Спасибо-Фатєєва І.В. Творчий і допитливий погляд в корінь проблем

ТВОРЧИЙ І ДОПИТЛИВИЙ ПОГЛЯД В КОРІНЬ ПРОБЛЕМ 

 

Думаю, що мої колеги зрозуміють та підтримають мене в почутті, яке виникло при прочитанні мною книги В. Кравчука "Корпоративне право"[1]. Таким почуттям є повне задоволення від результатів своєї праці. Мені так приємно було читати окремі висловлення, які сприймаються як упевненість, що не допускає іншого! Наприклад, стосовно того, що позиція щодо речового характеру корпоративних відносин сьогодні практично  ніким не обстоюється, або про невірність у своїй основі намагання втиснути корпоративні правовідносини до одного з уже відомих видів цивільних відносин - речових або зобов'язальних. Приємно тому, що для того, щоб автор мав змогу так легко це стверджувати, слід було добряче попрацювати, понаписувати численні статті, чимало виступити на конференціях, взяти участь у різного роду заходах, доводячи цю позицію, щоб нарешті, дійти того, що сьогодні здається майже аксіоматичним.

І я хочу сказати, що ті напрацювання, які вже відбулися в Україні з питань корпоративного права, автор, безумовно, добросовісно використав, опрацював і пішов далі. Так і має бути в науці, бо нічого на місці не стоїть. І не можна не погодитися з паном Кравчуком у тому, що, на жаль, ґрунтовних наукових досліджень теорії корпоративного права  немає. Трошки, правда, гірко це читати, але так воно і є. З моменту виходу моєї монографії у 1998 р. "Акционерные общества: корпоративные правоотношения", з якої, можна сказати, розпочалися дослідження в цій сфері, та збірника моїх статей "Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління" (222002 р.) я так і не спромоглася закінчити кілька монографій, які знаходяться в тому чи іншому ступені готовності. І більше сотні статей, написаних мною з цього приводу, ситуації не спасають. Добре, що О.Р. Кібенко видала  монографії з тематики корпоративного права і корпоративного управління, в тому числі з врахуванням англійського досвіду[2], не говорячи про навчальні посібники. Я вважаю, що має високий рівень дослідження А.Я. Пилипенко та В.С.Щербини (1995 р.), видані були й навчальні посібники з акціонерного права О.М.Вінник та В.С.Щербиною, В.В.Луцем, Р.Б.Сивим та О.С.Яворською. Та є й інші автори, які опрацювали в тому чи іншому ступені корпоративну тематику. Це С.В.Артеменко, А. Блюмхардт, Н.С.Глусь,  В.П.Ливинець, О.В.Регурецька, О.В.Щербина, а також О.І. Онуфрієнко, В.В.Посполітак, які розглядали, в основному, проблематику цінних паперів. Однак цього непрощенно мало. Я вже не говорю про те, скільки я побачила видань з корпоративного права й управління в Лондонському книжковому магазині, достатньо згадати, скільки дослідників присвятили цій тематиці свої праці в Росії! Це сотні вчених, науковий багаж яких становить не одну монографію, не говорячи про навчальні посібники.

Тому ще раз підкреслюю - ми маємо бути вдячні В.Кравчуку,  який довів, що будучи молодою людиною, займаючись практичною діяльністю і, очолюючи кафедру, можна видавати наукові праці, які б обговорювалися юридичною громадськістю, які б викликали спори, дискусії, як, врешті решт, просто нам потрібні, як повітря.

Познайомившись у минулому році з автором на конференції з корпоративного права в Івано-Франківську, я відчула, що його заклик до  читачів висловити свої відгуки є чесним і відвертим, а пан Кравчук якраз є тією людиною, яка не очікує і не хоче сумнівних дифірамбів, якими пестрять сьогодні сторінки рецензій. Він очікує, як кажуть, конструктивної критики, яка йому буде корисною для подальшої праці. І це вірно, адже ніякі похвали користі не принесуть. Я переконалася в такій рисі В.Кравчука і при другій зустрічі  на конференції у Львові, на яку він запросив мене у квітні цього року. І треба сказати, я поїхала туди з задоволенням, і час витратила не марно, бо спілкування такого камерного характеру з приводу численних проблем, які було обговорено нами на конференції, надає такі результати, які ніяк не можна порівняти з помпезними заходами, на яких, як правило, ні собі ні людям.

Це все я веду до того, що я дуже вдячна пану Кравчуку за те, що нарешті можна висловитися по-дружньому критично, заздалегідь знаючи, що ця критика сприйметься, як слід, як корисна допомога, а не як образа. А з іншого боку, все це взаємно збагачує. Тому я лише кілька слів присвячу   позитивній квінтесенції, щоб перейти до обговорення.

Безумовно, ця книга, як на мене, є одним із небагатьох в Україні монографічних видань, які достойно увійдуть в історію української цивілістики. Я з таким же задоволенням читала монографії Р.А.Майданика та І.М.Кучеренко. Крім того, мої судження спираються на головних «оцінщиків» - нашу наукову молодь. Мої студенти та аспіранти з захопленням обговорювали і (продовжують це робити) саме ці три монографії, відмічаючи їх цікаві наукові положення, концепції, аргументи, стиль викладення, хід думок та розгорнутий аналіз. І я з ними повністю погоджуюсь. Я впевнена, що В.Кравчук написав добротну наукову працю, яку одразу відмічаєш. Це приклад того,  коли результат говорить сам за себе, не прикладаючи додаткових, а часто й марних зусиль сучасних заходів «промоушена». Іншими словами, якщо це добре, так воно добре. І думаю, що досить про це.

З перших же не тільки сторінок, а строк, виникає відчуття, що автору ніколи та і нема чого розганятися, як казав мій вчитель, немовби важкий бомбардувальник - ніяких історичних екскурсів, ніяких угрупувань точок зору, ніяких тобі "перед тим, як аналізувати це питання, слід зупинитися...". Але не можна при цьому зауважити, що в цьому творі не вистачає науки - зовсім ні. Вже так набридлі оті однакові вирази "слід приєднатися до позиції..." і подібних ним.  Одразу ж він закидує читача проблемами і оголомшує висновками. Можливо, і мені в рецензії не слід одразу ж давати цьому оцінку - чи це добре, чи погано. Можливо, треба б було витримати паузу, накопичивши ще матеріалу для критики, але ж, уподібнюючись авторові, все-таки вкажу, що від такого натиску виникає подвійне враження - поряд із зацікавленістю, вбачається деяка кустарщина. Бігом-кругом пострибали від предмета до позначення кола відносин, які автор зараховує до корпоративних, називаючи при цьому лише бачення трьох українських та однієї російської дослідниці - і ось тобі і все. Як сказав би Вінні-Пух: "Нічого не розумію", а саме: (а) чому не розібрані аргументи авторів наведених визначень і чому не позначені й інші, не менш важливі; (б) чому не приділяється увага проблематиці комплексності в праві, про що я неодноразово зауважувала в своїх працях, адже це ж важливе питання, бо ми вже маємо одне "право"  - господарське, з яким не знаємо, куди дітися, хоч галасвіта біжи, хай тут господарюють собі. Завтра буде "сміттєве право", післязавтра таке, що й навмисно не придумаєш; (в) нарешті, де ж дівся метод, який супроводжує предмет, якщо вже говорити про корпоративне право як галузь права, як то робить В.Кравчук? Можливо, він відвертає метод взагалі і додержується думки про достатність лише визначення одного предмету для того, щоб стверджувати про існування окремої галузі - це також потребує не просто пояснень, а складних умовиводів.

Отже, від перших сторінок складається враження юридичного авангарду, коли широкими мазками автор щось намітив, а виявилося, що це не ескіз, а завершений твір.

Окрема річ про правову природу корпоративних правовідносин, яку пан Кравчук вважає комплексною, а в баченні корпоративних відносин цивільно-правовими  звинувачує концептуальну помилку в аргументації. В той же час автор чітко не вказує, в чому ж полягають ці концептуальні вади. Навряд чи можна погодитися з ним у тому, що до складу корпоративних відносин входять різні - і зобов'язальні, і управлінські, і трудові, і фінансові. До речі, не зрозуміло, чому одні з них автором називаються, виходячи з відповідної галузі права, в той час, як інші - із підстав, про які неважко здогадатися, але що потребує пояснень (наприклад, називаючи  відносини зобов'язальними, можна логічно міркувати, що вони є цивільними, а якщо йдеться про управлінські - то це адміністративні відносини? Чи, можливо, це не має значення, тоді який критерій покладено в основу такої класифікації?).

Автор вірно зазначає, що всі корпоративні відносини стосуються центральної категорії "цієї галузі" - юридичної особи, тобто я би сказала, що вона є епіцентром корпоративних відносин, навколо якої вони й складаються - щоб забезпечити існування цього правового механізму. Але він обрушується на позицію щодо включення до предмета корпоративного права діяльності юридичних осіб, зазначаючи, що нею є будь-яка форма активності, що дістає вияв у різних суспільних відносинах, а отже, регулюватиметься і різними галузями права. В такому разі стає важко щось зрозуміти, адже раніш ним же позначалося, що і корпоративні відносини мають різну природу. В подальшому ж автор пропонує перейменувати корпоративне право на "право юридичних осіб". Знов-таки це потребує додаткових пояснень, співставлення з розкритикованою автором пропозицією щодо діяльності юридичних осіб.

Якщо ж піти ще далі, то давайте візьмемо який завгодно традиційно цивілістичний інститут - майно, наприклад. Так, для всебічного регулювання відносин з приводу майна "підключаються" різні галузі права - і того ж фінансового, і податкового, і адміністративного, якщо є необхідність в державній реєстрації прав, і митного у певних випадках, а у разі виникнення питання про захист - ще й багатьох інших. Те ж саме можна сказати про цінні папери, про власність, про інтелектуальну власність.

До чого я веду? Проблем в цьому питанні надто багато, щоб, обмежившись кількома виразами на трьох сторінках, робити нічим не доведені висновки.

Взагалі ж, щоб впевнитися, що корпоративне право є правом всіх юридичних осіб, а не лише корпоративного устрою, слід також на совість попрацювати, зважити і довести всі аргументи. Тим більше, що це неминуче потягне за собою нашу проблематику істотної відмінності таких господарських товариств, як повні та командитні, від товариств з обмеженою, додатковою відповідальністю та акціонерних товариств. Останні ж ще мають підвищений ступінь відмінності від усіх інших. Якщо ж цим колом охоплювати й кооперативи, і громадські організації, то слід виявити сутнісну субстанцію корпоративних відносин - і все це не може укладатися в такий незначний обсяг, як це зробив В.Кравчук. 

В цьому аспекті не позбавлена робота й інших дрібних недоліків, наприклад, говорячи про підприємницькі юридичні особи автор раптом переходить на іншу термінологію - "комерційні організації"; наводить класифікацію юридичних осіб в залежності від їхніх цілей, позначаючи на першому місці підприємства. Де взялася унітарна юридична особа, пойменована в подальшому унітарним підприємством? Що це за гусак лапчастий? Звідки він і чому автор не тільки  вважає, що всі розуміють, про що йдеться, а й що стосовно них також можна говорити про корпоративні відносини?

Причому все робиться без усяких пояснень. Якби автор пояснив, що він, будучи цивілістом, тим не менш, вважає недосконалою класифікацію юридичних осіб за ЦК і думає, що краще було б залишити підприємство як юридичну особу, встановити такий їх вид, як комерційні тощо, тобто підтримати позицію Господарського кодексу, то було б зрозуміло, що цивіліст став ренегатом. А так виходить мішанина, яка не не користь читачеві і не надає змоги з'ясувати в цілому ту проблему, яку автор ставить за мету розв'язати. Так само, щодо повних товариств, вказуючи, що їх вищим органом є збори учасників, вже в наступному абзаці автор погоджується, що ці товариства є винятком і органів не мають, а діють через своїх учасників.

Не можу погодитися з баченням автором корпоративних норм як виключно норм, встановлюваних органами юридичної особи. Тобто корпоративне право в його розумінні є внутрішнім правом кожної юридичної особи і цих "корпоративних прав" існує стільки, скільки є в країні юридичних осіб? Думаю, що це не так, і у своїх працях я намагалася це довести. Правда, В.Кравчук, мабуть, із ними не знайомий, бо в книзі немає на них посилань. Це зовсім не особистий докір, а вказівка ще раз на те, що твердження не мають висіти в повітрі, вони не існують самі по собі. Якщо вже інші вчені висловлювалися з цього приводу, то слід їх аргументи розібрати, відхилити або підтримати, а не замовчувати. Я говорю за себе, але можу навести багато праць, які  В.Кравчукові не тільки бажано, а й необхідно було використати для того, щоб його монографія ґрунтувалася на міцному фундаменті.

І особливо важливо відмітити те, що пан Кравчук такою позицією стосовно корпоративних норм суперечить сам собі, адже він, мабуть, забув, що він назвав свою книгу "Корпоративне право". Тоді логічно було б розкрити корпоративне право в об'єктивному розумінні як "несукупність"  локальних норм, що регулюють відносини стосовно юридичних осіб.  За цим слідувало б поняття суб'єктивних корпоративних прав. Автор же будує свою працю за звичайним принципом, забуваючи те, що він говорив спочатку. Він розглядає і поняття, ознаки та види юридичних осіб, їх атрибути, і все, що завжди дослідниками аналізується, коли пишеться робота, спираючись на позитивне право.

Починаючи ж із другої глави, матеріал викладається як класика жанру. Тут уже є все - і точки зору, і історія питання, і критика, і аргументи. Тобто "злісна" критика на цьому у мене закінчується. Я повністю підтримую автора у цілій низці таких важливих його тверджень. Однією з них є поняття організації як створеної для досягнення певної мети форма взаємодії зацікавлених осіб. Таке розуміння організації і відповідної ознаки юридичної особи - організаційної єдності - доводить безгрунтовність тверджень про те, що не може йтися про організаційну єдність у компаніях однієї особи, адже в неї начебто відсутня організація. Я постійно зауважувала на невірність такого розуміння.

Далі В.Кравчук розглядає різні види організацій крізь призму статусу юридичної особи, заторкуючи навіть питання про доцільність надання такого статусу органам державної влади та державним установам. Усі ці судження є цікавими, але й тут авторові слід висловити докір у неналежному рівні опрацьованості сучасного стану дослідження цього питання. Думаю, що посилання при цьому лише на роботу В.П.Грибанова буде замало, тим більш, що в Україні є ґрунтовні дослідження з цих питань. Але не тільки в цьому докір, а ще й в тому, що вже тут якраз і знайшла свій прояв методологічна помилка автора, зроблена ним на початку роботи, про яку вказувалося - швидко й абияк розглянуті фундаментальні питання корпоративного права. Читаючи про так звані юридичні особи публічного права, завдаєшся питанням: а при чому тут корпоративне право?

Абсолютне погодження викликає позиція автора щодо неприпустимості віднесення до ознаки юридичної особи її державну реєстрацію. Це дійсно, ні на віщо не схоже. Як може бути, щоб юридичний факт, із яким пов'язується створення юридичної особи (тобто ще до її існування), вважати ознакою, яка є характерною і основоположною рисою, характеристикою цього утворення як певного юридичного явища? Не буде реєстрації - не буде юридичної особи. А вже коли вона є, тоді слід вести мову про її ознаку. Так само, ми не можемо охарактеризувати людину, поки вона не народилася. Яка вона буде - жебрак чи забезпечена особа, відповідальна чи разгільдяй - всі ці ознаки вона набуває за своє життя.

Важливими є міркування автора щодо організаційно-правової форми юридичних осіб та її елементів. З цього приводу можна посперечатися, але висловлена автором позиція, поряд із позицією І.М.Кучеренко, вже надають бадьорості, адже можна сподіватися, що критична маса досліджень такого рівню приведе до того, що наш законодавець почне прислухатися до науковців і припинить нарешті ті жахи, які у нас в Україні відбуваються з різновидами юридичних осіб типу орендних, приватних та спільних підприємств, а також пропозиціями продовжити моделювання видів юридичних осіб. Тобто на всяк смак і за принципом "чого бажаєте". Думаю, що тут слід зайняти жорстку позицію, якої додержується й автор - перелік організаційно-правових форм має бути вичерпним. Хотілося б при цьому, щоб автор позначив своє бачення цих форм і вніс пропозиції щодо змін до законодавства.

Можна привітати спробу автора розв'язати проблему з правоздатністю юридичної особи. Дійсно, важко вийти зі становища, коли ЦК визначає лише загальну правоздатність юридичних осіб, а втім, це не може бути так стосовно банків, страхових компаній, торговців цінними паперами тощо. Для прояснення ситуації з правоздатністю автор використовує термінологію "загальна", "спеціальна", "виключна", "розширення правоздатності", "обмеження правоздатності". Так от, щоб стверджувати, що щось зрозуміло стало з цього питання, так і ні, бо автор, використовуючи термінологію, не наводить пояснень, а іноді допускає помилкове бачення, наприклад, коли стверджує, що з анулюванням ліцензії суб'єкт втрачає спеціальні права, які він мав. Про що йдеться? Про суб'єктивні права? Так він їх не втрачає, якщо вони виникли під час дії ліцензії, а якщо йдеться про можливість набуття суб'єктивних прав у подальшому, так це ще не права.

Можна наводити ще приклади того, що автор мав допрацювати, ретельніше підійшовши до матеріалу, але обсяг рецензії не дозволяє це зробити, хоча автору я надам і додаткові свої зауваження і похвали.

Втім, безсумнівно, всякому, хто писав таку об'ємну і багатошарову працю, відомо, наскільки важко зв'язати матеріал в єдиний комплексний вузол, в якому все узгоджено і враховано. Тим більш, коли йдеться про нашу українську сучасну юриспруденцію. Це дуже і дуже складно, і вже то гарно, що автор дав нам можливість помізкувати, побачити все вкупі як таку композиційно заплутану і недосконалу масу, яку навіть не відважишся назвати комплексним законодавством, бо нагадує все це скоріш якусь какофонію. Я думаю, що це також важливо для нас як правників. І це є результативним для В.Кравчука, який продемонстрував такий стан українського корпоративного законодавства, що нам слід, закотивши рукава, щойно братись за роботу по його вдосконаленню, бо початок вже покладено.

 

 

 

[1] Київ: Істина, 2005. - 720 с.

[2] Див.: Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании - К.: Юстиниан, 2003;  вона ж. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи. - Х.: Страйд, 2006.