Спасибо-Фатєєва І.В. АКЦІОНЕРИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН (ПИТАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ)

Стосовно таких суб’єктів права, як акціонери, в законодавстві України вживається декілька термінів. Так, в ст.24 Закону України “Про господарські товариства” вживається термін “акціонери” без будь-якого роз’яснення цього поняття і без зазначення того, хто може бути акціонером, а також не відокремлюючи їх з кола засновників.  У ст. 26 зазначеного Закону йдеться про засновників акціонерного товариства, які є суб’єктами правовідносин при створенні акціонерного товариства, але тим не менш зберігають свій особистий статус протягом певного часу після його державної реєстрації. Законодавець вживає також в загальних положеннях згаданого Закону термін “учасник” господарського товариства стосовно всіх видів господарських товариств. Крім цих термінів, у розділі II Закону України “Про господарські товариства“ по відношенню до акціонерів вживаються ще такі терміни, як “власник” і “держатель”.
Для встановлення суб’єктів правовідносин, що виникають при створенні акціонерного товариства і в процесі його діяльності, необхідно розібратися у великій чисельності термінів.   
Розуміння акціонера як учасника найбільш розповсюджено в науковій літературі, що в першу чергу випливає з термінології закону і непродуманості концепції, що покладена в основу законодавчого регулювання акціонерних товариств і прав акціонерів. Так, можливо міркувати, що якщо в ст.3 Закону України «При господарські товариства» йдеться про учасників господарських товариств, то цілком можна припустити, що такими і є акціонери. Заради справедливості потрібно відмітити, що в розділі II цього Закону про акціонерів не говориться як про учасників на відміну, наприклад, від Цивільного кодексу Російської Федерації, в п.1 ст.96 якого акціонери прямо називаються учасниками акціонерного товариства.
В літературі вживається не тільки цей термін, а й акціонери йменуються членами акціонерного товариства . 
Здавна повелось не тільки не надавати значення розбіжностям цих понять, а й навпаки, усвідомлено їх ототожнювати. Так, Г.Ф. Шершеневич стверджував, що «акціонером визнається той, хто є учасником в підприємстві з обмеженою для всіх відповідальністю, все рівно, чи має він акцію або пай» . Разом з тим можливість вживання по відношенню до акціонеру терміну «учасник» чи неможливість цього носить принциповий характер. Додержання того чи іншого підходу до цієї проблеми, по-перше, визначає відносини, в яких знаходяться акціонер і акціонерне товариство; по-друге, самі ці відносини визначаються розумінням об’єкту правовідносин за участю акціонера; по-третє, ці відносини обумовлюються комплексом прав акціонера. 
 Існують три концепції з приводу правової природи прав акціонерів, а саме, що вони існують в зобов’язальних правовідносинах; речевих правовідносинах (акціонери-співвласники) і корпоративних правовідносинах. 
Інтерес уявляє єдність і відмінності російського і американського законодавчих і наукових підходів. Законодавці цих країн виходять з того, що відносини між акціонером і товариством є зобов’язальними, але висновки з цього робляться прямо протилежні. Росіяни вважають припустимим при цьому говорити про право акціонера на участь, а американці, навпаки, є категоричними в своїх ствердженнях про те, що всі посилання на акціонера як учасника або члена корпорації повинні бути виключені .
Менш всього прибічників наявності речевих правовідносин між акціонерами і товариством, які для свого існування навряд чи потребують самого вживання поняття участі. Для речевих правовідносин цілком достатньо вважати акціонера власником акцій.
Відмінною від названих вище є позиція прибічників корпоративних правовідносин з участю акціонерів, які виходять з неподільності розуміння акціонера як власника акцій і носія прав, що надаються йому цією акцією. При чому специфічність цих прав і їх відмінність як від речевих, так і від зобов’язальних дозволяють стверджувати про наявність у акціонера визначених прав, що йменуються правами на участь. Відсіль і можливість вживання терміну «учасник» стосовно акціонера.
Наведені міркування слід сприймати у сукупності з поняттям об’єктів правовідносин з участю акціонерів. При першому наближенні таким об’єктом виступає акція, яка одночасно є об’єктом права власності акціонера. Але вже дослідження акції приводить до того, що цим об’єктом є права, які надаються нею, а не акція як така. Концентрованим виразом згаданих прав і є право на участь (майнове при сплаті акцій і формуванні статутного фонду, в подальшому - в розподілі прибутку та ін., а також немайнове - на участь в загальних зборах акціонерів та ін.). Відсіль, якщо виходити з сказаного, категорії участі і власності не виключають одна іншу, і, як наслідок, категорії «учасник товариства» і «власник акцій» також не повинні виключати одна одну. Питання лише в тому, яке значення надається тій чи іншій категорії в понятті «акціонер».
Американська доктрина виходить з того, що головним для акціонера є отримання доходу від акцій у вигляді дивідендів або при їх продажу на фондовому ринку. При фактичній відсутності у акціонерів таких прав, как участь в управлінні акціонерним товариством, при мінімізації питань, що вирішуються загальними зборами акціонерів і з врахуванням інших причин акція дійсно становиться лише втіленням (показником) майнових благ, а акціонер тільки і сприймається як власник акцій. До того ж, процес створення корпорацій, в якому як би найбільш доречно говорити про участь у формуванні статутного капіталу , є відносно коротким. Навпаки, строк діяльності акціонерного товариства, протягом якого існують його акції, є невизначено довгим і в цей період права, що надаються акцією, виникають не у зв’язку з внесенням вкладів в товариство, а в результаті угод з ними і в першу чергу, купівлі-продажу на фондовому ринку. Відсіль, акція сприймається як річь, як об’єкт права власності, а не як підтвердження вкладу до статутного капіталу корпорації.
Українська, російська і європейська доктрини не тільки надають велике значення участі акціонера в товаристві (в роботі його органів і через це формуванню волі акціонерного товариства), а й саме це право є найбільш значним для європейських акціонерів. Особливо в Україні (як і в інших минулих союзних республіках), при нерозвинутості фондового ринку інтереси акціонерів практично не спрямовані на отримання прибутку від акцій за рахунок біржової гри, а зводяться до можливості впливати на роботу органів акціонерного товариства.
У зв’язку із сказаним ми не вбачаємо якихсь суперечливостей у використанні стосовно акціонерів обох термінів. Цілком інше випливає із зіставлення інших термінів, що вживаються в Законі України «Про господарські товариства», рівно як і в юридичній літературі - про «володільця» і «держателя» акцій.
 Очевидно, що ці терміни вживаються по відношенню до акціонера або власника акцій. В цьому смислі так звані володільці і держателі є акціонерами і цим визначається їх праве становище в акціонерному товаристві. По відношенню ж до акції як об’єкту речевого або іншого права ці особи можуть бути як власниками, так і невласниками, наприклад, у випадку, якщо акції мають державні, приватні, комунальні підприємства, що не є власниками свого майна і тому не можуть бути власниками акцій. Акції ж їм належать на такому ж праві, як і інше майно, тобто або на праві повного господарського відання або оперативного управління. Відчужувачем акцій, а в смислі ст. 28 Закону України «Про господарські товариства» — їх держателем, може бути також особа, яка не є ні власником, ні носієм іншого речевого права, наприклад, особа, акції якій передані в довірче управління, комісіонер.
Однак навряд чи законодавець керувався цим розумінням при введенні термінів «держатель» и «володілець». Із смислу нормативних актів, що регулюють питання акцій і акціонерних товариств виходить намір законодавця України ототожнити зазначені поняття із поняттям «власник акцій», а в ч. 12 ст. 2 Закону Російської Федерації «Про ринок цінних паперів» прямо зазначається, що володілець – це особа, якій цінні папери належать на праві власності або на іншому речевому праві.
Причини вживання термінів «власник», «володілець» і «держатель» акцій цікаво простежити історично. В першу чергу, звертає на себе увагу те, що класична юридична література терміну «власник цінного паперу» уникає, віддаючи перевагу використанню поняття «держатель цінного паперу» . Це було викликано невизначеністю сприйняття іменного і ордерного цінного паперу як об’єкту права власності і у зв’язку з цим застосування понять речевого права було би некоректним .
Ще більш проблематичним є використання терміну «володілець акції» у зв’язку із поняттям володіння як фактичного обладання річчю. Саме так і розуміється володіння в Україні, не дивлячись на те, що наше законодавство, на відміну від законодавства Росії, ще не передбачає володіння як особливого речевого права. Останнє ж однозначно розуміється як «заснована на законі можливість мати у себе дане майно, утримувати його в своєму хазяйстві (фактично обладати ним, враховувати на своєму балансі і т.п.) , «юридично забезпечена можливість господарського панування власника над річчю» , «реальне обладання майном» . Якщо до того ж виходити із розуміння акцій як безтілесних речей, то спільне вживання цих термінів становиться навряд чи можливим. В цьому зв’язку до цього часу залишається актуальною стурбованість проф. Побєдоносцева, який в свій час відмічав, що «в якій мірі може бути застосоване поняття про володіння до особистих прав, що виникають із зобов’язань - це питання ще не з’ясоване наукою» . Наукою і до цього часу залишається нез’ясованим питання про можливість застосування понять володіння до прав корпоративних, що надаються акцією.
Враховуючи, що володіння в законодавстві України нерозривно пов’язане з поняттям права власності, вживання понять «володілець», «законний володілець» безумовно пов’язує їх із поняттям «власник», використовуючи їх як синоніми. В той же час доречно звернутися до ЦК України і Закону України «Про власність», в яких обумовлюється, что їх норми застосовуються до особи, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, передбачених законом чи договором. При цьому знову-таки залишається нез’ясованим питання про можливість розповсюдження на безтілесні речі володіння ними як майном, але у всякому разі робиться застереження, що дозволяє врахувати положення носіїв різних речевих прав.
Чи належне розв’язання знайшов законодавець, використовуючи термін «держатель» по відношенню до акціонера. Вважаємо, що цей термін настільки ж недоречний, наскільки і вживання терміну «володілець», тому що держання в сучасному законодавстві не зафіксоване як особливе право, а давніми римлянами розумілось як володіння, засноване на праві, відмінному від права власності, в першу чергу, договорі. Держателем в цьому розумінні визнавався арендатор, наймач та ін. При цьому становиться зрозумілим, що вживання терміну «держатель акцій» не відповідає його поняттю.
Із сказаного можна зробити висновок про те, що в законодавстві про акціонерні товариства і акції слід позбавлятися від суперечливих термінів і використовувати термін «власник акцій» або «акціонер».
Крім засновників і акціонерів, в акціонерному товаристві не можуть бути особи, що придбали акції і не відносяться ни до тієї, ні до іншої категорії. Так, невірним уявляється позиція Вищого Господарського суду України , у відповідності із якою статутний фонд акціонерного банку формується за рахунок коштів акціонерів або внесків засновників і страхова компанія, що придбала акції банку в обмін на своє майно, не є ні акціонером, ні засновником. Безумовно, власник акцій, що придбані тим чи іншим способом (на біржовому чи позабіржовому ринку цінних паперів, шляхом внесення в їх оплату грошей або майна), є акціонером і інше неможливе.
Не дивлячись на активність засновників до реєстрації акціонерного товариства і пасивність підписчиків як потенціальних акціонерів, з моменту державної реєстрації товариства стан засновників і акціонерів вирівнюється, бо і ті і інші по суті становляться акціонерами - власниками акцій.
В літературі вже обговорювалося питання про категорії осіб, яким законодавством України заборонено виступати в якості засновників акціонерних товариств . Так, особи з непогашеною судимістю не мають права виступати засновниками, але можуть придбавати акції на вторинному ринку. Однак, будучи акціонерами, такі особи обмежуються в правах, що надаються акціонеру акцією, зокрема, в праві бути вибраними до органів акціонерного товариства (правління, наглядової ради), оскільки члени цих органів згідно із ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» (стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2459-IV від 03.03.2007) є посадовими особами. Не можуть вони також бути вибраними головою ревізійної комісії, який також є посадовою особою.
Більш заплутаним залишається питання про право державних службовців бути акціонерами. Було висловлене міркування про те, що якщо громадяни займаються підприємницькою діяльністю із створенням юридичної особи, то саме останнє і буде здійснювати таку діяльність . Введення до ст. 16 Закону України «Про державну службу» застереження, що державні службовці можуть займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників, ситуацію не прояснило, як не прояснила цього в цілому і редакція ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Цю стаття, крім заборони державним службовцям безпосередньо або через посередників чи підставних осіб займатися підприємницькою діяльністю, доповнено неприпустимістю для них бути повіреними третіх осіб в справах державного органу, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, союзів, об’єднань, кооперативів, які здійснюють підприємницьку діяльність. Звідси випливає, що поняття підприємницької діяльності і в цьому законі не розкрито. Категорії ж заборон для посадових осіб більш прояснені, а саме тим, що їм при відсутності заборони бути акціонерами (якщо не розуміти акціонерів як «учасників», про що говориться в ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» ( із змінами, внесеними згідно із Законом № 3490-IV від 23.02.2008) заборонено обиратися до спостережної ради, входити до правління і бути головою ревізійної комісії.
Як видно, і при вирішенні цього суттєвого питання має значення термінологія «учасник» і «акціонер», що використовується законодавцем. Так, якщо розуміти під учасниками всіх осіб, що приймають участь в будь-яких господарських товариствах, в тому числі акціонерних, тоді державним службовцям не дозволено бути акціонерами. Але такий висновок навряд чи обгрунтований, бо по смислу норми закону законодавець не мав на увазі для цих категорій осіб подібних обмежень, які викликані покласти край можливості зловживань з боку цих осіб. Останнє може бути досягнуто за допомогою встановлення заборони на входження до складу органів акціонерного товариства, а не можливості для них бути акціонерами.
При цьому слід виходити також з того, що державні службовці мають право бути акціонерами у випадку придбання ними акцій за приватизаційні майнові сертифікати, що їм видані, як і всім громадянам Українм. Це безспірно. При цьому вони не можуть бути вибраними до нагладової ради акціонерного товариства або бути його головою ревізіойної комісії і членами правління.
Отже, при розгляданні цього питання ми виходили з сутности поняття «підприємницька діяльність». Але спірність розуміння підприємницької діяльності перейшла в наш час з дореволюційних наукових позицій і нерозв’язаності цього питання в законодавстві. Так, проф. Петражицьким акціонери не вважалися підприємцями з юридичної точки зору, тому що угоди здійснюються не від їх імені, а від імені юридичної особи - акціонерного товариства. З економічної точки зору вони також не можуть бути підприємцями, тому що не проявляють діяльності і турботи, притаманних останнім, а їх доход є процентом з капіталу, а не підприємницьким прибутком .
Навпаки, Г.Ф. Шершеневич заперечував, вважаючи, по-перше, що юридична особа є лише засобом, яким діють фізичні особи. По-друге, він виходив з аксіоматичного уявлення того, що власник одноособових підприємств безумовно є підприємцем, який може не проявляти активності і турботи, поклавши все це на управляючого, як це трапляється в акціонерному товаристві .
З цих протилежних точок зору виявляється достатньо аргументів “за” і “против”, які потребують окремого дослідження самого поняття підприємницької діяльності, що виходить за рамки цієї статті. До сказаного слід лише добавити про насущну необхідність внесення ясності в це питання з боку законодавця.