Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ТИЧКОВА ОЛЕНА ЮРІЇВНА

УДК 347.23

Локальні корпоративні норми
у цивільно-правовому регулюванні

Спеціальність 12.00.03 — цивільне право 
і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня 
кандидата юридичних наук

Харків – 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права, член-кореспондент Академії правових наук України

Офіційні опоненти: 
  доктор юридичних наук, старший науковий співробітник 
Кучеренко Ірина Миколаївна, Інститут держави і права ім. НАН України, провідний спеціаліст відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права.  

кандидат юридичних наук, доцент Селіванова Ірина Анатоліївна Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права 
 
Захист відбудеться « ___ » __________2009 р. о __ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий « ___ » ______________ 2009 р.



Вчений секретар 
  спеціалізованої вченої ради Яроцький В.Л.






ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Ринкові відносини та їх приватноправові засади зумовлюють принципово інший підхід до регулювання діяльності юридичних осіб із корпоративним устроєм і тих прав, які мають їх учасники — корпоративних прав. Основна увага має бути переміщена на локальне регулювання відповідних відносин, що тим більш важливе у відсутність в Україні гармонійного корпоративного законодавства.
Між тим належне локальне регулювання корпоративних відносин неможливе без з’ясування самої сутності і підвалин такого регулювання, потреби в ньому та його особливостей, місця локальних корпоративних норм і локальних корпоративних актів серед інших норм та джерел права. Дослідження в українській науці цивільного права з цього приводу відсутні. Про локальне регулювання лише згадується в підручниках та курсах із загальної теорії держави і права, а на рівні дисертаційного дослідження воно аналізувалося в роботі М. О. Томашевської, захищеної в 2005 р. за спеціальністю 12.00.01. Утім, робота із загальної теорії держави і права не може містити всі аспекти цивілістичного підходу до локальних корпоративних актів. Тому поза межами дослідження опинилися такі вагомі та насущні проблеми, як конкретні напрямки врегулювання в локальних корпоративних актах питань корпоративного управління, порядку здійснення учасниками своїх корпоративних прав зі встановленням відповідного механізму правореалізації. Тобто, крім того, що численні проблеми локального корпоративного регулювання залишилися спірними із загальнотеоретичної точки зору, вони потребують також дослідження з позицій галузевої науки, без чого їх прикладне значення зводиться нанівець.
Теоретичну основу для висновків, зроблених у дисертації, становлять праці таких видатних правознавців, як А. І. Камінка, І. Т. Тарасов, 
Г. Ф. Шершеневич, С. М. Братусь, О. С. Йоффе, О. А. Красавчиков, 
Ю. К. Толстой, В. А. Бєлов, О. М. Вінник, Я. М. Гританс, В. В. Долинська, 
О. Р. Кібенко, І. Ю. Красько, І. М. Кучеренко, В. В. Луць, Р. А. Майданик, 
Н. Н. Пахомова, І. В. Спасибо-Фатєєва, І. С. Шиткіна, В. С. Щербина, 
О. В. Щербина та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106u002288). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 11 від 29.06.2004 року). Дисертація становить певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження в рамках цієї проблеми.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретичної бази, необхідної для розуміння правової природи локальних корпоративних норм та локальних корпоративних актів як джерел корпоративного права та розробленні науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення регулювання корпоративних відносин на локальному рівні.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:
– встановити вихідні положення, що визначають сутність локальної корпоративної правотворчості та її цивілістичні засади;
– довести значущість локального регулювання корпоративних відносин та його здатність забезпечити належний рівень їх регулювання;
– розглянути види та зміст локальних корпоративних актів;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України та регулювання корпоративних відносин на локальному рівні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є регулювання корпоративних відносин на локальному рівні.
Предмет дисертаційного дослідження — теоретичні та практичні проблеми локального регулювання корпоративних відносин як складової цивільно-правового регулювання прав учасників підприємницьких товариств, що виявляються в наукових позиціях, теоріях, пропозиціях, нормативно-правових актах України та при їх застосуванні, зіставленні з Принципами корпоративного управління ОЕСР та досвідом зарубіжних країн в їх вирішенні.
Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання дисертаційної роботи: порівняльний, за допомогою якого простежено послідовність становлення локального (внутрішньокорпоративного) регулювання в світі, тенденції такого регулювання, що складалися при цьому, та ті положення, які виявляються важливими і мають бути покладені в підґрунтя вітчизняного локального регулювання корпоративних прав; структурно-функціональний, який надав можливість побудувати доцільну структуру локальних актів при системному баченні їх сукупності; логіко-догматичний та герменевтичний методи сприяли аналізу і тлумаченню норм цивільного права та зіставленню різнопланового законодавчого регулювання корпоративних прав; метод прогнозування застосовувався для виявлення шляхів удосконалення нормативно-правового регулювання корпоративних прав. Шляхом проведення аналізу та синтезу з’ясовувалися істотні засади залежності рівня реалізації та захисту корпоративних прав учасників від рівня їх регулювання. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні нового комплексного дослідження локальних актів у регулюванні корпоративних прав та формуванні таких висновків, що виносяться на захист.
1. За допомогою нових умовиводів доведено, що корпоративні норми можливі двох рівнів — ті, що містяться в законодавстві та локальних корпоративних актах. Локальні корпоративні норми є нормами правовими. Зіставлення понять корпоративних та локальних норм дозволяє стверджувати про їх нетотожність: локальними є ті, що мають обмежену сферу дії за колом осіб, а корпоративними — ті, що регулюють корпоративні відносини (причому на різних рівнях — загальному і локальному).
2. Надано нові аргументи на користь юридичної природи корпоративних відносин як цивільно-правових, що дає змогу перемістити центр уваги їх регулювання з державного рівня на локальний із формуванням власних правил поведінки суб’єктів цих відносин.
3. Уперше визначено особливий механізм набуття рекомендаційними корпоративними нормами обов’язковості, що може запроваджуватися шляхом:
– їх уведення до внутрішніх корпоративних актів;
– установлення в правилах біржової торгівлі вимоги про розкриття кожною корпорацією, акції якої котуються на біржі, додержання нею принципів корпоративного управління;
– необхідності для корпорацій повідомляти про застосування зазначених принципів у своїх річних звітах Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.
4. Набули подальшого розвитку визначення цивілістичних засад для саморегулювання, які зумовлюються трьома показниками — автономністю, диспозитивністю і дозвільностю. Автономність пов’язана з саморегуляцією, що здійснюється корпорацією в особі її органів і спрямована на забезпечення її власного оптимального функціонування. Диспозитивність як основоположна засада цивілістичного регулювання надає суб’єктам корпоративних відносин можливість самостійно виробляти для себе правила поведінки, а іноді і спонукає їх це робити внаслідок відсилання законодавства до локального регулювання. Дозвільність проявляється у тому, що межі локального правового регулювання можуть встановлюватися не тільки шляхом прямого закріплення в загальнодержавних актах прав (а іноді й обов’язків) корпорацій приймати відповідні локальні норми, а й побічно, за допомогою визначення кола питань, які не підлягають локальному регулюванню.
5. Уперше концентровано подаються підстави та потреби в локальних корпоративних нормах або доцільність їх прийняття: (1) для уточнення і конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації, (2) для запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими в законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї із альтернативних моделей; (3) для заповнення прогалин у законодавстві; (4) унаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій — для їх належного здійснення, що потребує відповідного регулювання.
6. Надано нову характеристику функцій локальних корпоративних актів, які полягають у забезпеченні належного рівня нормативно-правового регулювання делегованих корпораціям державою повноважень, заповнення прогалин, забезпечення дієвості чинних норм законодавства шляхом встановлення механізмів їх реалізації.
7. Запропоновано нову диференціацію корпоративних актів на:
– дві основоположні групи — нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Нормативно-правові корпоративні акти закріплюють корпоративні норми, дія яких поширюється на визначене коло осіб і якими регламентуються ті чи інші аспекти корпоративних відносин. Індивідуальні акти через застосування нормативно-правових актів є підставою виникнення конкретних прав і обов’язків у учасників корпоративних відносин;
– об’єктивно необхідні, без яких корпорація не може здійснювати свою діяльність (правила фондової біржі); які приймаються в саморегулівній корпорації на виконання нею функцій, делегованих їй державою (правила і стандарти професійної діяльності на фондовому ринку); які приймаються саме тому, задля чого певні особи об’єдналися в організацію (наприклад, акти, прийняті в банківських корпораціях на забезпечення централізації виконання деяких функцій, зокрема правил та процедур виконання операцій та внутрішньої звітності);
– правоутворюючі (установчі документи корпорації, положення про її філії, представництва та органи), правореалізуючі (положення про виплату дивідендів, порядок укладення правочинів, викупу акцій, проведення виплат учасникам, інформацію тощо) та праворегламентуючі, в яких міститься регламентація відносин в окремих корпораціях.
8. Наведено нові аргументи на користь бачення статуту як локального акта, завдяки якому здійснюється локальне правове регулювання у конкретній корпорації з урахуванням можливостей, що надаються диспозитивними нормами законодавства чи деталізації останнього. Статут являє собою основний нормативний акт локальної системи правового регулювання діяльності корпорації, що створює правову базу для її інших внутрішніх документів.
9. Висловлено нові доводи для висновку щодо змісту установчих документів, які мають містити, крім загальноприйнятих відомостей про найменування, місцезнаходження корпорації та її припинення, ще такі інформативні та регулюючі блоки: (а) що стосуються управління (види органів, порядок їх формування, компетенція, прийняття рішень тощо); 
(б) порядок формування майна корпорації (статутного або складеного капіталу, його збільшення або зменшення); (в) порядок реалізації учасниками своїх прав (майнових та немайнових).
10. Уперше запропоновано врегулювати у статуті товариства з обмеженою відповідальністю такі негативні наслідки для учасників товариства, які не внесли своєчасно вкладів до статутного капіталу: стягнення неустойки; вибуття їх з товариства при тривалому невнесенні вкладу зі встановленням порядку та відповідних строків проведення розрахунків, подальших дій товариства щодо розподілу їх часток між іншими його учасниками: реалізація зазначених часток іншим особам або зменшення статутного капіталу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання: 
1) при викладанні навчального курсу «Цивільне право України» і спецкурсу «Корпоративне право»; 2) при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів; 3) у законотворчій діяльності — для внесення змін до Цивільного кодексу України та окремих законів України; 
4) у правозастосовній діяльності — судами під час розгляду справ по захисту корпоративних прав, а також при розв’язанні проблеми співвідношення регулювання цих питань ЦК і ГК та іншими кодексами і законами; 
5) в науково-дослідницьких цілях — для подальших досліджень у сфері юридичних осіб та корпоративних правовідносин.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданнях кафедри цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на Міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (м. Хмельницький, 11–12 березня 2005 р.); науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2005 р.); Міжнародній конференції молодих учених «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21–22 жовтня 
2005 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватне право: стан та перспективи розвитку» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 25–26 листопада 2005 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези чотирьох доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 228 сторінок друкованого тексту, у тому числі 39 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 389 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовуються актуальність теми, стан її наукового розроблення, визначаються, мета, задачі, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюються наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію, наявність публікацій за темою дисертації, вказуються її структура й обсяг.
Розділ 1 «Місце локальних корпоративних норм у регулюванні корпоративних відносин» складається з трьох підрозділів.
У першому підрозділі «Загальна характеристика корпоративних відносин» досліджуються проблематика юридичної природи корпоративних відносин. Їх аналіз крізь призму таких чинників, як рівність учасників, автономія їх волі, майнова самостійність, майновий, компенсаційний характер відповідальності тощо доводить цивілістичну природу цих правовідносин.  
Особлива увага приділяється рівності участників корпоративних правовідносин, для яких законом передбачено рівні критерії виникнення, зміни чи припинення у них корпоративних прав. Рівними є абсолютно всі учасники/акціонери, бо кожен з них має відповідні корпоративні права. Водночас обсяг можливостей, що їм надаються, різний залежно від обсягу «прав з акції/частки». 
Учасники корпоративних відносин автономні у прояві своєї волі, у них відсутнє підпорядкування, що не коливається в залежності від розміру пакетів акцій чи часток, адже значний акціонер(учасник) аж ніяк не впливає на дрібного, він його не підпорядковує своїй волі, а у разі незгоди дрібного акціонера з рішеннями, прийнятими загальними зборами, він має право здійснити дії, спрямовані на припинення корпоративних відносин між ним і корпорацією.
 У другому підрозділі «Розуміння корпоративних норм» доводиться необхідність рзозрізняти корпоративні норми та внутрішньокорпоративні або локальні корпоративні норми. Корпоративні норми мають регулювати насамперед відносини щодо виникнення, реалізації та припинення корпоративних прав. А це означає регулювання на рівні законів та підзаконних нормативно-правових актів, а також на локальному рівні. Замикати їх суто на внутрішньому характері неприпустимо.  
Підтримується позиція, згідно з якою корпоративні норми складають певну правову єдність, унаслідок чого вони становлять комплексне утворення, що тяжіє до цивільного права. Порівняння понять понять «локальні» та «корпоративні» норми доводить необхідність відрізняти їх по суті, бо локальні — це ті, що діють в обмеженому колі осіб, а корпоративні — ті, що регулюють корпоративні відносини (причому на різних рівнях — на загальному і локальному). В роботі аналізуються локальні корпоративні норми, що містяться, відповідно, в локальних корпоративних актах.
 Спростовується твердження про необов’язковість корпоративних, в тому числі локальних, норм та про те, що вони не забезпечуються нормами державного примусу, адже де б не містилися норми як певні правила поведінки, у разі їх порушення має застосовуватися певний порядок впливу на правопорушника та відповідним чином здійснюватися захист прав інших осіб.  
Втім, існують і рекомендаційні норми, які містяться в актах, що не мають загальнообов’язкової сили, прикладом чого є Принципи корпоративного управління. Вказується на механізм запровадження необов’язкових норм, а саме: (а) правила біржової торгівлі конкретних бірж встановлюють вимогу, аби кожна компанія, акції якої котуються на ній, встановила (прийняла) і розкрила кодекс (правила) ведення своїх справ та етики для директорів та посадовців відповідно до принципів корпоративного управління. Відмова від цього негативно впливає на можливість продажу акцій такої компанії на біржі; (б) сайт кожної компанії, акції якої котуються на фондовій біржі, має включати інформацію про застосування нею кодексу/правил ведення справ та етики; (в) компанії мають повідомляти про це ДКЦПФР.  
У третьому підрозділі «Локальні корпоративні акти як джерела корпоративного права» простежується зв’язок централізованого та децентралізованого регулювання. Доводиться відсутність підстав вважати внутрішні корпоративні акти правочинами. По суті ці акти, будучи локальними, мають нормативно-правову природу, оскільки в них містяться корпоративні норми, які є правовими.  
Для повного розкриття сутності таких актів досліджуються: (а) витоки локального регулювання, (б) його підстави, (в) засади, (г) місце локальних корпоративних актів серед джерел права.
Витоки локального регулювання лежать у площині приватного права, завдяки чому центр ваги зміщується з їх державного регулювання на нижчий рівень, локальний, більш наближений до суб’єктів цих відносин. Останні наділяються можливістю врегулювати відносини між собою як в договірному порядку, так і шляхом прийняття локальних корпоративних актів. При цьому зважується на три моменти, а саме: автономність, диспозитивність і дозвільність, які безпосередньо пов’язані з саморегулюванням.
Локальне регулювання як форма саморегуляції — це регулювання, здійснюване власними силами і власними засобами: корпоративними механізмами, на наданих законом підставах, у межах повноважень/компетенції органів корпорацій через різні організаційно-правові форми безпосередньої і опосередкованої, прямої і непрямої участі учасників в управлінні.
 Пропонується стосовно локального регулювання запровадити підхід, аналогічний принципу свободи договору: учасники корпоративних відносин мають бути наділені можливістю приймати локальні акти в будь-якому разі, якщо на це не встановлено законодавчих заборон, а також якщо це не випливає зі змісту чи з суті цих відносин (аналогічно правилу, встановленому в ч. 3 ст. 6 ЦК).
Дозвільність локального регулювання полягає не в тому, що корпоративні норми приймаються остільки, оскільки вони допускаються законом, а в можливості їх прийняття у міру необхідності та якщо недоречність цього прямо не випливає із закону. 
Локальні корпоративні акти приймаються для уточнення та конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації, запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими у законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї з альтернативних моделей, для заповнення прогалин у законодавстві, внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій.  
Порядок прийняття локальних корпоративних актів залежить передусім від волі корпорації, яка приймає корпоративну норму.
Розділ 2 «Характеристика окремих видів локальних корпоративних актів» складається з чотирьох підрозділів.
У першому підрозділі «Види локальних корпоративних актів» зазначається на те, що корпоративні акти бувають нормативно-правовими та неправовими. Перші як локальні корпоративні акти включаються до складу джерел корпоративного права. Як і в інших джерелах корпоративного права (законах та підзаконних нормативно-правових актах), у корпоративних актах містяться певні правові моделі та приписи, що мають нормативний характер. Другі не мають відношення до права. Вони є більшою частиною технічними або виробничими. Це стосується, наприклад, порядку доступу до експлуатації певного обладнання, певних приміщень, користування базами даних тощо. Цим вони відрізняються від схожих нормативних корпоративних актів, наприклад, про надання інформації акціонерам. 
В корпораціях приймаються не тільки локальні корпоративні, а й індивідуальні акти. Останні є результатом діяльності органів корпорації, зокрема щодо застосування локальних корпоративних актів. Отже, є підстави стверджувати про здійснення цими органами правозастосовної діяльності. 
Таким чином, локальні корпоративні акти можна поділити на дві основні групи: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Перші містять корпоративні норми, дія яких поширюється на певне коло осіб і які регламентують ті чи інші аспекти корпоративних відносин. Як правило, це пов’язано з деталізацією норм закону, обранням іншого варіанту поведінкової моделі, ніж це передбачено законом, тощо. Якщо йдеться про такий акт, як установчий документ, то він є загальним регулятором усіх корпоративних відносин у певній корпорації. Індивідуальні акти не регулюють відносини в корпорації, а через застосування норм закону та корпоративних нормативно-правових актів виступають підставою виникнення конкретних прав і обов’язків в учасників корпоративних відносин. 
Є корпоративні акти, без яких корпорація не може здійснювати свою діяльність, тобто які є об’єктивно необхідними (1). Є ті, які приймаються в корпорації для підсилення її рангу як саморегульованої і такої, що може виконувати функції, делеговані їй державою (2). А є ті, які приймаються саме тому, задля чого певні особи об’єдналися в корпорацію (3).
Нормативно-правові локальні корпоративні акти можна поділити на такі три групи: правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі.
Правоутворюючими є установчі документи юридичної особи, положення про її філії, представництва та органи. Правореалізуючими можна назвати акти, якими регулюється те чи інше коло питань, наприклад, про виплату дивідендів, порядок укладення правочинів, викупу акцій, проведення виплат учасникам, інформацію тощо. Праворегламентуючі — це такі акти, в яких міститься регламентація відносин в окремих корпораціях. Основна відмінність цих актів від правореалізуючих полягає у тому, що вони встановлюють власну регламентацію, якої немає в законі та підзаконних нормативно-правових актах. Звичайно, це можливо лише тому, що допускається законом. До таких актів слід віднести окремі положення, які приймаються саморегульованими організаціями, правила лістингу, різні біржові правила.
Корпоративні акти можна поділити залежно від органу, який їх прийняв, на (1) прийняті вищим органом, (2) прийняті наглядовою радою, 
(3) прийняті виконавчим органом.
У другому підрозділі «Юридична природа установчих документів» вказується, що ними є статути та засновницькі договори. Проблематика статуту пов’язана з такими аспектами, як порядок створення корпорації; зіставлення статуту та закону і статуту та договору; зміст статуту. Склалися такі позиції щодо розуміння правової природи статуту: (1) статут як спеціальний закон, (2) статут як договір, (3) статут як локальний нормативний акт. Їх аналіз дозволив підтримати уявлення про статут як про локальний нормативний акт, оскільки за його допомогою здійснюється локальне правове регулювання у конкретній корпорації із урахуванням можливостей, що надаються диспозитивними нормами законодавства, чи деталізації останнього.
Статут являє собою основний нормативний акт локальної системи правового регулювання діяльності товариства, що створює правову базу для інших його внутрішніх документів. Останні приймаються у розвиток положень статуту і не повинні йому суперечити. Якщо закон встановив, що засновницький договір є установчим документом товариства, то вже тим самим він має посідати ранг статуту як іншого виду установчого документа. За своїм правовим становищем ці два види установчих документів не повинні різнитися.
У третьому підрозділі «Зміст установчих документів» аналізуються такі інформативні та регулюючі блоки, що мають міститися в установчих документах: (а) управління корпорацією (види органів, порядок їх формування, компетенція, прийняття рішень тощо); (б) порядок формування майна корпорації (статутного або складеного капіталу, його збільшення або зменшення); (в) порядок реалізації учасниками своїх прав (майнових та немайнових). 
Щодо першої групи питань, зазначається, що в статуті можна як змінити коло питань, що становлять компетенцію вищого органу в порівнянні з передбаченим законом. Особливості прийняття рішень загальними зборами шляхом опитування приводять до необхідності врегулювати ці питання у статуті. Не менші особливості виникають при управлінні компанією однієї особи, що слід також врегульовувати в її статуті. Також варто в статуті визначитися з переважними правами акціонерів приватних АТ на придбання відчужуваних акцій. Для всіх корпорацій важливим є питання врегулювання у статутах порядку формування виконавчого органу.
Порядок формування майна корпорації (статутного або складеного капіталу, його збільшення або зменшення) має важливе значення для корпорації, особливо при внесенні його учасниками майнових вкладів та якщо вони формують статутний капітал протягом року. Є сенс закріпити у статуті положення щодо залучення суб’єкта оціночної діяльності для проведення експертної оцінки майнового вкладу. Особливого значення це набуває в разі внесення унікальної технології, «ноу-хау», інших об’єктів інтелектуальної власності. Підвищується значущість такого підходу при створенні інноваційних компаній.
Порядок реалізації учасниками своїх прав має дуже важливе значення, адже у відсутність механізму їх реалізації вони, незважаючи на їх наявність, залишатимуться мертвими. Як правило, в законі лише наголошується на тих чи інших правах і не вказується, хто має забезпечити їх реалізацію. У законодавстві міститься багато майнових та немайнових прав учасників, які потребують встановлення окремих механізмів їх реалізації. Передусім це право на інформацію. В статуті має передбачатися, яку інформацію може одержати учасник, від кого, в який строк, в якому вигляді, які заборони можливі при цьому. Не менш важливою є реалізація права акціонера на незгоду. Урегулювання в статутах питання відповідальності посадових осіб сприяло б розв’язанню найважливішої проблеми узгодження трудового і цивільного законодавства з цих питань і розроблення механізмів, що дозволило б вимагати повного відшкодування шкоди цими особами.
У четвертому підрозділі «Регулювання локальними корпоративними актами компетенції та діяльності органів корпорацій» розкривається втілення основної ідеї правової конструкції корпорацій, яка полягає у відокремленні власності від управління. Аналізуються положення закону та надаються пропозиції щодо прийняття локальних корпоративних актів стосовно врегулювання питань діяльності кожного з органів корпорації. Насамперед це стосується деталізації у статуті та внутрішніх документах корпорації компетенції загальних зборів та інших питань їх діяльності.  
Основоположними для корпорації є такі питання:
а) «статутарні»– визначення напрямків її діяльності, внесення змін до статуту, припинення корпорації;
б) «фінансові» — звіти про фінансову діяльність, додаткові випуски акцій, зменшення статутного капіталу, викуп акцій, придбання бізнесу;
в) «управлінські» — визначення порядку здійснення діяльності самими загальними зборами та водночас реалізація прав акціонерів, формування органів, їх звітування, переобрання, відповідальність.
Висловлюється незгода з новим положенням, що передбачається в ч. 1 ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства», згідно з яким статутом може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на них покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і встановлюється відповідальність за його недодержання. Очевидно, що цей договірний обов’язок суперечить корпоративним засадам, на яких ґрунтується АТ.
Важливим є врегулювання на локальному рівні порядку внесення учасниками товариства додаткових внесків, який майже не прописаний в законодавстві. Окремого порядку потребує врегулювання в АТ питання про виплату дивідендів. Як правило, приймається Положення про нарахування та виплату дивідендів. Є сенс установити в локальних нормативних актах механізм розподілу викуплених акцій серед працівників АТ, що розв’яже деякі проблеми, знімаючи конфлікт інтересів та надаючи підставу в зацікавленості та випрацювані стимулів у працівників у належному виконанні своїх трудових обов’язків.
Існують численні проблеми з правом акціонерів на скликання загальних зборів у разі, якщо відповідний орган корпорації на їх вимогу цього не здійснюватиме. Такі питання слід врегулювати в локальних актах для підвищення ступеня реалізації права акціонерів. Є потреба в урегулюванні порядку обрання складу наглядової ради, оскільки на рівні закону це питання детально не врегульовується.
ВИСНОВКИ
У дисертації наводяться теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у формуванні теоретичної бази, необхідної для розуміння правової природи локальних корпоративних норм та локальних корпоративних актів як джерел корпоративного права. Надаються науково – практичні рекомендації щодо вдосконалення регулювання корпоративних відносин на локальному рівні. Серед висновків виділяються наступні.
1. Корпоративні акти включаються до складу джерел корпоративного права і мають нормативну природу. Оскільки вони приймаються в кожній корпорації окремо, то мають локальний характер.
2. Локальні корпоративні акти можна поділити на дві основоположні групи: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права).
3. Локальні корпоративні акти можна поділити на:
– ті, що приймаються як суто внутрішня потреба, і ті, прийняття яких викликане діяльністю, яку корпорація здійснює;
– ті, що приймаються корпорацією на власний розсуд, і ті, які їй делеговані державою.
4. Нормативно-правові корпоративні акти можна поділити на такі три групи: правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі.
5. Саморегулювання обумовлюється трьома показниками: автономністю, диспозитивністю і дозвільностю. Автономність пов’язана з «саморегуляцією» (саморегулюванням), під чим слід розуміти регулювання, що здійснюється корпорацією в особі її органів і спрямоване на забезпечення її власного оптимального функціонування. Локальне регулювання значною мірою слугує проявом диспозитивності, властивої цивільному праву. Диспозитивні норми, з одного боку, надають можливість суб’єктам відносин самостійно виробляти для себе правила поведінки, об’єктивно необхідні в даних умовах та даному середовищі, а з другого — спонукають їх це робити внаслідок самого законодавчого підходу, який відсилає до локального регулювання або надає варіанти поведінкових моделей, використання або обрання яких буде в інтересах певних корпоративних кіл. Дозвільність проявляється у тому, що межі локального правового регулювання можуть встановлюватися не тільки шляхом прямого закріплення в загальнодержавних актах прав (а іноді й обов’язків) юридичних осіб приймати відповідні локальні норми, а й побічно, за допомогою визначення кола питань, які не підлягають локальному регулюванню.
6. Підстави корпоративної нормотворчості лежать у площині дозволів, які надаються корпораціям законом. Останній може містити обов’язкові вимоги до локальних актів корпорацій, наприклад статуту.
7. Потреба у локальних корпоративних нормах або доцільність їх прийняття виникає з таких підстав: (1) для уточнення та конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації; (2) для запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими у законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї з альтернативних моделей; (3) для заповнення прогалин у законодавстві; (4) внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій — для їх належного здійснення, що потребує відповідного регулювання.
8. Установчими документами товариств є статути та засновницькі договори. Щодо розуміння правової природи статуту склалися такі позиції: (1) статут як спеціальний закон; (2) статут як локальний нормативний акт; 
(3) статут як договір (або безпосередньо, або як правовий феномен, заснований на договорі, або такий, що містить у собі договір чи елемент договору).
9. Наявність або відсутність договірних відносин між засновниками товариства не є показником наявності або відсутності договірного характеру статуту. Договір як підстава виникнення правовідносин хоча й існує, але не завжди. Правовідносини між учасником та товариством є не договірними, а корпоративними. Відповідно статут не може розглядатися як форма таких правовідносин.
10. Статут являє собою основний нормативний акт локальної системи правового регулювання діяльності корпорації, що створює правову базу для інших її внутрішніх документів.
11. Примірні статути являють собою рекомендаційні акти, які містять в основному диспозитивні норми, що залишають значну свободу у виборі варіанту локального регулювання.
12. Сучасне законодавство містить нормативно-явочний порядок створення юридичних осіб, який становить заздалегідь наданий державою дозвіл для цього і припускає широкі можливості корпорацій, в тому числі для локальної нормотворчості, одночасно з практично відсутністю жодних механізмів перевірки локальних нормативних актів на їх відповідність закону.
13. Прийняття рішень загальними зборами буде ефективнішим із запровадженням опитування акціонерів. Така можливість надається законодавством і мусить деталізуватися на рівні локального регулювання. Порядок опитування має поширюватися не тільки на АТ з невеликим складом акціонерів, а навпаки, в такому є потреба саме в АТ з великою кількістю акціонерів.
14. Не можна передбачати в статуті інший правовий режим майна АТ, 100% акцій якого належить державі, ніж право власності. Таке АТ не може мати майно на праві повного господарського відання або оперативного управління, і якщо саме так позначається в статуті, то він у цій частині має вважатися таким, що суперечить закону.
15. В статуті корпорації слід врегульовувати момент набуття особою прав учасника, яким має бути оформлення договору купівлі-продажу частки і покладення обов’язку щодо включення питань внесення відповідних змін до статуту на перших же загальних зборах, або встановлення строку для їх скликання в такому разі. Подальші внесення змін до статуту мають фіксувати цей факт і не впливають на здійснення учасником корпоративних прав.
16. У статуті корпорації також має врегульовуватися порядок зміни складу учасників унаслідок смерті учасника, зокрема, порядок, строки, форма одержання згоди учасників на прийняття до їх складу спадкоємця. Бажано було б встановити, що згода виражається кожним учасником або окремо в письмовій формі, або на загальних зборах, які для цього скликаються, і встановити строк, протягом якого учасники мають зібратися для вирішення цього питання. Останній варіант є більш пріоритетним, адже дозволяє одночасно вирішити питання й про внесення змін до статуту ТОВ.
17. Вихід учасника з ТОВ має пов’язуватися зі спливом тримісячного (або іншого, вказаного в статуті) строку.
18. У статуті корпорації мають чітко позначатися всі підстави для виключення учасника. Неприйняття участі в загальних зборах учасників не може розглядатися з формальних підстав як порушення обов’язків учасників товариства, бо участь у загальних зборах таким обов’язком не є.
19. Договором між акціонерами не може встановлюватися їх обов’язок брати участь у загальних зборах із негативними наслідками у разі його невиконання.
Список праць, опублікованих за темою дисертації 
1). Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні акти // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 74. – С. 153 – 159.
2). Тичкова О.Ю. Засади локального регулювання корпоративних відносин // Право України. 2007. - № 11. – С.58-61.
3). Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні норми: сутність та спірні підходи до розуміння // Юридична Україна. 2008 .- № 7. С. 68 – 73.
4). Тичкова О.Ю. Тенденції зближення загального нормативно-правового та локального регулювання // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: матеріали наук. - практ. конф., присвяч. пам’яті проф. О.А. Пушкіна, Харків, 21 трав.2005. – Х, 2005. - С. 245-247.

  5). Локальне регулювання відносин у державних акціонерних компаніях // Київ, 2005. Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “Приватне право: стан та перспективи розвитку”.25-26 листопада 2005 року у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. С.290.

  6). Видозміна значення локальних актів товариств в сучасності // Збірник праць науково-практичного семінару “Проблеми виникнення та припинення корпоративних відносин”. - Львів. 28 квітня 2006 р. - С.43-47.

АНОТАЦІЇ
Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні акти у цивільно-правовому регулюванні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2009.
Дисертація містить комплексне дослідження регулювання корпоративних відносин на локальному рівні – установчих документів та внутрішніх актів корпорацій. Доводиться нормативно-правова природа локальних корпоративних актів, основні засади їх прийняття, що грунтуютсья на цивілістичній природі корпоративних відносин. 
Значна увага приділяється змісту статуту як основного акту локального регулювання корпоративних відносин. Вносяться пропозиції щодо вирішення на локальному рівні питань, які постають в практиці діяльності корпорацій та при здісненні учасниками своїх прав.
Ключові слова: корпорація, корпоративні права, локальний акт, внутрішній акт, корпоративний акт, права учасників корпорацій, локальне регулювання.

Тычкова Е.Ю. Локальные корпоративные акты в гражданско-правовом регулировании. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 — гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. — Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2009.
Диссертация является комплексным исследованием регулирования корпоративных отношений на локальном уровне - учредительных документов и внутренних актов корпораций. Обосновывается нормативно-правовая природа локальных корпоративных актов. Их принятие допустимо и возможно в силу тех основоположных начал корпоративного права, которые основываются на цивилистической природе корпоративных отношений – диспозитивности, автономности и дозволительности.  
Раскрываются основания принятия и потребности в локальных корпоративных актах и целесообразность их принятия. Основания корпоративного правотворчества находятся в пределах разрешений, что предоставляются корпорациям законом. Последний может содержать обязательные требования к локальным актам корпорации, например к уставу. Значительное внимание отводится содержанию устава как основного акта локального регулирования корпоративных отношений. Устав представляет собой основной нормативный акт локальной системы правового регулирования деятельности корпорации, что создает правовою базу для ее внутренних документов. 
Примерные уставы представляют собой рекомендационные акты , содержащие в основном диспозитивные нормы, что оставляют значительную свободу в выборе варианта локального регулирования. 
Наличие или отсутвие договорных отношений между учредителями общества не являються показателем наличия или отсутствия договорного характера устава. Договор как основание возникновения правоотношений хотя и существует, но не всегда. Правоотношения между учасником и обществом не являються договорными, а корпоративними. Соответственно устав не может рассматриваться как форма таких правоотношений. 
Вносятся предложения относительно решения на локальном уровне вопросов, которые возникают в практике деятельности корпораций и при осуществлении участниками своих прав.
В уставе корпорации следует определить момент приобретения лицом прав учасника, которым должно бать оформление договора купли – продажи доли и обязывание включить вопрос внесения соответствующих изменений в устав на первом же общем собрании, или установление срока для его созыва. Дальнейшие внесения изменений в устав должны фиксировать этот факт и не влияют на осуществление учасником корпоративных прав. 
Дифференциация корпоративных актов предполагает существование двух основоположных групп — нормативно-правовых и индивидуальных (акты применения права). Указывается, что локальные корпоративные акты могут быть объективно необходимы, без которых корпорация не может осуществлять свою деятельность. Существуют правосозидательные (учредительные документы корпорации, положение о ее филиалах, представительствах и органах), правореализующие (положение о выплате дивидендов, порядок осуществления прав, выкупа акций, проведение выплат участникам, предоставления информации и т.п.) и праворегламентирующие, в которых содержится регламентация отношений в отдельных корпорациях.
Ключевые слова: корпорация, корпоративные права, локальный акт, внутренний акт, корпоративный акт, права участников корпораций, локальное регулирование.
Annotations

Tichkova O. Local corporative acts in civil adjustment. - Manuscript.
Dissertation for the receipt of academic degree of juridical science candidate by profession 12.00.03 - civil law and civil procedure; marriage law; international private law. -- Yaroslav Mudriy National Academy of Law. Kharkiv, 2009.

The dissertation is an integrated study of corporative relations regulation on local level - constituent instruments and internal documents of corporations. Regulatory legal nature of local corporative documents is demonstrated, basic principles of their adoption, which are based on the civil nature of corporate relations. 

Considerable attention is paid to statute's content as a basic document of corporate relations local adjustment. Suggestions are made concerning local solving of questions which are raised in corporations' practice and when participants enjoy their rights.

Keywords: corporation, corporate rights, local act, internal document, corporative act, rights of corporation's participants, local adjustment.