Постанова ВГСУ від 29 квітня 2010р. № 14/101/09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2010 р. № 14/101/09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,

суддів : Мачульського Г.М.,
Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ)
Агрофірма "Нива"

на постанову від 19.01.2010 року Запорізького апеляційного
господарського суду

у справі № 14/101/09

господарського суду Запорізької області

за позовом ОСОБА_4

до ТОВ Агрофірма "Нива"

про стягнення суми

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: ОСОБА_4

від відповідача: Стовбун Р.Г. (довіреність № 07 від 01.02.2010р.)


В С Т А Н О В И В:
По справі оголошувалась перерва до 29 квітня 2010 року.
Рішенням Господарського суду Запорізької області (суддя Хоролець Т.Г.) від 12.05.2009 року у справі № 14/101/09 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду (головуючий суддя Яценко О.М., судді -Кагітіна Л.П., Коробка Н.Д.) від 19.01.2010 року у справі № 14/101/09 рішення Господарського суду Запорізької області від 12.05.2009 року скасовано; прийнято нове рішення, позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 297 745 грн. інфляційних витрат та 37 390 грн. -3% річних, 3 351,35 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 675,67 грн. державного мита, 3 000 грн. витрат на послуги адвоката.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.01.2010 року, а рішення Господарського суду Запорізької області від 12.05.2009 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.148 ЦК України, ст.54 Закону України "Про господарські товариства".
У відзиві та додатковому відзиві на касаційну скаргу представник позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" про стягнення 335 135,00 грн., які складаються з 297 745,00 грн. втрат від інфляції, 37 390,00 грн. 3% річних, нарахованих за несвоєчасну виплату вартості належної позивачу частини майна товариства. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує, тим, що відповідач, всупереч ст.54 Закону України "Про господарські товариства", несвоєчасно виконав своє грошове зобов'язання по виплаті вартості належної позивачу частини майна відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що виділення із статутного капіталу товариства частки учасника, у разі його виходу із товариства в грошовому еквіваленті, не є тим грошовим зобов'язанням, до якого можуть бути застосовані наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Касаційна інстанція вважає, що апеляційна інстанція правомірно виходила із помилковості висновку місцевого господарського суду, оскільки відповідач мав строкове грошове зобов'язання перед позивачем, яке в передбачені законодавством строки виконано не було. Тому, застосування в даному випадку ст.625 ЦК України є правомірним, адже нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу є способами захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат понесених ним від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте колегія суддів вважає, що апеляційним судом не вірно визначено строк прострочення виконання грошового зобов'язання по виплаті вартості належної позивачу частини майна товариства з огляду на таке.
Судом встановлено, що 06.12.2006 року позивач звернувся до відповідача із нотаріально посвідченою заявою про виведення його зі складу учасників ТОВ Агрофірма "Нива" і здійснення остаточних розрахунків щодо участі в підприємстві в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством.
Вказана заява отримана відповідачем 07.12.2006 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 06.12.2006 року.
Роблячи висновок про правомірність нарахування інфляційних та процентів річних починаючи з 08.12.2007 року, суд послався на приписи ст.54 Закону України "Про господарські товариства". Відповідно до наведеної норми при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капітал. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу . Вказане положення кореспондується зі статтею 148 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів вважає, що судом не обґрунтовано посиланням на дані статуту та положення законодавства того, що днем виходу позивача із товариства є саме день отримання відповідачем нотаріально посвідченої заяви про вихід з нього.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу суду на положення ч.1 ст.148 ЦК України, відповідно до якої учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Таким чином, якщо інший строк повідомлення учасником товариства про свій вихід статутом не встановлено, або якщо учасник і товариство не погодили день виходу у строк до трьох місяців з моменту попередження про таке, учасник має право реалізувати своє право на вихід за будь-яких обставин після спливу повних трьох місяців з моменту отримання товариством заяви про вихід. В даному випадку три місяці збігають 08.03.2007 року, але оскільки цей день є неробочим днем, то - 09.03.2007 року. Відповідно і 12 місяців з дня виходу мають вираховуватись з 10.03.2007 року по 10.03.2008 року.
За таких обставин, у суду не було підстав для покладення в основу власного висновку про правильність визначення у висновку судово-економічної експертизи по справі №7/238/08 вартості частини майна позивача у майні відповідача, як бази для нарахування інфляційних втрат та процентів на підставі ст.625 ЦК України, оскільки така вартість визначена експертом станом на 31.12.2006 року (т.1 а.с.34 зворотній бік), виходячи з того, що роком виходу є 2006 рік.
Також не може вважатись базою нарахування інфляційних втрат та процентів сума, яка добровільно виплачена відповідачем позивачу, оскільки вона може перевищувати дійсну вартість частини майна позивача у майні товариства, яка станом на кінець року, в якому позивачка припинила участь у товаристві відповідача, - 31.12.2007 року, не визначена.
Не перевіривши правильність здійснення позивачем розрахунку, наведеного в позовній заяві, суд не звернув уваги і на те, що всі розрахунки зроблені позивачем з 08.12.2007 року по 22.01.2009 року, при тому, що судом встановлено, що відповідачем 1 106 860,00 грн. (сума, яку позивач і суд визнали за базу нарахування відповідальності за прострочення) сплачено у п'ять прийомів: 106 860,00 грн. -25.12.2008 року, 200 000,00 грн. -29.12.2008 року, 150 000,00 грн. -30.12.2008 року, 400 000,00 грн. -15.01.2009 року і 250 000,00 грн. -22.01.2008 року. Відповідно, і база нарахування, і термін прострочення будуть об'єктивно різними за період з 25.12.2008 року по 22.01.2008 року.
Приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційній інстанції не надано право встановлювати чи вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами, вирішувати питання про достовірність доказів, збирати або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 року №8-рп/2010 визначення у ч.3 ст.125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч.2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ Агрофірма "Нива" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.01.2010 року у справі № 14/101/09 задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.01.2010 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 12.05.2009 року у справі № 14/101/09 -скасувати.
Справу № 14/101/09 направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

С у д д і Г.Мачульський
Л.Рогач