Спасибо-Фатєєва І.В. МІНОРИТАРНІ АКЦІОНЕРИ В МЕХАНІЗМІ ЗМІНИ СТРУКТУРИ КОРПОРАТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ

Поняття міноритарних акціонерів слід розглядати не само по собі, а крізь ту чи іншу призму. В якості таких пропоную: загальну вагу акціонера як власника певної кількості акцій, що становить частку в цілому, та інтерес акціонера. Щодо першого критерію, за яким має оцінюватися становище дрібного акціонера, то важливо сприймати його можливості в контексті насамперед структури акціонерного капіталу. 
Міноритарні акціонери в АТ з "розпорошеними акціями". Скажімо, одна справа, коли капітал акціонерного товариства (АТ) утворено шляхом продажу численної кількості дрібних акцій, які так і залишилися "на руках" дрібних акціонерів. Інша ж ситуація, коли має місце зосередження пакетів акцій або вже при їх купівлі, або при подальшій скупці акцій. Не можна заперечувати в тому, що в першому випадку ці акціонери знаходяться в більш-менш однаковому становищі. Акції "розпорошені", і може статися, що контрольний пакет, тобто пакет акцій, який би надавав вагомого впливу на прийняття того чи іншого рішення загальними зборами акціонерів, буде становити і десять відсотків акцій. Акціонер-власник такого пакета акцій буде намагатися довести свою позицію серед дрібних акціонерів, заручившись їх підтримкою або схиливши їх до прийняття того чи іншого рішення.
Можна сказати, що саме така модель уявляється, коли йдеться про загальні збори акціонерів, формування порядку денного та їх голосування з цих питань.
При такій схемі значущим буде всякий акціонер, і в такому разі виконавчому органу АТ (або наглядовій раді, якщо за новим законом про АТ на неї будуть покладені функції підготовки та скликання загальних зборів) треба буде докласти чимало зусиль, щоб схилити акціонерів до прийняття того чи іншого рішення. Звичайно, що важливо і те, що передує цьому - це забезпечити кворум, без чого неможливо проведення зборів. Тому, враховуючи такий "розклад сил", звичайно, не можна упереджено стверджувати, що присутність або відсутність акціонера на загальних зборах принципово не вплинула б на прийняття останніми рішення, яке оскаржується в суді. Тоді позиція вищої судової інстанції України, викладена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 вересня 2001 р. у справі за позовами С. та Д. до АТ "Торговий дім "Укртатнафта" про визнання недійсним протоколу загальних зборів , є удаваною. Ніхто не може знати заздалегідь, як повернеться обговорення на загальних зборах акціонерів спірного питання, хто взмозі вплинути на думки акціонерів і наскільки хто здатний переконати інших. Тобто шанс переконати дрібних акціонерів, якщо вони становлять основну масу в АТ, великий.
Засилля крупних акціонерів. Абсолютна інша ситуація складається при такому розподілі акцій, коли в АТ існують один або, можливо більше, крупних пакетів акцій і незначна кількість дрібних. Саме зосередження пакетів акцій і потребувалося для впливу на прийняття рішення загальними зборами акціонерів, а іноді й узагалі тільки від власника пакета акцій і залежить прийняття рішення. Так, враховуючи, що більшість питань порядку денного ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" та ст.159 ЦК вирішуються простою більшістю голосів, крім внесення змін до статуту АТ та його ліквідації, часто достатньо пакета акцій в 50% + 1, щоб приймати те чи інше рішення. А вже майже тотальна влада належить тому акціонерові, хто має більшість у ¾ голосів. Тоді роль дрібних акціонерів принципово інша. Можна навіть стверджувати, що чи вони є, чи їх немає на загальних зборах - значення не має. Саме так, очевидно, і є, коли акціонер звертається до суду, доводячи порушення свого права на участь в загальних зборах, а суд, констатуючи це порушення, робить висновок, що нічого б не змінилося, якби акціонер і був присутній на цих зборах, адже все рівно голосував із цих питань акціонер, чий пакет достатній для прийняття рішення зборами. Тобто в такому разі дрібному акціонеру або нікого буде переконувати, навіть коли б він брав би участь у зборах, або він міг би переконати інших дрібних акціонерів, які голосували б проти рішення, запропонованого крупним акціонером, але все рівно залишилися би в меншості.
Інтерес міноритаріїв. Щодо другої призми, через яку я пропоную бачення прав міноритаріїв - їх інтересу, то слід при цьому виходити з розмежування прав та інтересів акціонерів (як, власне, і взагалі розмежовуються права та інтереси). Права акціонерів відомі. Вони надаються йому акціями. Це група майнових прав (на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів, переважне право на придбання акцій додаткового випуску, іноді - право викупу акцій, а для акціонерів ЗАТ - право переважної купівлі відчужуваних акціонером акцій. А також, звичайно, право на одержання частки майна ліквідованого АТ після проведення всіх розрахунків із його кредиторами) та група немайнових прав, які часто називають організаційними правами (участі в управлінні, голосуванні, бути обраними, обирати тощо). 
При цьому не можна не звернути уваги не те, що майже всі майнові права є потенційними, а не такими, щодо яких акціонер уже має право вимоги. Так, вимагати виплати дивідендів можливо лише в разі прибуткової діяльності АТ та рішення загальних зборів про розподіл прибутку. Інші майнові права також виникають у акціонера при наявності відповідних фактів. Тобто ніхто не вправі буде вимагати викупу їх акцій, якщо немає підстав для цього (загальними зборами прийняте рішення, проти якого голосував акціонер, але залишився в меншості). Так само і з іншими майновими правами. Щодо немайнових прав, то безпосереднім є право на участь в управлінні, а також право обирати до органів товариства, голосувати. Право ж бути обраними залежить від інших підстав. Отже, нікому не прийде в голову скаржитись до суду, що його не обрали до правління або наглядової ради, порушивши його право на обрання до органів товариства, якщо за цю кандидатуру проголосували проти. 
Думаю, що в такому ж руслі слід вести розсуди відносно позовів міноритаріїв щодо захисту їх прав немовби порушених рішеннями загальних зборів. Як правило, це стосується обрання певної особи на певну посаду в АТ. Для того, щоб заблокувати це рішення загальних зборів, залучаються дрібні акціонери, чиї права немовби порушуються якимись вадами проведення цих зборів. При цьому, як видається, слід розібратися не тільки у питанні наявності або відсутності вад, на які посилаються позивачі, а і в наявності порушень прав акціонерів. Що мається на увазі? Якщо акціонер дрібний і він доклав зусиль довести неприйнятність кандидатури, обраної тим не менш на посаду в АТ, то немає підстав стверджувати про порушення прав акціонера, бо він, за загальним корпоративним правилом, повинен підкоритися волі більшості. Щодо його бачення прийнятого загальними зборами рішення таким, що негативно впливає на нього, то очевидним є те, що при цьому не може йтися про порушення його прав (прав акціонера). А якщо проглянути судові спори з цього приводу, то саме в цьому і зосереджуються всі "порушення" прав міноритаріїв.
В такому разі слід поставити, очевидно, питання: а на що розраховував дрібний акціонер? Перевернути все в АТ і зробити по-своєму? Так це неможливо в принципі, адже цього не дозволить саме корпоративне управління, на якому ґрунтуються всі відносини в АТ. Тобто вже першовитоки намагань дрібного акціонера є даремними. Чому ж тоді його дії не становляться марною тратою сил, а іноді паралізують діяльність всього товариства?
Відповідь на це питання на поверхні. Тому, що на практиці плутаються права та інтереси акціонера. Права акціонера ми розібрали. А в чому ж його інтереси? Насамперед, примножити свій капітал, але хоча б не втратити його. Тобто, зберегти і примножити. От і все! При цьому для дрібного акціонера - це все, на що він має розраховувати. А значний акціонер розраховує на доступ до безпосереднього управління в АТ для того, щоб збільшити свій капітал, вкладений в акції. 
Якщо так (а це, беззаперечно так), то при розробці механізмів охорони та захисту прав дрібних акціонерів слід піклуватися про механізми забезпечення збереження капіталу акціонера, а не про його вплив на управління. В такому разі, коли буде зміщено акцент уваги, зміниться і ставлення до захисту прав міноритаріїв. Вже не може розглядатися порушенням формування органів АТ не з тих осіб, яких би бажав там бачити дрібний акціонер, адже тим самим дрібний акціонер виходить за межі своїх можливостей, наданих йому його акціями.
Доведення необхідності глядіти в корінь при вирішенні всіх проблем, і, зокрема, проблем позовів міноритарних акціонерів, які вважають порушеними свої права, приводить до основоположного висновку про те, що цим акціонерам слід надати гарантії та забезпечення їхніх майнових та немайнових прав.
Забезпеченням їхніх немайнових прав (права участі в управлінні) буде слугувати забезпеченням можливості для них: (а) безперешкодно брати участь в загальних зборах; (б) у разі небажання цього - заочно голосувати; (в) у разі пасивного ставлення акціонерів до цього права й неможливості внаслідок цього прийняти рішення загальними зборами - передбачити альтернативний механізм вирішення питань, в яких існує нагальна потреба для всіх акціонерів. Це може досягатися або переданням цих питань на розгляд і вирішення іншим органам АТ, або можливістю прийняття рішення загальними зборами при меншому кворумі.
Забезпеченням їхніх майнових прав має стати: (а) опрацювання механізму реалізації акціонером права на незгоду шляхом викупу їх акцій; (б) розробки механізму викупу акцій дрібних акціонерів у випадку формування великих пакетів акцій, внаслідок чого для міноритаріїв втрачається сенс тримання акцій; (в) можливість вільного продажу своїх акцій на ринку. 
Можна заперечити, що останнє право ніхто і не порушує. Втім, і реалізувати його так просто не можна у відсутність розвинутого ринку цінних паперів, який би більшою мірою і виконував функції регулятора відносин із приводу акцій. І це дійсно так, адже у разі незадоволення міноритарним акціонером "політикою" органів АТ, він мав би не боротися з ними, бо сили не рівні, а просто продати свої акції. У випадку, коли цей спосіб обирають численні акціонери (за умов, коли АТ складається з першої розглянутої на початку моделі, тобто переваги дрібних акціонерів в АТ), то це стає показником діяльності товариства і впливає на вартість його акцій на ринку, а значить, на привабливість до інвестування. Тобто через такий механізм можна було б вплинути на діяльність АТ, формування його органів, а не так, як це робиться нині в Україні у відсутність регулювання цього ринковими механізмами. 
Я думаю, що дійсність ще раз проілюструвала неефективність заміни ринкових важелів якимись замінниками, якими сьогодні захопилися ті, хто використовує міноритаріїв як засіб воєнної техніки. Однак це не вдається.