Постанова ВГСУ від 13 травня 2009р .№ 7/18

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2009 р. № 7/18

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
суддів:

розглянувши касаційну скаргу
на постанову
та
на рішення
у справі
за позовом
до
про
та
за зустрічним позовом
до
про
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача за первісним позовом повідомлений, але не з'явився;
- відповідача за первісним позовом Фастовець В.В. (дов. №05/021 від 26.01.2009);

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 12.05.2009 №02.02-10/194 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходиться дана справа, та призначено наступний склад суддів: суддя Губенко Н.М. -головуючий, судді: Барицька Т.Л., Подоляк О.А.

ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2008 (суддя Якименко М.М.) у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноторгівельна компанія" (надалі позивач за первісними позовом) до Закритого акціонерного товариства "Зерноторгівельна компанія Олсідз-Україна" (надалі відповідач за первісними позовом) відмовлено повністю; зустрічний позов Закритого акціонерного товариства "Зерноторгівельна компанія Олсідз-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноторгівельна компанія" задоволений повністю. За рішенням суду визнано дійсним з дня його укладення договір розміщення емітентом власних цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005; стягнуто з позивача за первісним позовом 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. на оплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 (судді: Мартюк А.І., Зубець Л.П., Євсіков О.О.) вказане рішення суду залишено без змін.
Позивач за первісним позовом, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 220, 236, 657 ЦК України та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач за первісним позовом просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, вимоги касаційної скарги залишити без змін.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте позивач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 13.05.2009.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суди попередніх судових інстанцій встановили наступні обставини:
- відповідно до протоколу попередніх зборів засновників відповідача за первісним позовом від 17.03.2005 було прийнято рішення про заснування відповідача за первісним позовом;
- 17.03.2005 між засновниками відповідача за первісним позовом за участю позивача за первісним позовом був укладений договір про розміщення емітентом власних цінних паперів та їх оплату засновниками, відповідно до п. 1.1. якого згідно з рішенням засновників створюється емітент -відповідач; даним договором засновники емітента -відповідача визначили порядок формування статутного фонду відповідача за первісним позовом, вклади засновників та провели їх оцінку; крім того, вказаним договором встановлений розподіл акцій відповідача за первісним позовом між засновниками;
- на виконання протоколу попередніх зборів від 17.03.2005, договору від цієї ж дати та ст. 31 Закону України "Про господарські товариства" засновники відповідача за первісним позовом 18.03.2005 передали до статутного фонду цього товариства майно, що підтверджується актами приймання-передачі;
- рішенням установчих зборів, які мали місце 21.03.2005, затверджено статут відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом №1 установчих зборів засновників відповідача;
- 12.05.2005 відповідача було зареєстровано в державному реєстрі Подільською районною у м. Києві адміністрацією за №10711020000002333.
Позивач за первісним позовом звернувся до місцевого господарського суду із позовом до відповідача за первісним позовом про визнання недійсними статуту останнього, запису про державну реєстрацію та скасування державної реєстрації відповідача. Заявою від 30.10.2008 позивач збільшив позовні вимоги, та просив визнати недійсним статут відповідача, визнати недійсною та скасувати його державну реєстрацію, визнати недійсним та скасувати запис про проведення його державної реєстрації, зобов'язати власників відповідача ліквідувати його. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на недотримання вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення сторонами договору про розміщення емітентом власних цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005, акту приймання-передачі №2 від 18.03.2005 та статуту, а тому вказані правочини є нікчемними. На думку позивача, у відповідача не виникло право власності на майно, отримане за вказаними правочинами, а сам відповідач був створений з порушенням вимог ст. 31 Закону України "Про господарські товариства"; на думку позивача, порушення допущені засновниками при створенні відповідача не можуть бути усунуті, що є підставою для визнання недійсним запису про державну реєстрацію відповідача та прийняття судового рішення про припинення юридичної особи.
Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач подав зустрічний позов, в якому просив визнати договір про розміщення емітентом власних цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005 дійсним.
Суди попередніх інстанцій, розглянувши матеріали справи, відмовили у задоволенні первісного позову та задовольнили зустрічний позов.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо не задоволення первісного позову з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 57 ГК України статут підприємства є одним із установчих документів суб'єкта господарювання; статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного фонду та інших фондів, порядок розподілу прибутку і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать закону.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №13 від 28.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновницького) договору товариства. Статут юридичної особи за змістом частини 2 ст. 20 ГК України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у s голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (ст.ст. 42, 59 Закону України "Про господарські товариства").
У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.
Отже, виходячи з наведених норм, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що статут товариства не є правочином, а тому до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України щодо недійсності правочинів та ст. 220 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування нікчемності статуту відповідача.
Стосовно висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визнання нікчемним договору про розміщення емітентом власних акцій цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005 у зв'язку з недотриманням приписів ст. 657 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з ч. 2 ст. 153 ЦК України якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Договір про створення акціонерного товариства укладається у письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 6 ст. 81 ГК України передбачено, що засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписали акції, і третіми особами. У випадку якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.
Аналогічні норми містяться в ст. 26 Закону України "Про господарські товариства".
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи пунктом 1.1. договору про розміщення емітентом власних цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005 передбачено, що цей договір є договором між засновниками відповідача про створення останнього; крім того, даним договором визначено порядок формування статутного фонду відповідача за первісним позовом, вклади засновників; вказаним договором встановлений розподіл акцій відповідача за первісним позовом між засновниками. Крім того, як встановлено судами, у п.п. 3.1-3.5 даного договору засновники відповідача зобов'язалися до дня скликання установчих зборів внести до статутного фонду товариства визначене майно загальною вартістю не менше 50% номінальної вартості акцій товариства, а решту -не пізніше року після його реєстрації.
Відповідно до ст.ст. 35, 36 Закону України "Про господарські товариства" не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції (розподілу акцій) скликаються установчі збори акціонерного товариства, до компетенції яких належить прийняття рішення про створення акціонерного товариства і затвердження його статуту.
Судами встановлено та вбачається із наявного в матеріалах справи протоколу №1 від 21.03.2008 установчих зборів засновників відповідача, що на даних зборах було прийнято рішення про створення відповідача та затвердження його статуту із зазначенням в ньому внесків засновників та розподілу акцій між ними відповідно до протоколу попередніх зборів засновників від 17.03.2005 та договору про розміщення емітентом власних акцій цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005.
Виходячи із наведених норм та встановлених обставин справи, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що оскільки спірний договір є договором, укладеним юридичними особами про заснування (створення) товариства, то він не підлягає нотаріальному посвідченню в силу наведених норм, а відтак і не є нікчемним на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України, як про це стверджує позивач. Крім того, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій щодо необґрунтованості тверджень позивача щодо нікчемності акту приймання-передачі №2 від 18.03.2005 на підставі ст.ст. 220 та ст. 657 ЦК України (відсутність нотаріального посвідчення), згідно з яким позивач як внесок у статутний фонд передав відповідачу нерухоме майно, оскільки акт приймання-передачі не є окремим правочином, а лише підтверджує факт передання внеску засновником вкладу до статутного фонду (капіталу) товариства, відтак, до нього не застосовуються приписи ст.ст. 203 та 215 ЦК України щодо недійсності правочинів і, відповідно, він не може визнаватися недійсним або нікчемним на підставі наведених норм.
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено порушення засновниками відповідача приписів ст. 31 Закону України "Про господарські товариства", якою передбачено, що у випадках коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій, з огляду на наступне.
Як встановлено судами, та вбачається з наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі від 18.03.2005, до дня скликання установчих зборів, які відбулися 21.03.2005, про що вказувалося вище, засновники внесли до статуту відповідача майно на суму 129 440,050 грн., що перевищує 50% номінальної вартості акцій за кожними із засновників відповідача, а відтак, твердження позивача про протилежне є необґрунтованим та таким, що спростовуються матеріалами справи.
Також колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування порушень чинного законодавства засновниками відповідача при його створенні та підстав, передбачених ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", для визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації відповідача, а відтак висновок судів про відсутність правових підстав для припинення юридичної особи -відповідача, так само як і висновок судів про незадоволення в цілому позовних вимог позивача є правильним та юридично обґрунтованим.
Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення зустрічного позову про визнання дійсним договору про розміщення емітентом власних акцій цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005 на підставі ст. 220 ЦК України, яка передбачає, що у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 153 ЦК України, ст. 81 ГК України та ст. 26 Закону України "Про господарські товариства" договір про створення господарського товариства підлягає нотаріальному посвідченню у разі створення товариства фізичними особами.
Проте, у даному випадку, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач створений юридичними особами, а відтак і договір про розміщення емітентом власних акцій цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005, предметом якого (п. 1.1.) є створення відповідача (емітента), в силу наведених норм, не потребує нотаріального посвідчення, про що судами зазначено в судових рішеннях в частині розгляду вимог позивача за первісним позовом, а відтак, і не є нікчемним у зв'язку із його нотаріальним не посвідченням.
Наведені обставини не потребують визнання даного договору дійсним у порядку ст. 220 ЦК України, оскільки для визнання даного договору дійсним у порядку, визначеному зазначеною статтею, має бути законодавчо встановлена вимога його нотаріального посвідчення, яка для даного виду договорів відсутня, про що зазначалося вище.
Статтею 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачені способи захисту судом прав та законних інтересів осіб, серед яких відсутній такий спосіб захисту як визнання правочину дійсним.
Відповідно до приписів п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 28.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим способам захисту прав, повинен відмовити у позові.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення є юридично правильними, а висновки судів щодо відмови у задоволенні первісного позову юридично обґрунтованими, в той час, як висновок судів щодо задоволення зустрічного позову є неправильним, а відтак судові рішення у цій частині підлягають скасуванню.
Колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги стосовно того, що передача майна до статутного капіталу відповідача здійснювалась за договором про розміщення емітентом власних акцій цінних паперів та їх оплату засновниками від 17.03.2005 та актом приймання-передачі майна №2 від 18.03.2005, тобто за договором міни, а тому, відповідно до ст. 716 ЦК України до вказаного договору мають застосовуватися загальні положення про купівлю-продаж, зокрема, ст. 657 ЦК України, яка передбачає нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, оскільки як вказувалося вище зазначений договір в силу ч. 2 ст. 153 ЦК України, ст. 81 ГК України та ст. 26 Закону України "Про господарські товариства" не є договором міни, а є договором про створення господарського товариства, а відтак до нього не застосовуються положення ст.ст. 657, 716 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги стосовно підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині первісного позову, є ідентичними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм дана належна оцінка і вони не спростовують висновків судів щодо відмови у задоволенні первісного позову.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноторгівельна компанія" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2008 у справі №7/18 скасувати в частині задоволення зустрічного позову.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2008 у справі №7/18 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

О.А. ПОДОЛЯК