Постанова ВГСУ від 28 січня 2010р. № 17/218/09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2010 р.
№ 17/218/09

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:
Бакуліної С.В.,

суддів:
Глос О.І.,

 

Олійника В.Ф. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "Оберіг", Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с. Семенівка

на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2009

у справі
№17/218/09 господарського суду Миколаївської області

за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована науково-дослідна технологічна лабораторія "Біозахист" Миколаївська обл.,

м. Первомайськ

до
Закритого акціонерного товариства "Оберіг", Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с. Семенівка

про
стягнення 321707,32 грн.,

за участю представників сторін:

позивача -
Севастьянов М.Ф.;

відповідача -
Крайнік Д.В.;

 

 

В С Т А Н О В И В:

У липні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована науково-дослідна технологічна лабораторія "Біозахист" (далі - ТОВ "Спеціалізована науково-дослідна технологічна лабораторія "Біозахист") пред'явило у господарському суді Миколаївської області позов до Закритого акціонерного товариства "Оберіг" (далі - ЗАТ "Оберіг") про стягнення 321707,32 грн. Зазначений позов підписано від імені позивача - директором Севастьяновим М. Ф. (а.с.2-5).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.07.2009 порушено провадження у справі №17/218/09 і прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду (а.с.1).

13.07.2009 від Слобожанського С. І. - представника засновника позивача Слобожанського І. Й. до господарського суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на те, що повноваження Севастьянова М. Ф., який був директором позивача, закінчились 31.12.2008 і тому він не має право підпису позовних заяв від імені позивача (а.с.33).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.07.2009 розгляд справи було відкладено на 20.08.2009, у зв'язку з тим, що представник засновника позивача надав суду копію ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області про відкриття адміністративної справи №2-а-2179/2009 за позовом засновника позивача Слобожанського І. Й. до відділу державної реєстрації виконкому Первомайської міськради, 3-я особа - Севастьянов М. Ф., про внесення змін до державного реєстру в частині обмеження терміну повноважень керівника ТОВ "Спеціалізована науково-дослідна технологічна лабораторія "Біозахист" (а.с.47).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.08.2009 у справі №17/218/09 (суддя: Коваль С.М.) позов ТОВ "Спеціалізована науково-дослідна технологічна лабораторія "Біозахист" було залишено без розгляду на підставі п.1 ст. 81 ГПК України (а.с.53-54).

Ухвала суду була мотивована тим, що Севастьянов М. Ф. не мав повноважень щодо підписання позовної заяви, так як його повноваження, як директора закінчились 01.01.2009.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 у справі №17/218/09 (судді: Мирошниченко М.А. - головуючий, Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено до господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті (а.с. 92-96).

В касаційній скарзі Закритим акціонерним товариством "Оберіг" ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін ухвали господарського суду Миколаївської області від 20.08.2009 у справі №17/218/09 з тих мотивів, що при прийнятті постанови суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ч.2 ст. 28 ГПК України, ст.ст. 10, 11, 58, 62 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст.ст. 244, 246 ЦК України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в касаційній скарзі доводи Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи із наступного.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, засновниками позивача є фізичні особи Слобожанський І. Й. та Севастьянов М. Ф., які мають по 50% статутного фонду кожний.

Згідно протоколу загальних зборів засновників Товариства №10 від 03.01.2008 р., Слобожанського І. Й. призначено (обрано) головою правління позивача на термін з 03.01.2008 по 31.12.2008, а Севастьянова М. Ф. - директором позивача на термін з 03.01.2008 по 31.12.2008 (а.с.41).

06.07.2009 р. позивач звернувся до місцевого суду з позовом, якій від імені позивача підписав Севастьянов М. Ф., який зазначив, що він є директором позивача.

Господарський суд залишив цей позов без розгляду з посиланням на те, що повноваження Севастьянова М. Ф., як директора щодо представництва інтересів позивача закінчились 01.01.2009 р. і тому він не мав право (повноважень) підписувати цей позов.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, оскільки Севастьянова М. Ф. було обрано директором Товариства на загальних зборах від 03.01.2008 р., проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що Севастьянова М. Ф. компетентним органом було усунено від виконання обов'язків директора Товариства та було обрано іншого директора, а повноваження посадових осіб товариства припиняються їх переобранням, (п.41 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів") а з копій з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців вбачається, що станом на 12.05.2009, на 27.07.2009 та на 07.10.2009 єдиним офіційним керівником позивача є Севастьянов М. Ф. і саме він має право представляти інтереси позивача без доручення та будь-яких обмежень (а.с. 26,42-43, 72).

З цих підстав постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року ухвалу господарського суду Миколаївської області від 20.08.2009 року у справі №17/218/09 було скасовано, а справу було передано до господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки відповідно до положень частини першої статті 41, частини першої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР ) кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Такі конституційні права особи можуть реалізовувати, зокрема, через товариства, які поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частини перша, друга статті 83, статті 84, 85, 86 Цивільного кодексу) ( 435-15 ). Усі товариства мають майно, яке є об'єктом управлінської діяльності і інформація про яке є вимогою до змісту їхніх установчих документів (частина друга статті 88 Цивільного кодексу).

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього. В статті 99 Цивільного кодексу визначені засадничі положення щодо порядку утворення, діяльності, назви цього органу, його компетенції, способу усунення від виконання обов'язків осіб, які належать до його складу. Вказані норми наведені в главі 7 "Загальні положення про юридичну особу" Цивільного кодексу і відповідно до приписів частини четвертої статті 83 цього кодексу застосовуються до всіх товариств, якщо інші правила для окремих видів товариств не встановлені законом.

За системним аналізом норм Цивільного кодексу (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" статті 47, 62, 63), Закону України "Про акціонерні товариства" (статті 52, 58, 59, 60, 61) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (частина третя статті 92, друге речення абзацу третього частини першої статті 161 Цивільного кодексу)

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу, згідно з якою члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

Відповідно до положень законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частини першої статті 98, частини першої статті 99 Цивільного кодексу, частини першої статті 23, пункту "г" частини п'ятої статті 41, частини першої статті 59 Закону України "Про господарські товариства", підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п'ятій статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 Цивільного кодексу) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства") за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 Цивільного кодексу, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв'язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що посилання в постанові суду апеляційної інстанції на норми Кодексу законів про працю є зайвим.

З огляду наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у місцевого суду не було будь-яких правових підстав для залишення позову без розгляду.

Щодо допуску в якості представника позивача до участі у розгляді справи Слобожанського С.І., як представника засновника позивача, то суд апеляційної інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку щодо безпідставності цієї процесуальної дії.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Оберіг" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 у справі №17/218/09 залишити без змін.

 

Головуючий суддя:

С. Бакуліна

 

Судді:

О.Глос

 

 

В. Олійник