Акціонерні товариства

Положення ст.ст. 1-49 Закону України „Про господарські товариства" застосовуються виключно в розумінні п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про акціонерні товариства", тобто, як норми іншого закону в частині, що не суперечать нормам цього закону, є помилковими.

Законом не передбачається можливість виключення учасників зі складу акціонерного товариства, а відтак суди правильно зазначили про те, що позивач всупереч вимогам закону був виведений з кола учасників відповідача-1, внаслідок цього відбулось порушення прав власності позивача на певний пакет акцій товариства, а отже у позивача виникли законні підстави для захисту порушених прав в судовому порядку шляхом їх відновлення.

Таким чином, обмеження, встановлені статтею 25 Закону України "Про господарські товариства" стосовно розповсюдження акцій закритого акціонерного товариства між засновниками і неможливість розповсюдження їх шляхом підписки, купівлі та продажу на біржі встановлюється при первинному розподілі акцій між засновниками закритого акціонерного товариства.

Суди встановили, що Договір купівлі-продажу акцій між ОСОБА_1 та АКБ "Мрія" укладався не на первинному етапі розповсюдження акцій, а після того, як акції були розповсюджені між учасниками товариства, тому дана норма закону не може застосовуватися до даних відносини.

Суд апеляційної інстанції вказав, що статтею 32 Закону України "Про господарські товариства" встановлено право товариства викупити акції у акціонера, але не встановлено обов'язок акціонера продати такі акції саме товариству.

Тобто, законодавство не передбачає можливості отримання акціонером товариства інформації щодо інших акціонерів та кількості акцій, що їм належать. Відтак, вимоги позивача про надання вказаної інформації є незаконними.

ВАТ «КДРМЗ»вважає, що посилання як місцевого суду так і апеляційного на той факт, що емітентом не виконано обов'язку по вчиненню відповідних дій, які стосуються завершення процедури емісії акцій до прийняття рішення про новий випуск є хибним, оскільки ч.2 ст.28 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», яка передбачає етапи закритого (приватного) розміщення акцій, регулює вищезазначену процедуру як завершений алгоритм дій емітента, який закінчується отриманням свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. А виходячи з обставин справи судами, судами не враховано той факт, що на етапі затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, процедура емісії в розумінні ч.2 ст.28 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" припинилася, оскільки в згаданій законодавчій нормі немає ніякої вказівки стосовно наступних дій у такому випадку. Ні ч.2 ст.28 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ні нормативно-правові акти ДКЦПФР не містить прямої заборони на прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного фонду у випадку припинення емісії на якомусь із її етапів.

Зокрема, стаття 144 Закону України "Про Державну програму приватизації" зобов'язує відкрите акціонерне товариство, створене у процесі приватизації та корпоратизації, здійснити викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, в разі, якщо ці акціонери голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення угод або кількох взаємопов'язаних угод щодо відчуження майна (необоротних активів) підприємства та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг).
При цьому, твердження скаржника про порушення судами ст.649 ЦК України, є безпідставними, оскільки вказана стаття застосовуються до правовідносин, які виникають між сторонами при укладенні договору. Між тим, предметом позову у даній справі є спонукання відповідача виконувати умови Закону щодо викупу акцій, а не про зобов'язання його укласти з позивачами договори купівлі-продажу акцій на тих, чи інших умовах, тобто у визначеній ними редакції.

Чинним законодавством також не передбачено й можливості звернення до суду з вимогою про зобов'язання товариства провести чергові загальні збори акціонерів.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про господарські товариства" зменшення статутного (складеного) капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Тобто, прийняття рішення про продаж обладнання, транспортних засобів, механізмів та продаж об'єктів нерухомого майна жодним чином не стосується проведення процедури зменшення статутного капіталу.

У зв'язку із законодавчою неврегульованістю порядку реалізації акціонерами ЗАТ переважного права на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства третім особам, господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У разі неврегульованості в установчих документах акціонери мають переважне право купівлі пропорційно кількості належних їм акцій. 

Вимоги Закону України „Про акціонерні товариства” стають обов’язковими для створених до набрання ним сили акціонерних товариств з моменту приведення їх статутів у відповідність з даним Законом, але не пізніше, ніж 01.05.2011р.  Вимоги цього Закону набувають обов’язкового характеру для вже створених (існуючих) АТ раніше, ніж через два роки, у разі якщо після набрання чинності цим Законом ЗЗА АТ, створеного до набрання чинності цим Законом, прийнято рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства, деномінацію акцій та емісію цінних паперів, таке товариство зобов'язане привести свою діяльність у відповідність із цим Законом та внести відповідні зміни до статуту та інших внутрішніх документів товариства. До таких змін, в тому числі, відноситься і назва типу товариства (з закритого та відкритого у приватні та публічні) (п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про акціонерні товариства”) 

Формування волі акціонерного товариства щодо передачі реєстру до тимчасового реєстроутримувачу мало відбуватись виключно шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів, чого не сталось, що порушує права позивача, як акціонера, на участь в управлінні товариством та на одержання інформації про діяльність товариства, встановлені ст. 10 Закону України “Про господарські товариства” та  статуту ВАТ.

Акт приймання-передачі документів за своїми ознаками до таких актів не належить, оскільки засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною послуг, і може бути використаний в якості доказу у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду та підлягатиме оцінці судом у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України.

Оскільки товариство не є власником акцій власної емісії, воно не вправі вільно розпоряджатися ними у разі викупу ним оплачених акціонерами акцій, адже в силу прямої вказівки статті 32 Закону України «Про господарські товариства»упродовж річного строку викуплені акції повинні бути реалізовані або анульовані. Виходячи з того, що Товариство не є власником акцій і в силу цього не користується правами із акцій, голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Викуп Товариством оплачених акціонерами акцій не змінює як кількості акцій та голосів інших акціонерів відповідно до статуту, так і номінальної вартості цих акцій. Так само викуп Товариством оплачених акціонерами акцій не впливає на розмір статутного капіталу Товариства, допоки він не змінений вищим органом Товариства у порядку, встановленому законом.

Формування волі АТ щодо передачі реєстру до тимчасового реєстроутримувачу мало відбуватись виключно шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів, чого не сталось, що порушує права позивача, як акціонера, на участь в управлінні товариством та на одержання інформації про діяльність товариства.

Коли матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про виведення у встановленому порядку спірних приміщень зі складу цілісного майнового комплексу ВАТ та належного погодження позивачем їх продажу з вищим органом товариства - органом уповноваженим здійснювати управління майном, а із змісту письмових пояснень Фонду держмайна України вбачається, що останній заперечує проти цього, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відповідність процедури організації та проведення аукціону вимогам Закону України "Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетними та державними цільовими фондами" слід визнати передчасними.