Спасибо-Фатєєва І.В. ДО ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО І ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільне право заслужено вважається провідним в будь-якій правовій системі світу. Його інститути відшліфовувалися науковими розробками видатних вчених і фахівців протягом століть шляхом поповнення скарбниці, закладеної ще за часів Римської імперії. Але, незважаючи на це, й зараз виникають та вирішуються проблеми, притаманні цивільному праву як і будь-якій системі. Це проявляється у перманентному групуванні та перегрупуванні цивільно-правових норм за інститутами (субінститутами), формуванні нових інститутів цивільного права, виділенні з нього груп норм права з наступним їх становленням в окремі галузі права та ін.  
Реформування власності в Україні, виникнення господарських і, зокрема, акціонерних товариств (далі - АТ), поява акцій та інших цінних паперів відбилися не тільки на правовому регулюванні цих нових об'єктів і суб'єктів права, а й на теорії і класифікації юридичних осіб; праві власності і повноваженнях власника взагалі і стосовно таких об'єктів, як цінні папери; видах договорів і угод, їх принципах укладення. Останнє тягне за собою і втручання у такі високі правові матерії, як принципи цивільного права. Розглянемо тезисно деякі аспекти цих процесів. 
Ознаки юридичної особи, під якими ми традиційно розуміємо організаційну єдність; майнову відокремленість; самостійну майнову відповідальність; виступ у цивільному обігу від свого імені, зазнають істотних змін. Ще наглядніше це простежується на таких відомих характеристиках юридичної особи, як ії існування незалежно від складу засновників (учасників) та наявності у неї самостійної волі, що не співпадає з волею окремих її засновників (учасників). Так, при централізації капіталу через передплату акцій численними особами, що набувають статусу акціонерів, вони настільки відокремлюють внесений ними в оплату акцій капітал, що навіть виникає необхідність в додатковій ланці їх зв'язку з капіталом - акціях. Тим самим досягається більший ступінь абстрагованості акціонерів від капіталу АТ з набуттям права власності на інші об'єкти - акції замість майна, що було внесено в їх оплату та перейшло у власність АТ. Ця ж ланка дозволяє простежити правовий зв'язок акціонера із АТ, бо відокремлення ним свого майна і придбання на нього права власності АТ не означає його безумовного відчуження. Акціонер набуває корпоративних прав: на участь у загальних зборах, на дивіденди та ін. Однак наслідком такої майнової відокремленості часто стає усунення акціонера від можливості їх реалізації або взагалі від виникнення у нього самих цих прав. Як це і парадоксально, але ж це часто трапляється з дрібними акціонерами не тільки внаслідок якихось правопорушень, й як результат нормального функціонування корпоративних правовідносин. Так, акціонери фактично не здійснюють повноваження по управлінню капіталом, що склав власність АТ і начебто працює на них. Відбуваються відокремлення повноважень управління від власності, передача управління найомним працівникам - членам правління, які не завжди є акціонерами. Якщо ж ними і виступають акціонери, управлінські правовідносини останніх з АТ теж випливають з трудового контракту, а не з корпоративних правовідносин.
Корпоративні принципи устрою АТ побудовані на обумовленості корпоративних прав кількістю акцій, що втілено в правилі "одна акція - один голос". При зосередженні в одних руках певної кількості акцій (так званого контрольного пакету) їх власник може впливати на прийняття рішення загальними зборами, в тому числі щодо виплати дивідендів, їх розміру, призначення виконавчого органу АТ - правління. Через такі механізми воля акціонера стає волею АТ.
Ще більш поглиблюються проблеми розуміння АТ, створеного однією особою. В Україні це можливо при створенні АТ в процесі приватизації, коли його засновником виступає уповноважений орган - Фонд державного майна України (його територіальні відділення). Діючим ЦК, передбачена можливість створення компаній однієї особи. Якщо класично АТ сприймається не інакше, як "союз осіб" та "союз капіталу" (тобто особи об'єднують свій капітал з певною мірою абстрагування від нього, але з достатнім застосуванням механізмів працювання цього капіталу на них), то про такі "союзи" не може йтися стосовно компаній однієї особи. Така особа нікого і нічого ні з ким не поєднує, і тоді виникають невирішені питання щодо класифікації юридичних осіб на корпорації та установи і віднесення до тих чи інших АТ.
З наведеною класифікацією з тих чи інших теоретичних підстав можна погоджуватися чи не погоджуватися, але вона не тільки застосовується в праві багатьох інших країн, а й стала підставою для формування відповідної термінології в праві і законодавстві України. Так, вже поширеним стало вживання термінів "корпоративні права", "корпоративність" та інших при невизначеності в праві і науці, а також законодавстві України самого поняття корпорацій і корпоративних прав.
Корпоративні права акціонерів щодо їх участі в АТ, обумовлені їх правом власності на акції, а АТ як власник свого майна здійснює насамперед повноваження по управлінню капіталом. Причому чим більше АТ, тим важливіше для нього це повноваження. З цього випливає необхідність визначити управління як окреме повноваження власника без обмежень вказівки на тріаду відомих повноважень по володінню, користуванню та розпорядженню. І це лише один приклад розширення повноважень, але не єдиний, бо існує багато правовідносин, в яких власник реалізує не тільки зазначені повноваження.
Навпаки, стосовно трьох класичних повноважень власника можна наголосити, що з виникненням таких об'єктів права, як бездокументарні цінні папери та об'єкти права інтелектуальної власності, володіння цими об'єктами в загальноприйнятому розумінні фактичного панування над речами є неможливим. Безглуздо також вести мову про здійснення повноваження використання цінних паперів, бо з них неможливо одержати користь як із звичайних речей. Так звана користь для власника цінних паперів втілюється в права, що ними надаються. Змінюється і підхід щодо розпорядження, повноваження з чого різняться в звичайних цивільних правовідносинах (наприклад, по відчуженню акцій) і корпоративних правовідносинах, в яких відчуження акцій сприймається в розумінні уступки прав акціонера із всіма наслідками, що з цього випливають.
Взагалі повноваження власника із необмежених стають все більш і більш обмеженими, що дозволяє стверджувати про архаїчність підходу до вільного здійснення власником своїх повноважень. Це викликане об'єктивними підставами існування цього права в суспільних відносинах, в які, незважаючи на абсолютність права власності, втягнуті численні суб'єкти. Саме на них може відбитися здійснення власником своїх повноважень, особливо недобросовісне або при зловживанні ним своїм правом. За цих обставин держава змушена обмежувати права власника різними механізмами і насамперед встановленням загальних заборон, контролю за діями власника у відносинах з великою кількістю пов'язаних з ним осіб (біржовий обіг, випуск цінних паперів ті ін.). Великого значення в цьому розумінні набувають податкові обмеження і діяльність податкових органів держави, які здійснюють вплив на цивільні відносини власності, що само по собі є окремою проблемою співвідношення приватних і публічних правовідносин.
У визначених матеморфозах опинився й інститут цивільно-правового договору. При цьому справа не тільки в тому, що виникають договори, які поєднують риси декількох договорів з наступним перетворенням кількості у якість, бо співіснування різних форм часто тягне за собою зміну самих відносин між учасниками. Справа ще й в тому, що у великих галузях соціального життя поширюються так звані договори приєднання, зміст яких визначається лише однією стороною. Інша сторона фактично усунена не тільки від обговорення умов такого договору, а й не має іншого вибору, крім приєднання до запропонованого.
Відсутність узгодження воль сторін при укладенні договору порушує тим самим не тільки принципи договірного права, а й взагалі загально-правові принципи. І якщо сталим вважається підхід щодо характеристики цивільно-правових відносин через їх дозволену спрямованість; рівність учасників; автономію їх волі; їх майнову самостійність; способи захисту, притаманні суб'єктивним цивільним правам; майновий, компенсаційний характер відповідальності, то специфічні риси, яких ці принципи набувають в корпоративних і деяких інших правовідносинах, приводять до перегляду класичних теорій.
З цього викладення сучасних проблем цивільного права можна зробити тезисні висновки щодо необхідності застосування комплексного перегляду підходів до принципів цивільного права, розуміння цивільних правовідносин, врегулювання корпоративних правовідносин як окремого інституту цивільного права, а також внесення змін у законодавче регулювання права власності, загальних положень про зобов'язання та ін.