Судова практика

Таким чином, враховуючи, що вихід позивача з товариства (03.01.06) мав місце до створення страхового фонду(20.01.06), то виплата його частки має відбуватися без відрахування коштів на створення резервного страхового фонду. Суди цих положень не врахували, що стало причиною прийняття незаконних судових актів. Оскільки розмір суми, недоплаченої позивачу при виході з товариства судами не перевірявся та не встановлювався, а всилу ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України позбавлений таких повноважень, то судові акти у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Законом не передбачається можливість виключення учасників зі складу акціонерного товариства, а відтак суди правильно зазначили про те, що позивач всупереч вимогам закону був виведений з кола учасників відповідача-1, внаслідок цього відбулось порушення прав власності позивача на певний пакет акцій товариства, а отже у позивача виникли законні підстави для захисту порушених прав в судовому порядку шляхом їх відновлення.

Апеляційним господарським судом встановлено, що внесок позивача у статутний фонд товариства становить 61 627,41грн., позовна заява подана учасником товариства до такого товариства про визнання права власності на майно (акції), передане товариству як вклад до статутного фонду. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку що даний спір є корпоративним і повинен вирішуватись в порядку господарського судочинства, а тому обґрунтовано скасував ухвалу місцевого господарського суду.

Скасовуючи рішення місцевого суду з тих підстав, що судом залишено без розгляду позовну вимогу про виплату позивачу його частки в статутному фонді ВАТ "Одеська продовольча компанія" у зв'язку з ліквідацією останнього, суд апеляційної інстанції правильно встановив та виходив з того, що позивачем неправильно заявлені позовні вимоги, оскільки ОСОБА_1., як акціонер товариства, має право на отримання частки майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а не на вартість частки у статутному фонді товариства, як заявлена позовна вимога, що є підставою для відмови в позові.

Таким чином, обмеження, встановлені статтею 25 Закону України "Про господарські товариства" стосовно розповсюдження акцій закритого акціонерного товариства між засновниками і неможливість розповсюдження їх шляхом підписки, купівлі та продажу на біржі встановлюється при первинному розподілі акцій між засновниками закритого акціонерного товариства.

Суди встановили, що Договір купівлі-продажу акцій між ОСОБА_1 та АКБ "Мрія" укладався не на первинному етапі розповсюдження акцій, а після того, як акції були розповсюджені між учасниками товариства, тому дана норма закону не може застосовуватися до даних відносини.

Суд апеляційної інстанції вказав, що статтею 32 Закону України "Про господарські товариства" встановлено право товариства викупити акції у акціонера, але не встановлено обов'язок акціонера продати такі акції саме товариству.

Тобто, законодавство не передбачає можливості отримання акціонером товариства інформації щодо інших акціонерів та кількості акцій, що їм належать. Відтак, вимоги позивача про надання вказаної інформації є незаконними.

ВАТ «КДРМЗ»вважає, що посилання як місцевого суду так і апеляційного на той факт, що емітентом не виконано обов'язку по вчиненню відповідних дій, які стосуються завершення процедури емісії акцій до прийняття рішення про новий випуск є хибним, оскільки ч.2 ст.28 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», яка передбачає етапи закритого (приватного) розміщення акцій, регулює вищезазначену процедуру як завершений алгоритм дій емітента, який закінчується отриманням свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. А виходячи з обставин справи судами, судами не враховано той факт, що на етапі затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, процедура емісії в розумінні ч.2 ст.28 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" припинилася, оскільки в згаданій законодавчій нормі немає ніякої вказівки стосовно наступних дій у такому випадку. Ні ч.2 ст.28 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ні нормативно-правові акти ДКЦПФР не містить прямої заборони на прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного фонду у випадку припинення емісії на якомусь із її етапів.

З огляду на те, що позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів АТ "Онікс" від 21.02.2007 про внесення в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ "1 Українська Радіо група" саме права користування нежилими приміщеннями, але аж ніяк не вказаних приміщень як об'єкту нерухомого майна, а належне АТ "Онікс" на праві власності нерухоме майно (нежилі приміщення загальною площею 200,60 кв.м., розташовані за адресою: м.Київ, вул.Фрунзе,104 (в літері «А»), 7-й поверх, приміщення 11, кімнати 14-21;31-35) не є предметом даного спору, то накладена судом заборона на вчинення будь-яких юридично значимих дій стосовно належних першому відповідачу нежилих приміщень не відповідає суті пред'явлених позовних вимог.
Зміст оскаржуваних ухвал та постанови свідчить про помилкове ототожнення судами таких вкладів (внесків) до статутного капіталу господарського товариства господарського товариства, як конкретно визначене нерухоме майно та право користування нерухомим майном.
До того ж, навіть виконання відповідачами та іншими особами оспорюваного рішення не призведе до зміни власника нежилих приміщень загальною площею 200,60 кв.м., розташованих за адресою: м.Київ, вул.Фрунзе,104 (в літері «А»), оскільки об'єктом передачі за рішенням загальних зборів акціонерів АТ "Онікс" від 21.02.2007 є лише право користування зазначеними приміщеннями, а не самі приміщення, як об'єкт права власності.

Наявність позовних вимог про визнання недійсним протоколу загальних зборів від 16.05.2001 і одночасно недійсної виписки з цього протоколу підтверджує той факт, що позивачі та треті особи, що заявляють самостійні вимоги, мали за мету оскаржити саме протоколи зборів Товариства, засідань спостережної ради, ревізійної комісії.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги про визнання неправомірними дій та бездіяльності голови правління акціонерів, правління акціонерів, спостережної ради та ревізійної комісії також є неправильно обраним способом захисту права, оскільки законодавством України такого способу захисту не передбачено (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 7.2 Статуту ТОВ "Вінс-ПБ" учасники товариства мають право, зокрема, отримувати інформацію про діяльність товариства, в тому числі знайомитися з даними бухгалтерського обліку і звітності, а також іншою документацією.
При цьому поняття іншої документації Статутом не визначено.
Зі змісту статті 9 Закону України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ "Про інформацію" суди не вправі зобов'язувати товариство надати інші документи про діяльність товариства, оскільки це є незаконним втручанням у внутрішню господарську діяльність товариства.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції в частині зобов'язання ТОВ "Вінс-ПБ" надати для ознайомлення поточні договори про надання послуг за 2007-2008 роки; перелік майна ТОВ "Вінс-ПБ"; договір оренди приміщення, де зареєстровано та знаходиться ТОВ "Вінс-ПБ"; накази по ТОВ "Вінс-ПБ" та накази відділу кадрів; штатний розклад ТОВ "Вінс-ПБ" підлягають скасуванню, оскільки це є незаконним втручанням у внутрішню господарську діяльність товариства.

З урахуванням наведеного, а також предмету спору колегія погоджується з апеляційним господарським судом про те, що висновок місцевого суду щодо заборони загальним зборам акціонерів ВАТ "Пресмаш" затверджувати результати закритого (приватного) розміщення акцій та звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій є помилковим, оскільки суд вправі забороняти вчиняти дії лише товариству як юридичній особі, а не його органам. Заборона проведення загальних зборів акціонерів товариства фактично забороняє здійснювати товариству свою діяльність в частині компетенції загальних зборів, а тому вжиття такого заходу забезпечення позову не відповідає призначенню даного інституту, який має на меті захист інтересів заявника, а не позбавлення іншої особи права здійснювати діяльність у відповідності до закону.
Разом з тим, правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що розглядаючи справи про визнання недійсним рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій, суд повинен вживати заходів до попередження введення в обіг акцій додаткового випуску, оскільки вилучення з обігу випуску акцій на виконання рішення суду про задоволення позову є ускладненим.

Відповідно до положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, спори про визнання недійсними актів як таких, що не базуються на законодавчих положеннях про право на їх прийняття, тобто неправомірними. А тому посилання судів попередніх інстанцій на непередбачений законом або договором спосіб захисту, зазначений позивачем, є хибним. Незалежно від того, що відсторонення від роботи, є трудовими правовідносинами, оспорення правомірності прийняття такого рішення відповідним органом у сфері корпоративних відносин, є корпоративним спором.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що відсторонення від роботи, передбачене КЗОТом тотожне усуненню члена виконавчого органу від
виконання своїх обов'язків, передбачене ст. 99 ЦК України, є помилковим, оскільки останнє діє поза межами порушення особою трудових правовідносин, а тому прийняття такого рішення у даному спорі не відноситься до компетенції спостережної ради.

До категорії корпоративних не належать спори про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та скасування державної реєстрації, які порушуються за позовами органів Державної податкової служби України та інших суб'єктів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства, а також органів, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. Ці спори, як публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, на підставі пункту 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено до компетенції адміністративних судів.

Таким чином дана справа не є такою, що виникла з корпоративних відносин, оскільки спір виник не між учасниками (засновниками, акціонерами) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростаньпостач" з приводу його створення чи припинення його діяльності, а між суб'єктом владних повноважень в особі органу державної податкової служби, і товариством. Отже, суб'єктний склад сторін даного спору не відповідає вимогам пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, а сам спір не підпадає під ознаки підвідомчих господарським судам спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Оскільки результат вирішення спору залежить лише від встановлення судом наявності та ступені порушень прав позивача (позивачів) під час скликання та проведення загальних зборів, залучення інших учасників (акціонерів) товариства або осіб, з якими на підставі спірних рішень товариство вступило у правовідносини, не вимагається.