Кравчук В.М. Конфіскація корпоративних прав

КОНФІСКАЦІЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Частка в статутному капіталі та корпоративні права можуть бути предметом конфіскації. Проблема конфіскації частки в статутному капіталі (корпоративних прав) в юридичній літературі не висвітлена і предметом спеціальних наукових досліджень ще не була. Тому практичне застосування цього способу припинення корпоративних відносин породжує багато проблем як теоретичного, так і прикладного характеру. 
Насамперед, слід звернути увагу на правову природу конфіскації, як способу припинення права власності. Відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Однак ця норма не розкриває сутності конфіскації. 
Відповідно до ст. 59 Кримінального кодексу України (надалі - КК України) покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Для застосування даного додаткового покарання закон установлює певні обмеження: воно призначається лише у випадках, передбачених статтями Особливої частини КК України, і може бути звернено тільки на особисту власність засудженого та його частку в спільній з іншими особами власності.
Відповідно до ст. 354 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.
З наведених правових норм можна визначити наступні ознаки конфіскації:
1) конфіскація є способом покарання (санкцією) за правопорушення;
2) застосовується у випадках, прямо передбачених законом;
3) застосовується за рішенням (вироком) суду;
4) є безоплатною;
5) набувачем майна, котре є предметом конфіскації, стає держава.
Зазначені загальні ознаки повинні витримуватися і у разі конфіскації частки в статутному капіталі (корпоративних прав). 
Процедура конфіскації частки в статутному капіталі законом не визначена. Про це прямо згадується лише два рази: в ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України та в п. 7.6.2 Інструкції про проведення виконавчих дій. Очевидно, що цього недостатньо для регулювання цих правовідносин. Реалізація конфіскації частки в статутному капіталі на практиці вимагає одержання відповіді на кілька запитань, зокрема: що є предметом конфіскації; який механізм вилучення конфіскованої частки; що відбувається з часткою після її конфіскації; які наслідки має конфіскація частки для товариства та інших його учасників.
1. Предмет конфіскації. В ч. 3 ст. 59 КК України передбачено, що перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
Оскільки в законі не зазначено інше, предметом конфіскації можуть бути акції, частки в статутному капіталі товариства, паї в кооперативі та корпоративні права загалом. 
Вирок в частині конфіскації повинен передбачати, що саме підлягає конфіскації. Якщо конфіскації підлягає частка в статутному капіталі, то у вироку повинно бути наведені докладні відомості про товариство, зокрема його повне найменування, ідентифікаційний код та місцезнаходження, та розмір частки правопорушника в статутному капіталі, яка підлягає конфіскації. В унітарних підприємствах предметом конфіскації є корпоративні права.
Оскільки предметом конфіскації може бути лише те майно, яке належить правопорушнику, не допускається конфіскація майна, яке є власністю юридичної особи, зокрема й тоді, коли її єдиним учасником (засновником) є правопорушник. Якщо ж таке рішення (вирок) постановлене, юридична особа вправі звернутися із позовом про виключення майна з опису та звільнення його з-під арешту, оскільки порушується її право власності на це майно.
Проте, якщо майно закріплене за юридичною особою не на праві власності, а на іншому речовому праві (господарського відання або оперативного управління), то тоді предметом конфіскації повинно бути саме це майно, адже в такому разі засновник залишається його власником. Одночасно, предметом конфіскації в цьому випадку можуть бути й корпоративні права, належні засновнику щодо такої юридичної особи.
Не можуть бути предметом конфіскації корпоративні права, які не мають майнового характеру, зокрема ті, які виникають на підставі членства в об'єднаннях громадян. Такі корпоративні права не охоплюються поняттям майна.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 29.09.1953 р. № 7 «Про судову практику із застосування конфіскації» заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається, тобто майно має вилучатися винятково в натуральному вираженні. В контексті досліджуваної проблеми це означає, що предметом конфіскації повинна бути саме частка в статутному капіталі, а не її вартість. Таке застосування конфіскації щодо часток в статутному капіталі є проблемним, що розуміють і у Верховному Суді України.
В Узагальненні практики застосування судами конфіскації майна від 19.09.2000р., підготовленому працівниками Верховного Суду України, відзначено, що за змістом закону неприпустимою є заміна конфіскації майна на сплату його вартості. Це, по суті, було б відкупом у держави майна, яке підлягає конфіскації. Винятком з цього правила є випадки, коли підсудний має частку у спільній власності господарського товариства, яку виділити в натурі конкретним майном неможливо. У такому разі конфіскація може бути застосована в належній засудженому частці у вартісному еквіваленті. При цьому повинні враховуватись права і законні інтереси співвласників майна.
Не зважаючи на помилковість твердження про спільну власність господарського товариства, основна думка висловлена чітко: конфіскація може бути застосована щодо вартості частки, тобто вартості частини майна товариства, пропорційно до розміру частки. 
На мою думку, при реалізації запропонованого підходу виникне інша проблема: вартість частки може бути визначена лише внаслідок виділу частки, який відбувається на підстав вироку, а отже не може бути відома на час ухвалення вироку. Але ж закон вимагає від суду чітко зазначити у вироку, яке саме майно підлягає конфіскації. Якщо це вартісний еквівалент частки, то він повинен бути визначений грошима. Більше того, такий підхід не узгоджується із вимогою про конфіскацію майна, яке є власністю правопорушника, адже йому, як учаснику, належить частка (саме вона є майном), а не вартість частки. З цих причин наведене в згаданому вище Узагальнені положення не відповідає чинному законодавству, хоча заслуговує на увагу як пропозиція з його вдосконалення.
З огляду на вищенаведене, вважаю, що залежно від правового режиму майна юридичної особи, предметом конфіскації може бути:
1) частка в статутному капіталі (або корпоративні права) - в юридичних особах, яким майно належить на праві власності;
2) майно юридичної особи та (або) корпоративні права - в юридичних особах, яким майно не належить на праві власності.
2. Механізм конфіскації. Відповідно до ст. 12 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі - КВК України) державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.
Відповідно до ст. 48 КВК України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого, надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. 
Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Аналогічна норма передбачена у ст. 75 цього Закону. 
Виконання виконавчих документів про конфіскацію майна має кілька особливостей: 
1) боржникові не встановлюється строк для добровільного виконання (ч.4 ст. 24);
2) державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-денний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ст. 25).
3) не стягується виконавчий збір (ч.2 ст. 46).
4) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника застосовується арешт (ст. 55).
 Враховуючи загальний порядок здійснення виконавчого провадження, державний виконавець повинен провести опис та оцінку предмету конфіскації (частки в статутному капіталі), а потім передати його на реалізацію спеціалізованій організації, а у разі, коли майно не продане, пропонує його стягувачеві (ст. 61 Закону України „Про виконавче провадження").
В п. 7.6.13 Інструкції про виконавчі дії зазначено, що подальші (після акту опису та арешту майна) дії державного виконавця щодо розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду, здійснюються відповідно до Закону „Про виконавче провадження" та цієї Інструкції.
На практиці при виконанні вироків в частині конфіскації керуються Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 р. № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним». Слід відзначити, що застосування цього акту не узгоджується із положенням ст. 48 КВК України та ст. 75 Закону України „Про виконавче провадження", які відсилають саме до Закону України „Про виконавче провадження", а не підзаконних актів.
Так, державні виконавці здійснюють облік, попередню оцінку, а також несуть відповідальність за зберігання конфіскованого майна до передачі його для подальшого розпорядження. Безпосередня оцінка конфіскованого майна провадиться комісією, яка утворюється в складі державного виконавця, представників державних податкових інспекцій, фінансових органів та органів (організацій), які здійснюють розпорядження цим майном. У разі розбіжності в оцінці майна між представниками комісії та у випадках, передбачених законодавством України, оцінка провадиться спеціалістами-експертами. За результатами роботи комісії складається акт опису, оцінки та передачі майна. Усі примірники акта підписуються членами комісії та затверджуються в термін не пізніше трьох днів після його складання керівником чи заступником керівника відповідного відділу ДВС України.
Місцеві податкові інспекції на основі актів опису, оцінки та передачі майна забезпечують здійснення загального контролю за повнотою та своєчасністю перерахування до Державного бюджету виручки від реалізації майна, а також відповідних податків. Акт опису, оцінки та передачі майна є підставою для реалізації конфіскованого майна через торгові біржі та аукціони, безоплатної передачі, знищення. Безпосередньо механізм розпорядження майном, що підлягає конфіскації за вироком суду, встановлено п. 9 зазначеного Порядку - майно передається для реалізації торговельним підприємствам та біржам. Тобто самостійно вживати заходів із реалізації конфіскованого майна державний виконавець не вправі. Спеціальних норм про порядок реалізації частки в статутному капіталі тут теж не передбачено. 
Якщо врахувати, що заміна конфіскації майна на сплату його вартості є неприпустимою, то це означає, що держава повинна набути ту частку в статутному капіталі, яку мав засуджений учасник, і лише потім може розпоряджатися нею у встановленому законом порядку (наприклад, шляхом продажу частки або виходу з товариства). 
Слід звернути увагу на неузгодженість законодавства про виконавче провадження із законодавством про господарські товариства, яке не передбачає такого способу припинення участі як конфіскація частки. Неочевидною є відповідь на питання про те, чи стає держава учасником товариства і які при цьому права мають інші учасники товариства. Деколи може постати питання про зміну організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, коли конфісковуються 100% корпоративних прав в приватному підприємстві, воно втрачає ознаки приватного і повинно бути перетворене в державне). 
Зрозуміло, що існуючий механізм (якого практично й немає) є неефективний, а іншого ні Закон „Про виконавче провадження", ні інші нормативні акти не передбачають. Тому актуальним є розробка спеціального механізму конфіскації корпоративних прав, який повинен враховувати особливість цього виду майна, а саме взаємозв'язок між розміром частки і її вартістю. Концептуально, тут можливі два підходи. Перший передбачає конфіскацію частки шляхом виплати її дійсної вартості. В цьому випадку участь правопорушника в товаристві припиняється, але держава не набуває права власності на цю частку (як на інші види майна, що конфіскується). Товариство виплачує державі вартість конфіскованої частки учасника-правопорушника та зменшує статутний капітал. 
При такому підході конфіскація здійснюється за тими самими правилами, що й звернення стягнення на частку учасника кредиторів учасника-боржника у разі відсутності у нього іншого майна. В такому разі на вимогу державного виконавця товариство повинно провести виділ частки в майні товариства, що належить боржнику, до якого застосовано конфіскацію. Вартість частки повинна визначатися на момент набрання вироком суду, яким передбачена конфіскація, законної сили.
Істотною ознакою такого механізму конфіскації є те, що держава не набуває права на предмет конфіскації (частку), але одержує від товариства його дійсну вартість. Це не узгоджується з існуючим уявленням про конфіскацію, як перехід майна у власність держави. Тому для запровадження такого підходу треба було б починати із змін у понятті конфіскації, зокрема про допустимість виплати вартості конфіскованого майна.
До внесення таких змін можна було б піти іншим шляхом. Другий підхід передбачає конфіскацію частки шляхом набуття державою права власності на цю частку з її наступною приватизацією з дотриманням переважних прав інших учасників. Можна було б передбачити здійснення конфіскації частки шляхом обов'язкового її викупу товариством. Коли ж ні товариство, ні інші учасники не погоджуються на викуп частки за її дійсною вартістю, вона продається третім особам в порядку, передбаченому для приватизації державного майна.
Конфіскація частки в статутному капіталі та корпоративних прав загалом, повинна застосовуватися судом з дотриманням прав та законних інтересів юридичної особи, її інших учасників та працівників. Це, зокрема, означає неприпустимість накладення під час досудового слідства арешту на майно товариства на забезпечення конфіскації частки обвинуваченого (підсудного) в статутному капіталі, заборону відчуження майна товариства. Вжиття таких заходів є неправомірним втручанням у господарську діяльність. 
Висновки:
1. Внаслідок конфіскації корпоративні права учасника-правопорушника припиняються, але не виникають у держави. Тому конфіскація є підставою припинення корпоративних правовідносин, але не є підставою їх виникнення.
2. Конфіскація корпоративних прав відбувається за загальними правилами, передбаченими Законом України „Про виконавче провадження", які не враховують особливостей корпоративного законодавства. Внаслідок цього конфіскація частки в статутному капіталі та інших корпоративних прав на підставі цього закону є практично неможливою.
3. Доцільно запровадити спеціальний механізм конфіскації корпоративних прав, який може передбачати два способи: шляхом виплати товариством їх дійсної вартості на користь держави або шляхом набуття державою права власності на цю частку з її наступною приватизацією з дотриманням переважних прав інших учасників.

18.09.2007р.