.) регулювання було спрямоване переважно на гармонізацію (зближення) національного корпоративного законодавства держав-членів з метою забезпечення рівного ступеня захисту акціонерів і кредиторів товариств на території Співтовариства. Основним правовим інструментом на цьому етапі обрано директиви. Було гармонізовано національне законодавство з окремих питань: створення товариства, розкриття інформації про товариство та його відокремлені підрозділи; капітал акціонерного товариства; реорганізація акціонерних товариств; оподаткування, бухгалтерський облік та фінансова звітність товариств. Втім, суттєвого зближення корпоративного законодавства держав-членів не відбулося. Незважаючи на проведену гармонізацію, у країнах ЄС збереглися чотири різних моделі регулювання в галузі корпоративного права: германська (Німеччина, Австрія, Швейцарія, частково – Нідерланди), французька (Франція, Бельгія, Іспанія, Португалія, Італія, Греція), англосаксонська (Великобританія, Ірландія) та скандинавська (Фінляндія, Швеція, Данія, частково – Нідерланди). 
На другому етапі (кінець 80-х років ХХ ст. – початок ХХІ ст.) увага була зосереджена на створенні правового підґрунтя для функціонування наднаціональних юридичних осіб: європейського об’єднання з економічних інтересів, європейського акціонерного товариства та європейського кооперативного товариства. Основним правовим інструментом на цьому етапі було обрано регламенти. Проте, європейським інституціям не вдалося забезпечити повністю наднаціональний характер таких юридичних осіб; за багатьма питаннями вони все ж таки підпорядковуються національному праву. Із початку 90-х років обговорюються питання щодо ухвалення нормативної бази для європейського товариства з обмеженою відповідальністю, а також для так званих підприємств соціальної економіки – товариств взаємодопомоги, асоціацій, установ. 
 Третій етап розвитку корпоративного права ЄС починає перебіг з 2003 р., коли на рівні ЄС було офіційно оголошено про проведення фундаментальної реформи корпоративного права. Її заплановано провадити поступово, у три етапи (перший етап – 2003 – 2005 роки, другий – 2006 – 2008 роки, третій – 2009 рік). Головна мета – створення в межах ЄС максимально сприятливого правового режиму для товариств, який міг би конкурувати з режимами, що пропонуються іншими державами (насамперед, США). Особлива увага приділяється забезпеченню ефективного транскордонного співробітництва між товариствами, свободі їх переміщення (зміни місцезнаходження) в рамках ЄС. На цьому етапі ширше використовуються більш м'які інструменти регулювання – рекомендації Європейської комісії, а ухвалювані директиви (Десята, Тринадцята) набувають дійсно рамкового характеру, що пояснюється вступом до ЄС десяти нових членів (до чотирьох означених вище моделей правового регулювання корпоративних відносин додається ще східноєвропейська або постсоціалістична). 
У підрозділі 1.2. "Перспективи правового регулювання корпоративних відносин у рамках ЄС (фундаментальна реформа європейського корпоративного права)" досліджуються причини й основні напрямки реформування корпоративного права ЄС. Підкреслюється, що реформа базується на процесах, які мають місце на національному рівні багатьох провідних країн Євросоюзу. Реформи, основним гаслом яких є дерегуляція у сфері корпоративного права, були проведені або лише розпочаті у Великобританії, Франції, Германії, Данії, Фінляндії, Нідерландах, Іспанії.
Основними завданнями реформи визначено: 1) створення корпоративного права ЄС, спрямованого на формування ефективного й конкурентноспроможного європейського бізнесу (створення необхідного правового регулювання для тих, хто бажає вести свій бізнес ефективно та успішно); 2) досягнення у правовому регулюванні балансу інтересів різних груп учасників корпоративних правовідносин (захист інтересів не тільки учасників і кредиторів товариств, а й передусім самих товариств); 3) використання більш гнучких і мобільних форм нормотворчості; 4) використання механізму розкриття інформації як засобу регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень і заборон на здіснення певних дій); 5) чітке розмежування типів товариств у залежно від того, чи обертаються їхні акції на організованому ринку, та відповідна диференціація правового регулювання; 6) лібералізація багатьох правил і вимог корпоративного законодавства, підвищення диспозитивності його норм; 7) створення правової бази для використання нових інформаційних технологій учасниками корпоративних відносин. 
У Розділі 2 "Корпорації та корпоративне право Великобританії" досліджуються поняття корпорації й компанії у британському корпоративному праві, стисло розглядається історія становлення останнього, визначаються сучасні тенденції й перспективи розвитку. 
Підрозділ 2.1. "Поняття корпорації, компанії та корпоративного права у Великобританії" розпочинається із загальної характеристики організаційно-правових форм господарювання, що існують у Великобританії. Авторка доходить висновку, що термін "корпорація" за правом цієї держави рівнозначний поняттю "юридична особа". Але корпоративного права в широкому розумінні (як системи норм, що визначають статус корпорацій будь-якого виду) у Великобританії не існує. Категорією "корпоративне право" позначається система норм британського права, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення компаній. До визначення компаній у цій країні застосовано суто формальний підхід – це корпорації, які було зареєстровано відповідно до британського Акту про компанії. 
На сьогодні у Великобританії існують наступні види компаній: публічна; приватна з відповідальністю, обмеженою акціями або гарантією; приватна з необмеженою відповідальністю (з акціонерним капіталом або без нього). Вони розглядаються як різновиди однієї базової організаційно-правової форми (компанії) і можуть за допомогою нескладної процедури перереєстрації змінювати свій вид. Правовий статус компанії залежить не тільки від її виду, а й від характеру відносин усередині компанії (вирізняють партнерські компанії, у яких переважна кількість учасників є також працівниками компанії, і квазіпартнерські, де більшість учасників є також директорами компанії), розміру компанії (великі, середні й малі компанії), допуску акцій до системи організованої торгівлі (знаходження їх у лістингу). Крім того, з 2005 р. компанії з обмеженою відповідальністю можуть зареєструватися як громадське підприємство (некомерційна організація). Таким чином, британське корпоративне право є диверсифікованим і гнучким, відбиває широку палітру відносин, що можуть складатися всередині компанії.
У підрозділі 2.2. "Стисла історія розвитку британського корпоративного права" доводиться, що британське корпоративне право має переважно оригінальний генезис, тобто його модель не запозичена з іноземної правової системи. Визначаються наступні основні етапи його розвитку: 1) поява перших законодавчих актів і перших прецедентів (XIV – перша половина XIX ст.); 2) законодавче закріплення основних інститутів корпоративного права (переважно шляхом ухвалення Актів про компанії) (друга половина XIX – перша половина ХХ ст.); 3) вдосконалення корпоративного законодавства, приведення його у відповідність до вимог ЄС (друга половина ХХ ст.); 4) 1998 р. – по сьогодення – процес фундаментальної реформи корпоративного права. 
У підрозділі 2.3. "Проект фундаментальної реформи британського корпоративного права" аналізуються причини, передумови й основні напрямки реформування корпоративного права Великобританії. 
Причиною проголошення реформи послужило те, що британське корпоративне право наприкінці ХХ ст. перетворилося на складну, архаїчну, суперечливу й вельми об’ємну сукупність норм, значна частка яких мала джерелом прецедентне право. В умовах відкритого ринку Великобританія побоювалася виявитися нездатною конкурувати із законодавчими системами інших країн ЄС. Значним поштовхом до реформ (їх передумовою) стали також процеси реформування корпоративного права у країнах загального права (Канаді й Австралії), у яких воно первісно будувалося на британській моделі, але протягом 70 – 90-х років здійснило різкий поворот у бік американської. 
Дослідження низки документів, якими запроваджено реформу, дозволяє виокремити такі основні її напрямки: 1) проведення істотної диференціації правового регулювання залежно від розміру компанії (йдеться про врахування потреб насамперед малих компаній, для яких норми сучасного корпоративного права є занадто складними, неадекватними фактичним відносинам, обтяжливими з фінансової точки зору; планується будувати корпоративне законодавство за принципом "спершу думай про маленьких"); 2) викладення норм корпоративного права простим стилем, доступним для сприймання для будь-якої пересічної особи, спрощення структури Акта про компанії; 3) істотне зменшення регуляторного навантаження на компанії; 4) урахування в корпоративному законодавстві передусім інтересів самих компаній, тобто встановлення розумного балансу між захистом інтересів акціонерів, кредиторів та самих компаній як основних діячів сучасної економіки; 5) легітимізація використання Інтернет-технологій, мобільного та інших сучасних видів зв'язку учасниками корпоративних правовідносин; 6) зважений підхід і поступовість реформування: при здійсненні реформування не має бути змін заради змін, адже стабільність законодавства є однією з його найвищих цінностей; реформування не повинно здійснюватись заради певних наукових інтересів та академічних намагань "підчистити" складну систему корпоративного права; головним орієнтиром має бути створення ефективної правової бази для функціонування компаній, яка перш за все буде знижувати їхні витрати та збільшувати конкурентноздатність.
У розділі 3 "Сучасний стан корпоративного права України та перспективи його реформування" сформовано загальні рекомендації щодо подальшого розвитку корпоративного права й законодавства України. 
У підрозділі 3.1. "Корпоративне право України: проблеми сучасного етапу" висвітлюються проблеми сучасного корпоративного права України і доводиться, що воно потребує суттєвого реформування. На думку авторки, сучасне корпоративне право становить заплутаний і суперечливий конгломерат нормативних приписів, результатом яких є брак визначеності практично в будь-якій сфері регулювання. Особливо ситуація ускладнилась після фактично одночасного вступу в дію ЦК, ГК та Закону про державну реєстрацію. 
Підкреслюється, що необхідною умовою успішного розвитку корпоративного законодавства України має стати комплексність регулювання та стратегічний підхід. Для виходу вітчизняного корпоративного права із кризового стану пропонується провести в Україні комплексну фундаментальну реформу. Ідеться не про просте узгодження норм ЦК, ГК й Закону "Про господарські товариства", при проведенні реформи повинні бути опрацьовані всі основні інститути корпоративного права з метою забезпечення максимальної ефективності законодавства. Для реалізації цього завдання пропонується затвердити Концепцію розвитку корпоративного законодавства України, а також створити спеціальну робочу групу із провідних фахівців у галузі корпоративного права та суміжних галузей для розробки основних заходів щодо реалізації реформи. Основним орієнтиром при проведенні реформування має стати законодавство ЄС (поточне і перспективне). Однак потрібно враховувати й законодавчий досвід інших країн. Особливо корисним може стати досвід Росії, де вже на державному рівні поставлено питання стосовно проведення масштабної реформи корпоративного законодавства з урахуванням нових європейських підходів.
У підрозділі 3.2. "Адаптація корпоративного законодавства України до законодавства ЄС: основні методологічні підходи" аналізується сучасна нормативна база України з питань адаптації і пропонується методологія адаптування щодо корпоративного законодавства. 
Розділ 4 "Створення товариств. Розкриття основної інформації про товариства" містить порівняльно-правовий аналіз чинного законодавства ЄС, Великобританії та України з питань реєстрації товариств і розкриття ними інформації про свою діяльність. 
У підрозділі 4.1. "Основи функціонування системи реєстрації товариств за правом ЄС" детально аналізуються положення Першої та Одинадцятої директив ЄС. Авторка доходить висновку, що головна увага на рівні ЄС приділяється не безпосередньо питанням створення товариства чи реєстраційному процесу (регламентація цих питань здійснюється переважно на національному рівні), а запровадженню функціонування єдиного (центрального) реєстру товариств, через який здійснювалося б оприлюднення основних відомостей про товариства, а також найбільш важливих їх документів. Існування такого реєстру розглядається як важлива запорука прозорості діяльності товариств, гарантія захисту інтересів їх учасників, кредиторів та інших осіб. Система розкриття інформації про товариства також має включати єдиний (центральний) друкований орган, що публікує інформацію про товариства, та/або єдиний (центральний) веб-портал, на якому розміщується інформація про товариства. Обов'язковим елементом належного функціонування цієї системи є зазначення товариством у вихідній документації відомостей про свій реєстраційний номер, щоб кожна заінтересована особа могла швидко знайти інформацію про товариство в будь-якому з означених вище джерел. Останнім часом велика увага на рівні ЄС приділяється створенню належної правової бази щодо комп'ютеризації реєстрів і використання сучасних електронних засобів зв'язку для подання або отримання документів (відомостей) з реєстру (відповідні зміни було внесено до Першої директиви у 2003 р.). За вимогами Одинадцятої директиви до єдиного (центрального) реєстру держави-члена має включатися також інформація про відокремлені підрозділи, якщо вони створюються товариствами, що знаходяться на території інших держав-членів. 
У підрозділі 4.2. "Створення компанії у Великобританії. Британська система реєстрації компаній" звертається увага на наступні особливості британського права з питань реєстрації компаній: а) відсутність вимог щодо формування капіталу до моменту реєстрації компанії; б) можливість реєстрації компанії з обмеженою відповідальністю без індивідуального статуту (на неї поширюватиме свою дію модельний статут); в) можливість електронної реєстрації компанії; г) можливість легальної купівлі готової компанії; д) відсутність у державного реєстратора права здійснювати будь-які перевірки (крім законності мети створення компанії). Ці особливості забезпечують дуже швидке і зручне створення компанії у Великобританії. Втім, проектом Акта про компанії передбачається подальше спрощення цього процесу. Зареєстрована компанія вважається законно створеною і за жодних обставин реєстрація не може бути визнана недійсною. 
У роботі доводиться, що разом з безпосередньо реєстраційною, британська система реєстрації компаній виконує не менш важливу інформаційну функцію, будучи відкритим для публіки джерелом офіційної інформації про діяльність останніх. Висвітлюється правовий статус спеціального державного агентства – Будинку компаній, який з 1988 р. забезпечує функціонування британської системи реєстрації компаній. Докладно аналізуються механізми оприлюднення інформації про компанії. Стосовно процедури розкриття інформації проаналізовано співвідношення наступних концепцій: "повідомлення, що презюмується" (особа вважається повідомленою з моменту включення відомостей/документів до реєстру без встановлення її фактичної обізнаності), "офіційного повідомлення" (особа є повідомленою після перебігу 15 днів з моменту офіційного опублікування відомостей/документів, включених до реєстру) та "дійсної обізнаності" (включення відомостей/документів до реєстру та їх опублікування не мають значення, беруться до уваги лише докази, що підтверджують дійсну обізнаність особи).
Доводиться, що стійкою тенденцією останнього десятиріччя є поширення сфери застосування сучасних технологій у реєстраційному процесі: запровадження електронної реєстрації компаній, їх електронного звітування (веб-файлінг), подання запиту щодо отримання інформації з реєстру в електронній формі; видача відомостей та копій документів, що знаходяться в реєстрі, в електронній формі, переведення усіх документів, які надходять чи вже містяться в реєстрі, в електронну форму, застосування "он-лайн" доступу до баз даних. 
Докладно розглядається законодавче регулювання і практика використання британськими компаніями комерційного найменування. 
У підрозділі 4.3. "Рекомендації щодо вдосконалення законодавства України з питань створення та державної реєстрації товариств" на підставі проведеного порівняльно-правового аналізу обґрунтовується теза, що вітчизняна система реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців не виконує інформаційної функції, необхідної для нормального функціонування підприємницького середовища. На думку авторки, основними вадами чинної системи є: 1) відсутність єдиного (центрального) реєстру юридичних осіб (поряд з ЄДР в Україні продовжують існувати автономні реєстри); 2) відсутність вільного доступу до документів, що містяться в реєстраційній справі (законодавством передбачено доступ лише до відомостей, включених до ЄДР); 3) відсутність вимог щодо зберігання в реєстраційній справі внутрішніх документів товариств (рішень загальних зборів чи інших органів управління товариства), що часто призводить до зловживань з боку менеджменту чи мажоритарних акціонерів (фальсифікацій ухвалених рішень); 4) відсутність вимог про опублікування будь-якої інформації, що підлягає оприлюдненню, у центральному друкованому органі через державного реєстратора, в результаті чого адресанти інформації вимушені вивчати десятки центральних і місцевих видань у пошуку необхідної інформації; 5) відсутність єдиного веб-порталу, через який можна було б отримати відомості з ЄДР у режимі "он-лайн"; 6) визнання інформації такою, що є відомою третім особам, з моменту її включення до ЄДР, а не з моменту опублікування, що грубо порушує концепцію "офіційного повідомлення" запроваджену у всіх країнах ЄС; 7) неврегульованість питань стосовно можливих розбіжностей у дійсних та оприлюднених відомостях (тих, що містяться у реєстраційній справі, включених до ЄДР або опублікованих); 8) відсутність вимоги про реєстрацію відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб і включення відомостей про них до ЄДР (такі підрозділи реєструються в Україні лише як платники податків). Запропоновані зміни до чинного законодавства, спрямовані на усунення відповідних вад. 
Доводиться, що за умови запровадження ЄДР потребують концептуального перегляду вимоги законодавця до статуту акціонерного товариства (далі – АТ) й товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ). Саме ЄДР, а не статут має розглядатись як основне джерело отримання інформації про товариство для третіх осіб. Пропонується скористатися досвідом Великобританії й надати можливість реєстрації господарських товариств без індивідуального статуту. Це дозволить суттєво спростити процедуру їх створення, звільнити учасників від зайвих формальностей і ризику визнання статуту недійсним. Індивідуальні відомості щодо товариства (склад учасників, розмір їх часток чи кількість акцій, місцезнаходження товариства, розмір капіталу, види діяльності) замість статуту повинні включатися до ЄДР. При цьому має бути встановлена сувора кримінальна відповідальність за подання невірних відомостей до ЄДР. У роботі також пропонується законодавчо врегулювати порядок підписання статуту й передбачити обов'язковість оформлення договорами відносин по внесенню вкладу до статутного капіталу. 
У підрозділі розглядаються дві протилежні концепції комерційного найменування як засобу індивідуалізації підприємця і підприємства, тобто певного бізнесу. Обстоюється теза, що комерційне найменування є складовою частиною єдиного майнового комплексу (підприємства), яка індивідуалізує його в підприємницькій діяльності й має слідувати його правовій долі. Рекомендується ухвалити спеціальний закон про комерційні найменування. 
Пропонується запровадити європейський підхід щодо визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації: (а) встановити перелік порушень, що можуть розглядатись як підстави для визнання запису про державну реєстрацію недійсним, (б) запровадити скорочений строк позовної давності для таких позовів, (в) закріпити правило про дійсність правочинів, вчинених до моменту винесення відповідного судового рішення). Вноситься пропозиція закріпити, що суд не має права приймати рішення про припинення юридичної особи, якщо ситуація була виправлена чи може бути виправлена або якщо вчинене порушення є незначним.
У розділі 5 "Капітал товариства" міститься порівняльно-правовий аналіз регулювання відносин, що виникають з питань формування і підтримки розміру капіталу за правом ЄС, Великобританії та України. 
Підрозділ 5.1. "Друга директива ЄС: вимоги щодо капіталу акціонерних товариств" висвітлює еволюцію у підходах європейського законодавця до визначення правового режиму капіталу акціонерного товариства. 
Досліджуються основні вимоги Другої директиви щодо капіталу акціонерних товариств, що ґрунтуються на концепції обов’язкового капіталу, як-то: 1) розкриття інформації про капітал товариства усім зацікавленим особам; 2) акумулювання у товариства капіталу, необхідного для початку чи продовження діяльності: (а) встановлення мінімального розміру капіталу, на який має бути здійснена підписка; (б) встановлення спеціальних правил оплати акцій при створенні товариства і збільшенні розміру його капіталу; (в) заборона підписки на власні акції; заборона звільнення засновників від обов’язку щодо сплати акцій; 3) підтримка фактично акумульованого капіталу у належному розмірі: (а) контроль за придбанням майна у засновників товариства протягом перших років його діяльності; (б) встановлення спеціальних правил зменшення капіталу, викупу товариством своїх акцій та розподілу активів товариства серед акціонерів, включаючи виплату дивідендів; (в) заборона надання товариством фінансової допомоги для придбання акцій товариства третіми особами; (г) необхідність скликання загальних зборів акціонерів у випадку значних втрат підписного капіталу.
Проаналізовано дві базові концепції реформування законодавства з питань капіталу, розроблені Єврокомісією: 1) концепція "SLIM-plus", що передбачає збереження існуючого режиму за умови його суттєвої модифікації в бік спрощення; 2) концепція "альтернативний режим", що передбачає відмову від концепції обов’язкового капіталу із запровадженням інших механізмів захисту інтересів акціонерів та кредиторів (введення тестів на платоспроможність та акцій без номінальної вартості). 
У підрозділі 5.2. "Режим акціонерного капіталу за правом Великобританії" розглядаються види акціонерного капіталу за правом Великобританії: дозволений до випуску, випущений, розміщений, сплачений, скликаний, реальний (активи товариства), основний (фіксований) та оборотний. Досліджуються засоби, спрямовані на акумулювання і збереження акціонерного капіталу. Робиться висновок, що основною метою регулювання є недопущення виведення з компанії акумульованого капіталу шляхом встановлення спеціальних правил щодо: 1) викупу компанією власних акцій; 2) дистрибуції, тобто безоплатної передачі активів компанії її учасникам, включаючи виплату дивідендів; 3) зменшення капіталу компанії, що супроводжується виплатами учасникам чи звільненням їх від зобов'язань по оплаті акцій (поверненням акціонерного капіталу).
На думку авторки, встановлені правила спрямовані на захист інтересів не тільки кредиторів компанії, а й її учасників, які можуть порушуватися, якщо окремі учасники без адекватної оплати придбавають акції компанії чи безоплатно (або за недостатню компенсацію) отримують від компанії певні грошові виплати (активи). 
Реформа британського корпоративного права передбачає насамперед викладення правил щодо капіталу в чіткій, доступній формі, а також певну лібералізацію правового режиму акціонерного капіталу, особливо стосовно приватних компаній. 
У підрозділі 5.3. "Рекомендації щодо вдосконалення правового режиму статутного фонду (капіталу) товариств за законодавством України" обстоюється теза, що основною функцією статутного капіталу має бути захист інтересів передусім не кредиторів, а учасників товариства. З урахуванням цього формулюються основні пропозиції по вдосконаленню правового режиму капіталу товариств, які базуються на дослідженні європейського досвіду: 
1) зменшити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу для АТ до суми, еквівалентної 25 тис. євро, і скасувати їх (чи хоча б істотно зменшити) щодо ТОВ; 
2) зменшити частку капіталу, яка повинна бути оплачена до моменту державної реєстрації АТ, до 25 % і звільнити ТОВ від обов’язкового внесення засновниками своїх вкладів до моменту державної реєстрації товариства; збільшити максимальний строк оплати акцій (внесення вкладів) до 5-ти років; 
3) скасувати правило про набуття акціонером прав учасника товариства тільки після повної оплати акцій; 
4) закріпити процедуру внесення вкладів у негрошовій формі; запровадити обов’язкову незалежну оцінку таких вкладів, якщо їх вартість перевищує 10 % від суми статутного капіталу; 
5) виключити із ЦК норми, що встановлюють необхідність ліквідації товариства, якщо вартість його активів стає меншою за розмір статутного капіталу; замість цього встановити обов’язок виконавчого органу товариства скликати загальні збори у двомісячний строк з моменту виявлення скорочення вартості чистих активів товариства до суми, що складає 50 % від розміру статутного капіталу; 
6) запровадити субсидіарну відповідальність членів виконавчого органу товариства за його боргами, якщо за наявності ознак неплатоспроможності товариства чи значного зменшення чистих активів (втрати власного капіталу) виконавчим органом не було вчасно застосовано необхідних заходів; 
7) встановити в законодавстві можливість товариства виплачувати дивіденди й викупати власні акції тільки після складення виконавчим органом тестів на платоспроможність, які свідчитимуть, що виплати не викличуть неплатоспроможності товариства.
Оскільки за вітчизняним законодавством зменшення статутного капіталу не призводить до виплат акціонерам чи учасникам, пропонується скасувати право кредиторів забороняти таке зменшення (ч. 3 ст. 16 Закону "Про господарські товариства") або вимагати припинення чи виконання товариством своїх обов'язків та відшкодування збитків (ч. 5 ст. 144, ч. 1 ст. 157 ЦК). При цьому потребують чіткого врегулювання процедури придбання товариством власних акцій (часток у статутному капіталі), виплати дивідендів, укладення правочинів з учасниками. 
Розглянуто перспективи запровадження в законодавство України акцій без номінальної вартості. 
У розділі 6 "Управління товариством" міститься порівняльно-правовий аналіз регулювання відносин, що складаються при управлінні товариством за правом ЄС, Великобританії та України. 
Підрозділ 6.1. "Питання корпоративного управління у праві ЄС" розпочинається із загального огляду джерел законодавства ЄС з питань корпоративного управління. Зазначається, що ці питання є сферою, у якій гармонізація зазнала безперечного фіаско, оскільки не вдалося ухвалити П’яту директиву, яка мала визначити структуру органів акціонерного товариства, їх компетенцію й відповідальність. Директива не знайшла підтримки серед держав-членів через занадто імперативний характер регулювання та положень про обов'язкове залучення працівників в управління товариством. 
Окремі норми щодо корпоративного управління містяться в низці чинних директив ЄС, присвячених іншим питанням. Найбільш цікавим документом, що відбиває сучасні європейські тенденції в регулюванні питань корпоративного управління, може вважатися Регламент про статут європейського акціонерного товариства. Досліджено однорівневу і дворівневу системи корпоративного управління, які на альтернативній основі закріплені в Регламенті. 
На підставі документів, якими запроваджено реформу європейського корпоративного права, визначаються перспективи в регулюванні відносин з корпоративного управління: 
1) істотна модифікація інституту загальних зборів: цей орган (у значенні фізичного зібрання акціонерів в одному місці) визнано таким, що не відповідає сучасним очікуванням, і пропонується: а) надати товариствам можливість ширше використовувати сучасні технології (Інтернет, супутниковий та телефонний зв’язок) для проведення зборів в електронному форматі; б) запровадити юридичні форми, що дозволяють виражати свою волю без особистої присутності на зборах (голосування через представників, дострокове голосування чи голосування після зборів шляхом відправки бюлетенів поштою або за допомогою сучасних електронних засобів зв’язку); в) питання щодо скасування необхідності щорічного проведення зборів планується залишити в компетенції національного законодавця. 
2) запровадження у всіх державах-членах наступних механізмів захисту прав учасників товариства: а) закріплення права учасників товариства вимагати проведення адміністративної перевірки виконання посадовими особами товариства вимог корпоративного законодавства; б) введення інституту похідних позовів; в) запровадження інституту помилкової підприємницької діяльності (передбачає дискваліфікацію директорів товариства у випадку доведення його до стану неплатоспроможності). 
3) проведення широкого комплексу заходів, спрямованих на наявність у складі органів акціонерного товариства, акції якого пройшли лістинг, незалежних директорів (виділяються три особливі сфери питань, які мають бути віднесені до виключної їхньої компетенції: (а) призначення виконавчих директорів, (б) визначення розміру винагороди, що виплачується їм; (в) перевірка фінансової звітності товариства). 
У підрозділі 6.2. "Управління компанією за правом Великобританії" розглядаються особливості системи корпоративного управління, запровадженої у Великобританії, та напрямки її реформування. 
Наголошується на стійкій тенденції зменшення ролі загальних зборів в управлінні компанією і концентрації керівних повноважень у директорів, до яких висуваються значно вищі вимоги, ніж на початку становлення корпоративного права. Відмічається процес розшарування повноважень усередині самої ради директорів. Якщо раніше остання розглядалася як унітарний орган управління, що складався з певного числа директорів, то згодом вони сталі розподілятися на дві групи – виконавчі директори і невиконавчі (незалежні) директори, правовий статус яких досить дифе¬ренційований. Особливо яскраво такий розподіл виявляється у великих пуб¬лічних компаніях. Більше того, у складі ради директорів особливе становище має особа, яка очолює групу виконавчих директорів, тобто керуючий (чи генеральний) директор. 
Аналізуються новітні підходи до залучення учасників до управління компанією, що базуються на модернізації або повній чи частковій відмові від інституту класичних загальних зборів і заміни його іншими, більш сучасними формами волевиявлення учасників компанії. 
Відзначається, що у Великобританії суд наділяється досить широкими повноваженнями щодо вирішення питань, які виникають у сфері корпоративного управління. Це дозволяє ефективніше розв'язувати корпоративні спори, захищати права учасників та виводити компанії із кризових ситуацій. 
Звертається увага на надзвичайно детальне врегулювання у британському праві правового статусу директорів компанії з виділенням окремих їх груп і категорій (директорів де-факто, де-юре, тіньових, альтернативних, колишніх, виконавчих, невиконавчих, незалежних). Аналізуються основні засоби забезпечення чесної й добросовісної поведінки директорів компанії: 1) законодавче закріплення переліку обов'язків директорів перед компанією і притягнення їх до цивільної відповідальності у разі порушення обов'язків; 2) встановлення заборони для директорів і пов'язаних з ними осіб щодо вчинення певних дій; 3) наділення акціонерів і державного секретаря Департаменту торгівлі та промисловості правом подавати похідні позови проти директорів компанії (для захисту її інтересів) або вимагати ліквідації компанії у передбачених законом випадках; 4) можливість притягнення директорів до субсидіарної відповідальності за боргами компанії у випадках, визначених законом; 5) наділення учасників компанії правом вимагати проведення адміністративних перевірок стосовно дотримання вимог корпоративного законодавства; 6) можливість дискваліфікації директорів (заборони виконувати функції директора протягом встановленого судом строку); 7) встановлення широкого переліку корпоративних правопорушень з боку директорів, що кваліфікуються як кримінальні злочини (більше 160 окремих складів).
 У підрозділі 6.3. "Питання реформування системи корпоративного управління, закріпленої у законодавстві України" аргументується, що вітчизняна модель корпоративного управління потребує фундаментального реформування. 
Доводиться, що процедура скликання і проведення загальних зборів наразі є дуже складною й не пристосованою до практичних потреб учасників корпоративних відносин. Занадто велика кількість процедурних вимог суттєво підвищує ризик визнання недійсними рішень загальних зборів. Обстоюється теза, що в законодавстві України має знайти відбиття європейська тенденція заміни інституту загальних зборів більш сучасними формами волевиявлення учасників. Із урахуванням цього формулюються пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України (для АТ й ТОВ): 1) передбачити можливість не проводити щорічних (чергових) загальних зборів за умови, що відповідне положення буде ухвалене на загальних зборах кваліфікованою більшістю голосів; 2) дозволити ухвалювати рішення методом письмового опитування (при цьому рішення має вважатися прийнятим після отримання необхідної кількості голосів, а не відповіді від усіх учасників); 3) законодавчо закріпити, що оскаржувати рішення загальних зборів на підставі порушення процедурних правил може лише учасник товариства; 4) скоротити строк повідомлення учасників товариства про скликання зборів до 2-х тижнів із закріпленням права товариства встановити більш тривалий або скорочений строк у статуті; 5) звільнити АТ із незначною чисельністю акціонерів від обов’язку публікувати повідомлення в засобах масової інформації; 6) закріпити право учасника або виконавчого органу господарського товариства звертатися до суду з вимогою скликати збори чи визначити особливі умови їх проведення; 7) запровадити альтернативні форми участі в загальних зборах: (а) через представників (потрібно внести зімни до ст. 100 ЦК); (б) шляхом дозволу голосування з питань порядку денного в письмовій формі без безпосередньої участі у зборах – так зване "заочне голосування" (може відбуватися як перед зборами, так і після їх проведення); (в) проведення зборів в "електронному форматі", тобто без фізичної присутності учасників за допомогою сучасних засобів зв’язку. 
Пропонується легітимізувати такий поширений за кордоном інструмент, як договори між акціонерами, за допомогою яких може бути істотно модифікована модель внутрішньокорпоративних відносин, передбачена чинним законодавством чи статутом. 
Авторка доходить висновку, що вкрай низький рівень захисту прав учасників господарських товариств зумовлений повною відсутністю в законодавстві України інституту директорів товариства, який має бути центральним для будь-якої моделі корпоративного управління. Рекомендується низка заходів для формування в Україні відповідного правового інституту. 
Доводиться, що інститут наглядової ради не виконує покладених на нього завдань і не є дуже популярним у країнах, які надають своїм товариствам можливості обирати між однорівневою і дворівневою моделями корпоративного управління. Аргументується, що поки не буде досягнуто реальної незалежності наглядових рад (а це в сучасних умовах майже неможливо), вони не зможуть реально виконувати функцій захисту інтересів акціонерів і товариства в цілому. Наразі ж пропонується застосовувати інші форми захисту акціонерів, характерні більше для британської правової моделі. 
Обґрунтовується, що помилковою є побудова органів управління товариства за британською концепцією "власника", що передбачає майже повне відсторонення працівників від питань корпоративного управління. 
Обстоюється теза, що ревізійна комісія є очевидним атавізмом у системі корпоративного управління. Основний тягар перевірки фінансового-господарської діяльності товариств має бути покладено на незалежних аудиторів, порядок обрання (заміни) яких належить дуже докладно врегулювати законом. 
У розділі 7 "Поглинання товариств (придбання значного пакету акцій)" аналізується правове регулювання відносин з поглинання товариств у Великобританії, ЄС та Україні. 
У підрозділі 7.1. "Поглинання компаній за правом Великобританії" з'ясовується зміст основних принципів і правил проведення поглинання й висвітлюються статус саморегулівної організації – Комісії зі злиттів та поглинань. Розглядається перспективне законодавство з питань поглинань. 
Досліджується один із найцікавіших механізмів, що міститься у британському корпоративному праві, – механізм витиснення міноритарних акціонерів з компанії, що полягає у законодавчо встановленому праві особи, яка отримала контроль над компанією, примусово викупити акції в акціонерів, що залишилися в меншості.
У підрозділі 7.2. "Регулювання поглинання товариств у праві ЄС" досліджуються основні підходи до правової регламентації поглинання товариств на рівні ЄС (Тринадцята директива), які втілюють переважно британський досвід, й проводиться їх зіставлення з американським підходом до регулювання цього явища. Директива побудована на базі двох основних принципів: а) рішення стосовно поглинання мають приймати акціонери товариства, яке поглинається, а не його менеджмент, якому має бути заборонено здійснювати будь-які захисні дії без їх погодження із акціонерами; б) повинна існувати пропорційність між рівнем інвестиційного ризику, що несе особа, і рівнем її контролю над товариством (концепція захисту капіталу, що несе основні ризики). Остання знаходить прояв у (а) праві "прориву до товариства" – якщо поглинання було успішно завершене щодо нового власника контрольного пакету мають втрачати юридичну силу будь-які норми, що перешкоджають здійсненню ефективного управління й контролю над товариством; (б) праві власника контрольного пакету акцій на витиснення міноритарних акціонерів. 
У підрозділі 7.3. "Перспективи регулювання поглинання товариств у праві України" розглядається перспективне законодавство України з питань поглинання. Доводиться, що проектом Закону "Про акціонерні товариства" (розд. ХІ) не передбачено основних елементів регулювання механізму поглинання, які вимагаються Тринадцятою директивою й запроваджені (чи запроваджуються) європейськими країнами; формулюються пропозиції щодо вдосконалення чинного та перспективного законодавства. 
У розділі 8 "Реорганізація товариств" міститься порівняльно-правовий аналіз регулювання процесу реорганізації товариств за правом ЄС, Великобританії та України. 
 Підрозділ 8.1. "Директиви ЄС щодо реорганізації товариств" присвячено аналізу Третьої (злиття) та Шостої (поділ) директив. Звертається увага на низку відмінностей у регулюванні процесів реорганізації, притаманних більше європейському законодавству порівняно з українським. Надається стислий огляд Десятої директиви, що регулює транскордонні злиття. 
У підрозділі 8.2. "Реорганізація компаній за правом Великобританії" визначаються особливості британського підходу до регулювання процесів реорганізації. Поняття "реорганізація" у британському праві не збігається з його значенням у праві України, воно застосовується для визначення правочинів, спрямованих на передачу всього або частини бізнесу однієї компанії іншій. При цьому питання про обов’язки (борги) вирішується окремо, тобто універсального правонаступництва немає. Досліджуються дві форми реорганізації компанії: (а) на підставі добровільної угоди (компромісу); (б) в процесі добровільної ліквідації. 
У підрозділі 8.3. "Рекомендації щодо вдосконалення законодавства України про реорганізацію" міститься аналіз чинного й перспективного законодавства України про реорганізацію і формулюються пропозиції по запозиченню найбільш вдалих підходів до регулювання цього процесу із законодавства ЄС.
Аргументується необхідність відмови від регулювання реорганізації як форми припинення юридичних осіб. Пропонується включити до ЦК норму наступного змісту: "Юридична особа вважається такою, що реорганізується, якщо: 1) вона припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам, або 2) до неї внаслідок правонаступництва переходять майно, права та обов’язки іншої юридичної особи, яка припиняється, або 3) частина майна, прав та обов’язків цієї юридичної особи переходять внаслідок правонаступництва до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб, або 4) юридична особа відчужує чи передає в оренду підприємство як єдиний майновий комплекс або його частину".
Доводиться, що комісія з припинення, запроваджена новим ЦК, є штучним і неефективним інститутом, невдало запозиченим з ліквідаційної процедури. Такий орган невідомий європейському законодавству. Дії, пов’язані з проведенням реорганізації, мають здійснюватись саме виконавчим органом юридичної особи. 
Обґрунтовується, що система захисту інтересів кредиторів при реорганізації, запроваджена новим ЦК, не відповідає європейському підходу з цього питання (принципу мінімального втручання кредиторів у процес реорганізації). Пропонується запровадити різні системи захисту кредиторів залежно від форми реорганізації. При злитті, приєднанні й перетворенні достатнім засобом захисту інтересів кредиторів може вважатися їх персональне повідомлення про реорганізацію з наданням права вимагати від юридичної особи забезпечення зобов’язань (а не дострокового виконання, як передбачено чинним законодавством). Юридична особа повинна мати право достроково виконати зобов’язання перед кредитором замість надання йому забезпечення. Слід також закріпити, що реорганізація не може бути здійснена до виконання вимог усіх кредиторів, які звернулися з відповідною заявою. Достатнім механізмом захисту інтересів кредиторів при розділі та виділенні має бути їх персональне повідомлення про реорганізацію та встановлення солідарної відповідальності юридичних осіб – правонаступників та юридичних осіб – правопопередників (якщо вони не припинили існування після реорганізації) за боргами, які виникли до повідомлення кредиторів про реорганізацію. Це дозволяє зберегти баланс інтересів юридичної особи, яка прагне провести розділ (виділення), та її кредиторів.
У розділі 9 "Групи товариств" досліджується правове регулювання відносин, що виникають за участю товариств, що входять до складу групи (пов'язані відносинами контролю-підпорядкування), у Великобританії, ЄС та Україні.
У підрозділі 9.1. "Групи компаній за правом Великобританії" доводиться, що британське статутне право визнає існування груп компаній за умови належності холдинговій (материнській) компанії: (а) більшості голосуючих прав у дочірній компанії з урахуванням голосів, переданих їй на підставі угод з іншими учасниками або (б) права формувати її орган управління, тобто обирати та відкликати більшість директорів у раді директорів компанії. Проте регулювання діяльності груп у Акті про компанії 1985 року є фрагментарним. Головним чином воно зводиться до встановлення певних обмежень у сфері правовідносин між материнською (холдинговою) компанією та дочірніми (залежними) компаніями і додаткових обов'язків та обмежень для директорів зазначених компаній. 
Доводиться, що британське право також містить цілий комплекс засобів, хоча й спеціально не призначених для регулювання діяльності груп, але за допомогою яких ефективно здійснюється вплив на їх функціонування. До них належать: а) можливість притягнення холдингової (материнської) компанії до відповідальності за боргами дочірніх компаній у випадку їх неплатоспроможності шляхом визнання її тіньовим директором за умови її протиправної поведінки, яка може виразитися у формі помилкові чи недобросовісні дії в період істотного погіршення фінансового стану дочірньої компанії; б) притягнення директорів дочірніх компаній до особистої майнової відповідальності за збитки, завдані компанії внаслідок порушення ними своїх фідуціарних обов’язків, тобто за дії не в інтересах останньої; в) застосування широкого спектра засобів захисту інтересів міноритарних акціонерів дочірніх (залежних) компаній, які можуть вимагати в суду: заборони здійснення компанією певних дій (дії); спонукання компанії до здійснення певних дій (дії); викупу їх акцій самою компанією або іншими акціонерами у разі їх недобросовісної поведінки; ліквідації компанії; г) застосування британськими судами доктрини "підняття корпоративної завіси" в будь-якому випадку, коли справедливе вирішення справи вимагає визнання факту існування групи компаній.
Новою тенденцією в регулюванні діяльності груп компаній є прагнення до створення законодавцем умов для більш ефективної діяльності компаній, що входять до складу економічної групи. 
У підрозділі 9.2. "Регулювання груп товариств на рівні ЄС" досліджуються підходи ЄС до врегулювання діяльності груп товариств. Зазначається, що завдання комплексної гармонізації законодавства держав – членів ЄС про групи товариств шляхом прийняття Дев’ятої директиви реалізувати не вдалося внаслідок відсутності на національному рівні однакового підходу до регулювання діяльності груп. Робиться висновок, що провал з розробкою Дев’ятої директиви є яскравим свідченням того, що германська концепція комплексного врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з існуванням груп компаній, не сприймається іншими країнами як ефективна і не отримала визнання та поширення в інших країнах ЄС. Тому Україна має досить зважено підходити до запозичення германського досвіду в цій галузі. 
Констатується, що більшість чинних директив (Друга, Третя, Четверта, Шоста, Дванадцята, Тринадцята) враховують особливості відносин, що складаються у рамках групи (особливо холдингової), і містять спеціальні норми, розраховані на застосування до правовідносин за участю товариств, що входять до складу групи. 
Аналіз ініціатив Єврокомісії свідчить, що в перспективі її зусилля будуть спрямовані на: 1) забезпечення максимального розкриття фінансової і нефінансової інформації про діяльність групи; 2) врегулювання питань корпоративного управління товариствами, що входять до групи (розробка правил “групової політики”). 
У підрозділі 9.3. "Проблеми та перспективи правового регулювання груп товариств у праві України" досліджуються підходи вітчизняного законодавця до регламентування діяльності груп. На думку авторки, спроба врегулювати в ЦК та ГК відносини, що виникають у рамках групи юридичних осіб, пов’язаних відносинами залежності чи контролю, не може бути визнана вдалою, оскільки без уваги залишилися найбільш важливі аспекти діяльності товариств, що входять до складу групи. 
Доводиться, що особами, права та інтереси яких можуть бути порушеними внаслідок діяльності групи (вказівок материнської чи холдингової компанії), є міноритарні учасники або кредитори дочірнього товариства (їх інтереси порушуються в разі спонукання дочірнього товариства до здійснення невигідних для нього дій в інтересах групи). Саме на захист прав та законних інтересів цих осіб мають бути спрямовані норми корпоративного законодавства. Пропонується вжиття низки першочергових заходів щодо створення більш сприятливого правового режиму для діяльності груп. 

ВИСНОВКИ

У дисертації отримала наукову розробку проблема побудови оптимальної моделі розвитку вітчизняного корпоративного права з метою досягнення відповідності потребам сучасного бізнесу, зменшення регуляторного навантаження на господарські товариства, забезпечення збалансованого захисту інтересів учасників корпоративних відносин, а також певного ступеня відповідності сучасним стандартам ЄС у цій сфері правового регулювання. 
Найважливішими висновками роботи є нижченаведені положення. 
1. У багатьох країнах світу сьогодні відбувається процес фундаментального реформування корпоративного права. Реформи, розпочаті країнами загального права (Канадою, США, Австралією) у 70 – 90-ті роки ХХ ст., наразі активно реалізуються на рівні ЄС та його окремих держав-членів. Основним вектором при їх проведенні є зменшення регуляторного навантаження на товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища. 
2. Сучасне корпоративне право України являє собою заплутаний і суперечливий конгломерат нормативних приписів, результатом яких є відсутність визначеності практично в будь-якій сфері регулювання. Для виведення його з кризового стану має бути проведена комплексна фундаментальна реформа. Для виконання цього завдання необхідно затвердити Концепцію розвитку корпоративного законодавства України, а також створити спеціальну робочу групу із провідних фахівців у галузі корпоративного права й суміжних галузей для розробки основних заходів щодо реалізації реформи. Орієнтиром при проведенні реформування має стати поточне й перспективне законодавство ЄС.
3. При приведенні корпоративного законодавства України у відповідність із законодавством ЄС слід керуватися наступними методологічними засадами: 1) для проведення адаптації у пріоритетних сферах мають бути врахованими насамперед акти законодавства ЄС, спрямовані на гармонізацію національних норм корпоративного права в державах – членах ЄС; ті ж акти, що визначають правовий статус наднаціональних юридичних осіб, безпосередньо не є предметом для проведення адаптації (адже в Україні відсутні аналогічні юридичні особи), однак їх положення можуть бути враховані для більш чіткого розуміння правових доктрин, інститутів, концепцій, методів регулювання й окремих правових понять, що існують у сучасному корпоративному праві ЄС; 2) при адаптуванні треба враховувати не тільки (і не стільки) чинні директиви ЄС, а загальні тенденції та перспективи розвитку європейського корпоративного права, для чого слід звертатися до документів, якими запроваджено фундаментальну реформу корпоративного права на рівні ЄС; 3) для цілей адаптації є вкрай необхідним звернення до положень національного корпоративного права держав-членів ЄС, оскільки тільки ретельне вивчення механізмів та наслідків впровадження вимог директив у національне право держав Євросоюзу допоможе сформувати виважену програму адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС; 4) адаптацію доцільно проводити відповідно до вимог Закону "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", враховуючи при цьому зовнішньополітичну й економічну політику України, рівень її економічного і соціального розвитку, національні інтереси, культуру та традиції; 5) при здійсненні адаптації Україні належить орієнтуватися на адаптацію по суті, на досягнення певних (спільних) цілей у регулюванні, а не прагнути до зовнішньої подібності законів чи норм.
4. Створена в Україні система державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців не відповідає стандартам ЄС, тому що неналежним чином виконується інформаційна функція. Підвищити ефективність роботи реєстраційної системи пропонується через такі заходи, як уніфікація системи публічних повідомлень, запровадження у законодавство концепції "офіційного повідомлення"; встановлення пріоритету оприлюднених відомостей над відомостями, включеними до ЄДР чи до документів реєстраційної справи; встановлення вільного доступу до документів реєстраційної справи; розширення переліку документів, які товариства зобов'язані направляти державному реєстратору; встановлення чітких строків інформування державного реєстратора про зміну відомостей про зареєстровану особу; розкриття через ЄДР відомостей про відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що мають місцезнаходження на території України; запровадження можливості доступу до ЄДР у режимі “он-лайн”, електронної реєстрації. 
5. У зв'язку із запровадженням ЄДР мають бути переглянуті законодавчі вимоги до установчих документів товариства, що дозволить звільнити учасників товариств від зайвих формальностей (пропонується закріпити у законодавстві можливість реєстрації товариства з модельним статутом замість індивідуального; скоротити перелік відомостей, що підлягають включенню до статуту товариства; врегулювати законодавчо порядок затвердження й підписання статуту). 
6. Основною посилкою в моделюванні норм українського законодавства про комерційні найменування має стати уявлення про комерційне найменування як складову частину єдиного майнового комплексу (підприємства), яка індивідуалізує його у підприємницькій діяльності й повинна слідувати його правовій долі. 
7. Норми сучасного українського законодавства щодо капіталу, не захищаючи кредиторів товариства, деструктивно впливають на процеси створення й діяльності товариства і викликають додаткові ризики для учасників та самого товариства. Статутний капітал замість інструменту захисту прав кредиторів товариства має скоріше виконувати функцію захисту прав його акціонерів (учасників): встановлений законодавчо режим повинен гарантувати, що капітал, інвестований в товариство, істотно не зменшився, не був виведений з нього. Усім учасникам має бути забезпечено право на отримання корпоративних прав, адекватних дійсній вартості внесених вкладів, а також право на захист своїх корпоративних прав від розмивання. Інтереси кредиторів при проведенні виплат учасникам мають захищатися через складення виконавчим органом декларації про платоспроможність (на підставі відповідних розрахунків – тестів на платоспроможність). 
8. В Україні доцільно запровадити акції без номінальної вартості. Це дозволить істотно скоротити витрати товариства на обслуговування емісій і проведення корпоративних операцій з цінними паперами, а також суттєво спростити процедуру збільшення (зменшення) статутного капіталу АТ та його реорганізації. Такі акції будуть ефективніше захищати акціонерів товариства від розмивання пакетів при проведенні додаткових емісій та інших корпоративних операцій.
9. Норми українського законодавства, що регулюють відносини з управління господарськими товариствами, не відповідають стандартам ЄС і потребам практики. Вимагає вдосконалення процедура скликання та проведення загальних зборів, яка наразі є дуже складною й не пристосованою до практичних потреб учасників корпоративних відносин. Пропонується перетворити збори на факультативний орган замість обов'язкового і запровадити альтернативні форми волевиявлення учасників. Необхідно ввести в законодавство інститут директорів товариства (із виділенням чотирьох їх категорій) і запровадити поширені в країнах ЄС механізми забезпечення належного виконання директорами своїх обов'язків. Ефективність діяльності таких органів, як наглядова рада й ревізійна комісія в Україні є дуже низькою. Наглядова рада сьогодні не здатна забезпечити ефективного захисту інтересів акціонерів, оскільки її члени у більшості випадків не є незалежними. Україна має врахувати європейський досвід й активніше запроваджувати інші форми захисту прав акціонерів, засновані перш за все на підсиленні відповідальності директорів та інших посадових осіб товариства і на застосуванні спеціальних механізмів захисту прав меншості. Пропонується взагалі відмовитися від інституту ревізійної комісії. Основний тягар перевірки фінансово-господарської діяльності товариств слід покладати на незалежних аудиторів, порядок обрання (заміни) яких потрібно докладно врегулювати законом. Також необхідно розробити механізми залучення працівників до управління товариствами. 
10. Чинне законодавство і проект Закону "Про акціонерні товариства" не містять основних елементів регулювання механізму поглинання, які вимагаються Тринадцятою директивою. Але навіть його запровадження не дозволить позбавитися силових схем захвату корпоративного контролю, що є поширеними в Україні. Для стимулювання до легальних методів поглинання потрібно втілити в законодавство концепцію захисту капіталу, що несе основні ризики; вона має знайти прояв у наступних правах особи, яка здійснила легальне придбання контрольного пакету акцій: а) праві прориву до товариства (скликання зборів у скорочені строки; право самостійно здійснювати дії пов'язані зі скликанням та організацією зборів із їх компенсацією за рахунок товариства; дострокове припинення повноважень виборних органів товариства; визнання недіючими будь-яких положень статуту та внутрішніх нормативних актів товариства, що створюють обмеження для проведення загальних зборів та зміни персонального складу органів управління; б) праві на витиснення міноритарних акціонерів шляхом примусового викупу їхніх акцій. 
11. Необхідно втілити в законодавство України сучасну модель регулювання питань реорганізації юридичних осіб, що вже знайшла своє відбиття у праві ЄС. Слід відмовитися від визначення реорганізації як форми припинення юридичних осіб. Реорганізація має бути визначена як правонаступництво між юридичними особами, тобто комплексний одночасний переходом усього чи частини майна, прав та обов’язків від одних юридичних осіб (правопопередників), які можуть припинятись чи продовжувати існування, до інших новостворених або існуючих юридичних осіб (правонаступників). Європейський підхід до регулювання реорганізації акціонерних товариств також повинен передбачати: а) віднесення питання про реорганізацію до виключної компетенції загальних зборів (зі встановленням певних виключень); б) запровадження обов'язкового попереднього оприлюднення основних умов реорганізації й визначення переліку документів, з якими можуть знайомитися акціонери до загальних зборів; в) покладення саме на виконавчий орган юридичної особи відповідальності за проведення реорганізації; г) втілення принципу мінімального втручання кредиторів у процес реорганізації (запровадження адекватного механізму захисту їх прав залежно від виду реорганізації); д) встановлення скорочених строків позовної давності (6 місяців) щодо вимог про визнання реорганізації недійсною; е) визначення механізму відновлення правового статусу юридичних осіб-правопопередників у випадку визнання реорганізації недійсною. 
12. Здійснення підприємницької діяльності із застосуванням груп юридичних осіб є звичайною діловою практикою, поширеною в більшості країн світу. Відповідно при регулюванні правовідносин за участю товариств, що входять до складу групи, в Україні слід запроваджувати не тільки заходи, спрямовані на захист інтересів кредиторів та міноритарних учасників цих товариств, а й механізми, що полегшуватимуть діяльність груп (введення спеціальних норм стосовно управління товариствами однієї особи, спрощення правового режиму для внутрішньогрупових правочинів і реорганізації). 

За темою дисертації опубліковано наступні праці:

1. Кібенко О.Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України. – Х.: Страйд, 2005. – 432 с. 
2. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Юстініан, 2003. – 368 с. 
3. Кибенко Е.Р. Научно–практический комментарий Закона Украины "О хозяйственных обществах". – Х: Эспада, 2000. – 440 с.
4. Кибенко Е.Р. Корпоративное право. Учеб. пособ. – Х.: Эспада, 1999. – 480 с.
5. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. Учеб. пособ. – Х.: Эспада, 2001. – 288 с.
6. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навч. посіб. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с.
7. Кибенко Е.Р. Международное частное право: Учеб.-практ. пособ. – Х.: Эспада, 2003. – 512 с.
8. Кібенко О.Р. Чи потрібна українським товариствам наглядова рада? // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 37– 40. 
9. Кібенко О.Р. Правові наслідки внесення відомостей до ЄДР: порівняльно-правовий аналіз положень Першої директиви ЄС та українського законодавства // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 3 – 7. 
10. Кібенко О.Р. Установчі документи господарського товариства: європейський підхід // Юрид. Україна. – 2005. – № 7. – С. 62 – 67. 
11. Кібенко О.Р. Інститут загальних зборів у корпоративному праві Великобританії і України: новий підхід // Юрид. Україна. – 2005. – № 6. – С. 43 – 48. 
12. Кібенко О.Р. Новий погляд на інститут реорганізації // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид.акад. України, 2005. – Вип. 76. – С. 46 – 50. 
13. Кібенко О.Р. Інститут загальних зборів у корпоративному праві Великобританії: новий підхід // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т эконом.-прав. исследований. – Донецк: ООО "Юго-Восток, Лтд", 2005. – С. 115 – 120. 
14. Кібенко О.Р. Глобальна реформа корпоративного права ЄС // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С. 62 – 71. 
15. Кибенко Е.Р. Коммерческое (фирменное) наименование: сравнительный анализ законодательства Украины и Великобритании // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 69. – С. 126 – 135. 
16. Кибенко Е.Р. Процедура принудительного выкупа акций у миноритарных акционеров: европейский опыт // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 66. – С. 31 – 37. 
17. Кібенко О.Р. Групи юридичних осіб: порівняльна характеристика положень Цивільного і Господарського кодексів України // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 70. – С. 22 – 30. 
18. Кібенко О.Р. Чи можна визнати недійсними рішення установчих зборів акціонерного товариства? // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 5 – 7. 
19. Кибенко Е.Р. Правовое регулирование деятельности групп компаний в праве ЕС // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 64. – С. 30 – 38. 
20. Кибенко Е.Р. К вопросу о признаках юридического лица: доктрина "поднятия корпоративного занавеса" в Великобритании // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 4 – 7. 
21. Кибенко Е.Р., Доля Т.А. Проведение общего собрания акционеров без содействия правления акционерного общества – миф или реальность? // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 8. – С. 12 – 14. 
22. Кибенко Е.Р., Доля Т.А. Наблюдательный совет акционерного общества: функции, порядок формирования, компетенция // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 10. – С. 25 – 28. 
23. Кибенко Е.Р. Краткий очерк из истории развития английского корпоративного права // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 3 – 7. 
24. Кибенко Е.Р. Наименование хозяйственного общества: законодательство и практика // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 10. – С. 7 – 9. 
25. Кибенко Е.Р. Офшорные компании: особенности правового статуса // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид.акад. України, 2000. – Вип. 42. – С. 141 – 150. 
26. Кибенко Е.Р. Международно-правовые аспекты регулирования иностранных инвестиций в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 3 – 10.
27. Кибенко Е.Р. Оффшорные компании: преимущества или проблемы ? // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 4. – С. 11 – 16. 
28. Кибенко Е.Р. К вопросу о правовом статусе участников хозяйственного общества // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид.акад. України, 2000. – Вип. 45. – С. 85 – 90.
29. Кібенко О.Р. Інвестиційна діяльність: визначення, суб'єкти, класифікація та співвідношення з підприємницькою діяльністю // Вісн. Ун-ту внутр. справ. / Відп. ред. О.М. Бандурка. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. – Вип. 6. – С. 217 – 221. 
30. Кибенко Е.Р. О формах иностранного инвестирования // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид.акад. України, 1999. – Вип. 37. – С. 147 – 151. 
31. Кибенко Е.Р. Проблемы совершенствования законодательства Украины об иностранных инвестициях // Пробл. законності.: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид.акад. України, 1999. – Вип. 38. – С. 112 – 118. 
32. Кібенко О.Р. Правовий режим майна приватного підприємства // Юрид. радник. – 2005. – № 1. – С. 37 – 41. 
33. Кібенко О.Р. Проблемні питання застави корпоративних прав // Юрид. радник. – 2005. – № 1. – С. 19.
34. Кібенко О.Р. Корпоративне право: відповіді на запитання // Мала енцикл. нотаріуса. – 2005. – № 5. – С. 59 – 63.
35. Кібенко О.Р. Проблемні питання затвердження установчих документів юридичної особи // Мала енцикл. нотаріуса. – 2005. – № 3. – С. 45 – 48. 
36. Кибенко Е.Р. Уравнение со множеством неизвестных. О парадоксах правового статуса коллективного предприятия // Юридическая практика. – 2005. – № 41. – С. 1, 14, 15.
37. Кибенко Е.Р. Два в одном – не всегда хорошо... Или как избежать ошибок при проведении дополнительного выпуска акций // Бизнес-мост. – 2005. – № 8. – С. 24 – 25.
38. Кибенко Е.Р. Что тебе в имени моем…Коммерческое наименование: старое название – новое содержание // Юридическая практика. – 2004. – № 9. – С. 7 – 8. 
39. Кібенко О.Р. Реорганізація АТ: "гра за новими правилами" // Юрид. газета. – 2004. – № 6. – С. 9, 14. 
40. Кібенко О.Р. Парадокси нового ЦК: чи заборонено учасникам господарських товариств призначати представників? // Юрид. газ. – 2004. – № 10 (22). – С. 19.
41. Кібенко О.Р. Втрачена довіра. Парадокси нового ЦК: право участі у товаристві як особисте немайнове право // Юрид. вісн. України. – 2004 р. – № 19. – С. 8.
42. Кібенко О.Р. Регулювання комерційного (фірмового) найменування у нових Цивільному та Господарському кодексах України // Мала енцикл. нотаріуса. – 2004. – № 4. – C. 16 – 19. 
43. Кібенко О.Р. Місцезнаходження юридичної особи: новації у законодавстві України // Юрид. радник. – 2004. – № 2. – С. 10 – 14. 
44. Kibenko, Elena. How to Sell Ukrainian Shares // Ukrainian Journal of Business Law. – 2003. – № 3. – P. 13 – 15.
45. Кібенко О.Р. Підписка не відбулась – що далі? // Юрид. журн. – 2003 . – № 3. – С. 13 – 15. 
46. Кибенко Е. Стеценко О. Продажа акций украинских эмитентов // Фин. директор. – 2003. – № 2. – С. 53 – 58. 
47. Кібенко О. Чи завжди акціонер може продати свої акції? До питання щодо моменту виникнення права власності на акції при їх первинному розміщенні // Юрид. газ. – 2003. – № 2. – С. 10. 
48. Кибенко Е.Р. Мертвые души акционерных обществ: определение правовой судьбы акций умерших акционеров // Юридическая практика. – 2003. – № 38. – С. 20 – 21. 
49. Кібенко О.Р. Система реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні: додаткові функції. Досвід України та Великобританії // Юрид. журн. – 2003. – № 10. – С. 84 – 89. 
50. Кібенко О.Р. Щодо захисту права власності акціонерів у світлі проблем корпоративного управління (європейський досвід) // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50–ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. – Ч. 2. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 44 – 46. 
51. Кібенко О.Р. Щодо реалізації акціонерами права на отримання інформації про діяльність товариства// Конституція України – основа модернізації держави та суспільства: Матер. наук. конф. Харків, 21 – 22 черв. 2001 р. – Х.: Право, 2001. – С. 473 – 475. 
52. Кібенко О.Р. Місце корпоративного права серед дисциплін цивільного циклу та методика його викладання // Пробл. вищої юридичної освіти: Тези доп. та наук. повідом. Наук.-метод. конф. Харків, 18 – 19 груд. 2001 р. / За ред. В.В. Комарова. – Х.: Нац. юрид.акад. України, 2002. – С. 137 – 139. 
53. Кібенко О.Р. Перспективи адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС // Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток. Зб. наук. пр. (За матер. міжрегіонал. наук.-практ. конф., м. Івано-Франківськ, 26-27 вер. 2003 р.). – К.: НДІ приват. права і підпр-ва АПрН України, 2004. – С. 58 – 61. 
54. Кібенко О.Р. Щодо визначення поняття "реорганізація": порівняльна характеристика права України та Європейського Союзу // Проблема юридичної особи у цивільному праві України: Матер. наук.-практ. конф., присв. пам'яті проф. О. А. Пушкіна. Харків, 21 трав. 2004 р. – Х.: Прометей-прес, 2004. – С. 54 – 58. 
55. Кібенко О.Р. Acquis communautaire у галузі корпоративного законодавства: міжнародний досвід для країн СНД // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. 29-30 квіт. 2004 р., м. Харків. – К.: АПрН, НДІ приват. права і підпр-ва, НДІ інтел. власності, Нац. юрид. акад.. України, 2004. – С. 742 – 749. 
56. Кібенко О.Р. Новий погляд на реорганізацію // Пробл. кодифікації цивільного та господарського права: Зб. наук. ст. за матер. Респ. наук.-практ. конф., 18 бер. 2005, м. Київ / За заг. ред. Р.Б. Прилуцького. – К.: КиМУ, 2005. – С. 144 – 151. 

АНОТАЦІЇ

Кібенко О.Р. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України. – Рукопис. 
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006. 
Дисертацію присвячено дослідженню сучасного стану й перспектив регулювання корпоративних відносин у праві ЄС, Великобританії та України. Доводиться, що сьогодні в європейських країнах відбувається процес фундаментального реформування корпоративного права. Проаналізовано передумови, причини й напрямки реформи. Обґрунтовується необхідність проведення фундаментальної реформи вітчизняного корпоративного права і пропонується її концепція, орієнтована на європейські стандарти. Досліджується правова база процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС і формулюються його методологічні засади стосовно корпоративного права. 
Проводиться порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України за окремими інститутами: створення й державна реєстрація товариств, розкриття ними інформації, капітал, корпоративне управління, поглинання, реорганізація, діяльність груп товариств (переважно холдингів). Формулюються пропозиції щодо вдосконалення корпоративного законодавства України. 
Ключові слова: корпоративне право, товариство, компанія, Великобританія, ЄС, адаптація законодавства, капітал, корпоративне управління, реорганізація, поглинання, холдинг, акція. 

Кибенко Е.Р. Современное состояние и перспективы правового регулирования корпоративных отношений: сравнительно-правовой анализ права ЕС, Великобритании и Украины. – Рукопись. 
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2006. 
Диссертация посвящена исследованию современного состояния и перспектив регулирования корпоративных отношений в праве ЕС, Великобритании и Украины. 
Доказывается, что сегодня в мировом масштабе идет процесс фундаментального реформирования корпоративного права. Реформы в 70 – 90-х годах были проведены в странах общего права (Канаде, США, Австралии) и сейчас реализуются на уровне ЕС и его государств-членов (анализируются предпосылки, причины и направленность реформ). Отмечается, что во всех странах указанные реформы имеют общую цель – либерализацию правового режима для хозяйственных обществ, создание для них максимально благоприятной правовой среды. 
Обосновывается необходимость фундаментальной реформы корпоративного права Украины и предлагается ее концепция, ориентированная на европейские стандарты. Исследован правовой механизм адаптации законодательства Украины к законодательству ЕС и разработана ее методология применительно к корпоративному праву. Проведен сравнительно-правовой анализ права ЕС, Великобритании и Украины по отдельным институтам. 
Предлагается ряд мер по совершенствованию работы регистрационной системы и системы раскрытия информации о хозяйственных обществах: унификация системы публикаций, являющихся обязательными для юридических лиц; создание единого веб-портала с информацией о юридических лицах с режимом свободного доступа, расширение перечня документов, копии которых должны храниться у государственного регистратора, и др. 
Рекомендуется существенно либерализовать установленный законодательно режим капитала: отказаться от минимального уставного капитала, увеличить срок внесения вкладов до 5-ти лет; отказаться от жесткой привязки стоимости чистых активов к величине уставного капитала и резервов; ограничить права кредиторов при уменьшении капитала. В качестве долгосрочной перспективы предлагается легализовать акции без номинальной стоимости. 
Критикуется концепция общего собрания как органа, выражающего волю участников общества. Рекомендуется сделать собрание факультативным органом, упростить и модифицировать процедуру его проведения, а также узаконить иные формы волеизъявления участников (письменный опрос, неформальное принятие решений, договоры между акционерами по вопросам корпоративного управления). 
Отмечается, что в условиях крайне высокой степени концентрации контроля над обществами наблюдательный совет и ревизионная комиссия не могут быть независимыми и их работа абсолютно неэффективна. Предлагается на альтернативной основе ввести для акционерных обществ одноуровневую систему управления (формирование единого совета директоров) и использовать специальные механизмы защиты миноритарных акционеров: производные иски; административные проверки соблюдения норм корпоративного законодательства (по заявлениям участников); закрепление перечня основных обязанностей директоров; введение института дисквалификации директоров; привлечение директоров к субсидиарной ответственности по долгам общества в случаях установленных законом, с обязательным страхованием такой ответственности; введение дифференцированной системы административной и уголовной ответственности за корпоративные правонарушения. Рекомендуется отказаться от института ревизионной комиссии и возложить бремя по проверке финансово-хозяйственной деятельности обществ на независимых аудиторов. 
Для стимулирования легальных поглощений предлагается закрепить концепцию защиты капитала, несущего основные риски. Лицо, получившее контрольный пакет акций в результате законного поглощения, должно иметь право: на прорыв в общество (самостоятельный созыв собрания в сокращенные сроки, переизбрание выборных органов); на вытеснение миноритарных акционеров (принудительный выкуп их акций). 
Аргументируется необходимость реализации принципа минимального вмешательства кредиторов в процесс реорганизации и формирования законодательного механизма по восстановлению правового статуса прекращенных юридических лиц в случае признания реорганизации недействительной. 
Обосновывается потребность в создании условий для эффективной деятельности групп обществ: введение специальных норм относительно управления обществами с одним участником, упрощение режима внутригрупповых сделок и порядка реорганизации в рамках холдинговой группы. 
Ключевые слова: корпоративное право, общество, компания, Великобритания, ЕС, адаптация законодательства, капитал, корпоративное управление, реорганизация, поглощение, холдинг, акция. 

Kibenko O.R. Current state and future trends of legal regulation of corporate relationships: a comparative legal analysis of the law of EU, the Great Britain and Ukraine. – Manuscript. 
The thesis for a doctor's degree of jurisprudence on a specialty 12.00.04 –economic law; economic-procedural law. – National Law Academy of Ukraine of named after Yaroslav the Wise. – Kharkiv, 2006. 
The thesis is devoted to research of a current state and future trends of regulation of corporate relationships in the law of EU, the Great Britain and Ukraine. It is proved, that process of fundamental reforming of the corporate law is carried out today in European countries. Necessity of fundamental reform of the corporate law of Ukraine is argued and its concept (focused on the European standards) is offered. The existing legal mechanism of adaptation of the legislation of Ukraine to the legislation of EU has been explored and the methodology of adaptation with reference to the corporate law has been developed. 
A comparative legal analysis of the law of EU, the Great Britain and Ukraine on separate law institutes (company formation, disclosure of information, capital, company governance, mergers and divisions, takeovers, groups of companies) has been carried out. Suggestions on perfection of company legislation of Ukraine have been developed. 
Key words: corporate law, company, the Great Britain, the EU, adaptation of the legislation, capital, corporate governance, merger, division, takeover, groups of companies. 























Відповідальний за випуск
кандидат юридичних наук, доцент Барахтян Н.В.







Підписано до друку 04.05. 2006 р. Формат 60х90/16
Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.
Умовн. друк. арк. 1,7 Облік. вид арк. 1,9
Тираж 100 прим. Зам. № 2678

Друкарня
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
61024,м. Харків, вул. Пушкінська, 77