Постанова ВГСУ від 14травня 2008р. № 2-11421/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2008 р. № 2-11421/07

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Самусенко С.С.
суддів : Подоляк О.А., Шевчук С.Р.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову від 20.12.2007 р. Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 2-11421/07
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа без самостійних вимог ЗАТ "Український медіа холдинг"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів
за участю представників:
від позивача - не з'явились
від відповідача - не з'явились
від третьої особи - Мартинюк А.П.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 16.10.2007 р. (суддя Тупицький О.М.) позов задоволено: визнано недійсним договір від 28.02.2001 р. купівлі-продажу цінних паперів, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ "Український медіа холдинг", відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а ЗАТ "Український медіа холдинг" придбало 384 простих акцій АТ "Онікс" вартістю 3840 грн.; сторони вирішено привести в первинне положення.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2007 р. (судді: Кулебякін О.С., Діброва Г.І., Волков Р.В.), з урахуванням ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2007 р., скасовано рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 16.10.2007 р., в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника учасника судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.02.2001 р. між ОСОБА_2 (продавець) та ЗАТ "Український медіа холдінг" (покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав 384 простих іменних акцій, емітентом яких є АТ "Онікс" (надалі -Договір).
В обґрунтування пред'явлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку із відчуженням ОСОБА_2 своєї частки у статутному фонді АТ "Онікс" було порушено права позивача, як співвласника спільної власності.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний Договір укладено без згоди позивача, що суперечить положенням Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі -КпШС України), який був чинним на момент укладення Договору, оскільки відчужено акції, що були спільною сумісною власністю позивача та відповідача (подружжя).
Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з помилковими висновками суду першої інстанції.
В силу ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" визначений перелік видів вкладів учасників та засновників господарського товариства. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Внесок, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді.
Таким чином, внески засновників товариства, які є одним із джерел формування майна останнього, включаються до статутного капіталу товариства як вклад, є часткою учасника в ньому та стають власністю товариства. Засновник, у свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративних прав, які включають в себе: право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; право вийти в установленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства; інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Із викладеного вбачається, що вклад, внесений до статутного капіталу товариства, відповідно до вимог законодавства, є власністю товариства, а учасник товариства отримав корпоративні права, пропорційно своєму внеску.
Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.
Виходячи із положень ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство, вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Слід зазначити, що якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, не позбавлений права на поділ одержаних доходів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів осіб. Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оскарження прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами - конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, і, відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, суд повинен з'ясувати чи були порушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документів (аналогічна позиція закріплена у пункті 2.2 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин").
Оскільки частка відповідача у статутному фонді товариства не є спільною сумісною власністю подружжя, а в силу статті 12 Закону України
"Про господарські товариства" є власністю АТ "Онікс", а також враховуючи, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом відповідача, твердження позивача про порушення його права при вчиненні відповідачем оспорюваного правочину щодо відступлення своєї частки у статутному фонді товариства третій особі підставно не прийняті до уваги апеляційним господарським судом.
У відповідності до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.
Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" згадана норма застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. Виходячи з цього, позивач під час судового розгляду мав довести, що спірна угода укладена всупереч встановленому законом порядку відчуження майна, що є спільною власністю подружжя. Між тим, як правомірно вказано апеляційним господарським судом, матеріали справи про це не свідчать.
Крім цього, апеляційний господарський суд підставно врахував положення ст. 23 КпШС України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при укладанні оспорюваного Договору сторони не порушили встановленого законом порядку укладання угод даного виду.
Визнаючи Договір недійсним місцевий господарський суд помилково послався на недобросовісність дій відповідача по відчуженню акцій як на підставу для задоволення позову у даній справі, оскільки ЦК УРСР не визнавав недобросовісність контрагента за договором в якості самостійної підстави для визнання угоди недійсною.
Водночас, відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р., угода може бути визнана недійсною лише за умовою встановлення судом обставин, з якими закон пов'язує недійсність угоди.
При цьому, рішення суду першої інстанції в цій частині ґрунтується виключно на поясненнях позивача та його близьких родичів, до яких апеляційний господарський суд підставно поставився критично, врахувавши що вони надані особами, які можуть бути зацікавлені у задоволені позову. При цьому судом апеляційної інстанції також враховано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжують перебувати у шлюбі, і в матеріалах справи відсутні відомості про те, що впродовж тривалого часу (лютий 2001 р. -лютий 2004 р.) між ними існували будь-які суперечності, пов'язані з укладанням угоди про відчуження акцій АТ "Онікс".
Також, відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд мотивовано прийняв до уваги положення ст. 388 ЦК України та підставно вказав на добросовісність набуття акцій ЗАТ "Український медіа холдинг" за наслідком їх відчуження законним власником ОСОБА_2

Висновки апеляційного господарського суду про недоведеність порушення прав та інтересів позивача, а також про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Враховуючи набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006 р. № 483-V колегія суддів не приймає до уваги посилання оскаржувача на порушення правил підсудності.
Предметом оспорюваного Договору є відчуження корпоративних прав. Правовим наслідком визнання Договору недійсним є повернення сторін в первісний стан, що призводить до позбавлення товариства права власності на об'єкт корпоративних прав (акції) і повернення його у власність продавця за договором. Тобто, спірні відносини безпосередньо пов'язані з припиненням корпоративних прав і виникненням таких прав у відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2007 р. у справі № 2-11421/07 залишити без змін.

Головуючий, суддя С. Самусенко

С у д д і О. Подоляк

С. Шевчук