Загальні питання

Положення пункту 8.11.8 статуту товариства щодо права голови правління товариства без довіреності здійснювати дії від імені товариства, зокрема, розпоряджатися майном товариства, саме по собі не є таким, що суперечить закону. Дії голови правління по розпорядженню майном товариства з порушенням волі правління або без відома правління товариства можуть бути підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсними конкретних, укладених головою правління, правочинів.

Відповідач-1 повинен був внести кошти, як належну йому частку у статутному фонді товариства, згідно вимог статті 52 Закону України "Про господарські товариства", починаючи з дня реєстрації ТзОВ "Термінал-2004", тобто 06.09.2004 року, однак не пізніше року, після реєстрації товариства, тобто до 06.09.2005 року. Зважаючи на те, що відповідач-1 жодних внесків до статутного фонду товариства не вніс, строк позовної давності обраховується з дня, коли позивачі дізналися про порушення їх прав, тобто з 06.09.2005 року.

Кожен з учасників товариства вправі внести самостійно вклад до статутного (складеного) капіталу в повному розмірі, тобто у розмірі заявленого статутного (складеного) капіталу і вимагати від інших учасників у регресному порядку компенсації внесеного вкладу. У разі невиконання зобов'язань у визначений строк щодо внесення внесків до статутного (складеного) капіталу учасник не сплачує жодних фінансових санкцій. Вклади, внесені учасником, становлять його частку у статутному (складеному) капіталі товариства.

Так, суди не врахували диспозитивний характер норми ч.1 ст.241 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Стаття 241 ЦК України не обмежує дії, що можуть свідчити про схвалення правочину, певним вичерпним колом обставин. Зазначена норма також не встановлює обмежень щодо часу здійснення відповідних дій.

Наслідком визнання акта недійсним є втрата цим актом обов'язкового характеру для осіб, яким він був адресований . Водночас, визнання недійсним рішення не потребує видачі наказу, а відтак, навіть за умови задоволення цієї вимоги, рішення суду не потребує вчиненню жодних дій стосовно його виконання, оскільки визнаний недійсним судом акт, втрачає силу з дня набрання рішенням законної сили.

Примусовому виконанню підлягають рішення про стягнення грошових коштів, спонукання виконати певні дії, вилучення майна, тощо. Рішення про визнання недійсним рішень загальних зборів, інших актів, правочинів, не підлягаю примусовому виконанню, так як ці рішення цього не потребують, а скаржником не доведено, які саме заходи примусового виконання постанови суду має провадити державна виконавча служба при заподіянні виконавчих дій.

Перебіг строку позовної давності для позивача розпочався 07.08.02, з наступного дня від дати прийняття відповідного рішення зборами учасників ТОВ "ХХХХ". Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст.257 ЦК України). Таким чином, на день звернення позивача із позовом до суду строк загальної позовної давності сплив.

Строк позовної давності на спірні правовідносини не поширюється, оскільки корпоративне право є особистим немайновим правом судами до уваги не прийнято, оскільки ст.10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено також майнові права учасника товариства - право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи. Таким чином, право участі у товаристві має економічний зміст, а тому не тотожне поняттю особистого немайнового права визначеного в ст.269 ЦК України з урахуванням ч.І ст.91 ЦК України.

Однак, вживаючи заходи до забезпечення позову, господарський суд першої інстанції наведених норм не врахував, та наклав арешт, а також заборонив вчиняти певні дії не в частині акцій у кількості 500 штук, які є предметом оспорюваного у даній справі договору купівлі-продажу №8, а вжив відповідних заходів щодо усіх простих іменних акцій, які становлять статутний фонд відповідача 2, чим фактично порушив право інших акціонерів відповідача 2, в тому числі і скаржника - ОСОБА_4, на вільне здійснення ними права власності на належні їм прості іменні акції відповідача 2, що є порушенням, зокрема, ст. 41 Конституції України та ч. 7 ст. 319 ЦК України, які передбачають, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, про те, що реалізація права акціонерного товариства, в особі його виконавчого органу, внести в обов'язковому порядку пропозицію власника 10% голосів акціонерного товариства не може бути поставлена в залежність від сплати вартості послуг по інформуванню власників іменних акцій, шляхом публікації повідомлення в місцевій пресі за місцем знаходження товариства та в одному з офіційних видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, чи Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

У зв'язку з цим суди не вправі зобов'язати акціонера (учасника) товариства взяти участь чи зареєструватися для участі у загальних зборах.

Посилання касаційної скарни на ту обставину, що позивач посилається на порушення його прав, як фізичної особи, а не, як акціонера ВАТ "Житомирський завод "Агромаш", не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції про те, що прийняті спостережною радою товариства рішення не відповідають вимогам законодавства та порушують корпоративні права позивача бути обраним до органів управління акціонерного товариства.

Апеляційний господарський суд не врахував вимог наведеного законодавства та обставин щодо відсутності порушень прав позивача на час прийняття спірного рішення загальних зборів акціонерів та скасував рішення суду першої інстанції, пославшись на ч. 1 ст. 46 Закону України "Про господарські товариства". Колегія вважає таке посилання помилковим, оскільки положення даної норми Закону щодо обрання членів наглядової (спостережної) ради з числа акціонерів товариства не позбавляють прав акціонерів -юридичних осіб на делегування своїх представників до складу такої ради, а дотримання вимог законодавства при делегуванні третіми особами своїх представників Лопатька В.П. -представника Компанії "US Financical group LLC" та Міщенка С.О. - представника ТОВ "Ілта" до складу ради позивачем не оспорювалося.

Оскільки судом було встановлено неправомірність виключення ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства, то є підставним висновок апеляційного суду про визнання недійсної нової редакції Статуту Товариства, з урахуванням того, що нею було змінено склад учасників Товариства.

Відтак висновки судів попередніх інстанцій щодо визначення належності повідомлення з огляду на дату одержання повідомлення учасником товариства, а не з датою, коли зроблено таке повідомлення, прямо суперечать статті 61 Закону України "Про господарські товариства"; судові рішення не ґрунтуються на встановлених обставинах справи, що умовами статуту передбачено інший, відмінний від наведеного у нормі Закону строк повідомлення про проведення зборів; навпаки, в судових рішеннях йдеться про порушення і статті 61 Закону України "Про господарські товариства" і положень Статуту, що кореспондується з вказаною нормою.